2. Особи, які ведуть кримінально-процесуальне провадження

До числа суб'єктів кримінального процесу даної категорії на­лежать: слідчий, начальник слідчого відділу, орган дізнання, особа, яка провадить дізнання, прокурор, суддя (суд).

Слідчий - суб'єкт кримінального процесу, уповноважений провадити досудове слідство. Досудове слідство у кримінальних справах провадиться слідчими прокуратури, слідчими органів внутрішніх справ, слідчими податкової міліції, слідчими органів Служби безпеки України,

Слідчими органів Служби безпеки України провадиться розслідування - злочини проти основ національної безпеки людства та міжнародного правопорядку, справи щодо контрабанди, найманства, терористичних актів, категорії службових злочинів, та деяких інших тяжких злочинів, визначених у законі.

Слідчі прокуратури розслідують справи - злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина, проти правосудця, встановленого порядку несення військової служби, про злочини у сфері службової діяльності, а також у всіх справах про злочини, вчинені службовими особами, які займають особливо відповідальне становище відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про державну службу", та особами, посади яких віднесено до першої-третьої категорії посад, працівниками правоохоронних органів, досудове слідство провадиться слідчими прокуратури. За постановою Генерального прокурора України, його заступника, прокурора області та прирівняних до них прокурорів слідчими прокуратури можуть розслідуватися і інші злочини.

Слідчі органів внутрішніх справ розслідують справи про злочи­ни проти життя, власності та в сфері господарської діяльності, злочини проти здоров'я, честі і гідності особи, громадської безпеки, поряд­ку і моральності, злочини проти статевої свободи та недоторкан­ності особи, злочини проти довкілля та деякі інші злочини, а також у всіх справах про злочини, вчинені неповнолітніми, досудове слідство провадиться слідчими органів внутрішніх справ.

Якщо під час розслідування кримінальної справи буде встановлено інші злочини, вчинені особою, щодо якої ведеться слідство, або іншою особою, якщо вони пов'язані зі злочинами, вчиненими особою, щодо якої ведеться слідство, і які не підслідні тому органу, який здійснює у справі досудове слідство, то у разі неможливості виділення цих матеріалів в окреме провадження прокурор, який здійснює нагляд за досудовим слідством, своєю постановою визначає підслідність всіх цих злочинів.

Незалежно від відомчої належності всі слідчі мають під час розслідування у кримінальній справі однакові процесуальні права та обов'язки, проводять розслідування в одному і тому самому процесуальному порядку,

Слідчий зобов”язаний у кожному випадку виявлення ознак зло­чину порушити справу та прийняти її до свого провадження, про­вести об'єктивне розслідування та вжити заходів до розкриття зло­чину, встановлення об'єктивної істини, захисту прав та законних інтересів громадян, відшкодування заподіяної злочином шкоди, виявлення й усунення причин та умов, що сприяли вчиненню зло­чину, забезпечення правильного застосування закону,

Слідчий вправі самостійно провадити всі слідчі та інші передба­чені законом процесуальні дії в межах своєї компетенції.

Для реалізації своїх прав та обов'язків слідчий має широкі про­цесуальні повноваження.

Під час провадження досудового слідства всі рішення про на­прям слідства та проведення слідчих дій слідчий приймає са­мостійно, за винятком випадків, коли щодо цього законом перед­бачено рішення суду чи отримання санкції прокурора, і несе повну відповідальність за' їх законне та своєчасне проведення.

Одна з гарантій встановлення об'єктивної істини у справі -забезпечення справжньої процесуальної самостійності слідчого.

Проте, начальник слідчого підрозділу має адміністративну владу (вирішує питання премій, розміру зарплати, присвоєння звання і просування слідчого по службі, звільнення його роботи) і наділений правом процесуального контролю за розслідуванням кримінальних справ, що може тягти негативні наслідки, Слід прин­ципово розмежувати адміністративну владу і процесуальну діяльність, спрямовану на забезпечення судочинства.

Слідчий повинен виявити подію злочину і встановити осіб, винних у його вчиненні; установити фактичні обставини злочинної події й дані, що характеризують суб'єкта злочину.

Слідчий повинен:

• зібрати, переві­рити та оцінити докази,

• притягнути осіб, які вчинили злочин, як обви­нувачених,

• вжити заходів до забезпечення відшкодування шкоди, запо­діяної злочином, а також можливої конфіскації майна.

Для цього слідчий проводить допити, огляди, обшуки, впізнання та інші слідчі дії.

У межах своєї компетенції слідчий уповноважений:

• порушити кри­мінальну справу,

• прийняти її до свого провадження;

• викликати будь-яку особу для допиту,

• призначати експертизи;

• вимагати від установ, посадових осіб і громадян надання предметів і документів на підставах в порядку, встановлених законом;

• визнавати особу потерпілою, цивільним позивачем або цивільним відповідачем;

• затримувати осіб по підозрі у вчиненні злочину, застосовувати до них запобіжні заходи, припиняти та закривати провадження у справі або направляти справу прокуророві для передачі її в суд для розгляду по суті.

По розслідуваних ним справах слідчий вправі давати органам ді­знання обов'язкові для виконання письмові доручення:

• про проведення шеративно-розшукових заходів та окремих слідчих дій (ч. З ст. 114 КПК),

• про виконання постанов про затримання, привід,

• про прова­дження інших процесуальних дій, а також вимагати від органів дізнання допомоги при провадженні окремих слідчих дій.

Разом з тим слід зазначити, що слідчий не може доручати органу дізнання провадження таких слідчих та процесуальних дій, які мають найбільш важливе зна­чення по кримінальній справі або вимагають кваліфікованого виконан-ія, наприклад, пред'явлення постанови про притягнення особи як об­винуваченого та допит обвинуваченого.

Незалежно від відомчої приналежності всі слідчі за своїм проце­суальним положенням, встановленим кримінально-процесуальним законодавством, діють під наглядом відповідних прокурорів та конт-золем начальників слідчих відділів.

При провадженні досудового слідства всі рішення про спрямування слідства і провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно, за ви­нятком випадків, коли законом передбачене одержання згоди від суду або прокурора.

Однак за загальним правилом, відповідно до ч. З ст. 227 КПК письмові вказівки прокурора з усіх питань є обов'язковими для слідчого, а оскарження цих вказівок вищестоящому прокуророві не при­пиняє їх виконання. Винятки із загального правила становлять вказівки прокурора: про притягнення особи як обвинуваченого; про кваліфікацію злочину і обсяг обвинувачення; про направлення справи до суду для попереднього розгляду справи суддею; про закриття справи (ч. 2 ст. 114 КПК). Оскарження цих вказівок вищестоящому прокуророві припиняє їх виконання. Вищестоящий прокурор або погоджується з доводами слідчого, що заперечував проти даних вказівок, і скасовує вказівки ниж-честоящого прокурора, або, погодившись із вказівками нижчестоящого прокурора, доручає подальше провадження досудового слідства по даній кримінальній справі іншому слідчому.

Начальник слідчого відділу — це уповноважена державою по­садова особа, що очолює слідчий підрозділ прокуратури, органів вну­трішніх справ, податкової міліції, органів безпеки.

Він наділений процесуальними повноваженнями, що дозволяють йому здійснювати контроль і керівництво розслідуванням кримінальних справ підлегли­ми йому слідчими. За своїм правовим статусом начальник слідчого відділу є самостійним суб'єктом кримінального судочинства. Відпо­відно до ст. 114-1 КПК він уповноважений перевіряти кримінальні справи, давати вказівки слідчому про провадження досудового слідства, про притягнення особи як обвинуваченого та інші вказівки, передба­чені ч. 2 ст. 114і КПК.

Вказівки начальника слідчого відділу даються слідчому в письмо­вій формі й обов'язкові для виконання, однак вони можуть бути оскар­жені прокуророві, що здійснює нагляд за виконанням законів органами досудового слідства.

Оскарження вказівок начальника слідчого відділу не припиняє їх ви­конання, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 114 КПК. При цьому слідчий вправі представити прокуророві матеріали кримінальної справи і письмові заперечення на вказівки начальника слідчого відділу.

Вказівки прокурора по кримінальній справі, які він дав відповідно до правил, встановлених кримінально-процесуальним законом, обов'язкові для начальника слідчого відділу, який може оскаржити ці вказівки вищестоящому прокуророві, не припиняючи їх виконання.

Орган дізнання — це державний орган, зобов'язаний здійсню­вати спрямовану на забезпечення розслідування кримінально-процесуальну та іншу діяльність у зв'язку з наявністю в нього інфор­мації про злочин, який готується чи вже вчинений.

До органів дізнання належать державні органи, перераховані в ст. 101 КПК.

Наділення цих органів обов'язками по провадженню дізнання обумовлене тим, що вони при реалізації своїх повноважень часто виявляють або припиня­ють злочини, а також затримують осіб, що їх вчинили.

Термін «дізнання» в юридичній площині використовується у двох значеннях:

1) як оперативно-розшукова діяльність, спрямована на ви­явлення ознак злочину та осіб, що його вчинили (ч. 1 ст. 103 КПК, іЗакону України «Про оперативно-розшукову діяльність).

2) як кримінально-процесуальна діяльність (ст. 104 КПК).

Дізнання як вид розслідування здійснюється у двох формах:

1) по справах про злочини, що не є тяжкими

2) по справах про тяжкі зло­чини та особливо тяжкі злочини.

По справах про злочини, що не є тяжкими, орган дізнання порушує кримінальну справу та проводить слідчі дії до встановлення особи, яка його вчинила, після цього протягом десяти днів складає постанову про направлення справи для провадження досудового слідства, яка затверджується прокурором (ч. 1 ст. 104 і ч. 1 ст. 108 КПК).

Якщо органом дізнання порушена справа про тяжкий або особли-тяжкий злочин, то дізнання проводиться у строк не більше десяти 5 з моменту порушення справи (ч. 2 ст. 108 КПК).

У разі обрання до підозрюваного запобіжного заходу у порядку, передбаченому ст. 165-2 КПК, дізнання провадиться у строк не більше 10 діб з моменту обрання запобіжного заходу (ч. З ст. 108 КПК).

Провадження дізнання по конкретній кримінальній справі керівник відповідного органу дізнання доручає одному з підлеглих йому співробітників. Ця особа виступає в кримінальному процесі як особа, що вадить дізнання.

Суд.

Суд — єдиний суб'єкт кримінального процесу, на який поклада - функція розгляду кримінальної справи (ч. 7 ст, 16 КПК).

Тільки суду належить право:

• визнати особу винною у вчиненні злочину і під­дати її кримінальному покаранню (ч. 1 ст. 62 Конституції України, ч. 2 ст. 15 КПК),

• Прийняти рішення про обмеження конституційних прав і свобод осіб, що беруть участь у досудових стадіях кримінального про­цесу (статті 29, ЗО і 31 Конституції України, статті 106, 165-2, 165-3, 177, 178, 187, 187і 190, 205 КПК),

• Здійснювати судовий контроль за законністю процесуальних рішень і процесуальних дій слідчого, особи, що провадить дізнання, і прокурора на досудових стадіях кри­мінального процесу (статті 99-1, 110, 234, 236-2368 КПК).

Суд є єдиним органом, який здійснює в державі судову владу.

Відповідно до ст 1. Закону України „Про судоустрій та статус суддів” судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними згідно із законом. Судову владу реалізовують професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні шляхом здійснення правосуддя в рамках відповідних судових процедур. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються (ч. 1 ст. 124 Конституції України).

Правосуддя у кримінальному про­цесі — це особливий вид державної діяльності, що полягає у розгляді і вирішенні різних соціальних конфліктів, пов'язаних зі злочином.

У кримінальному судочинстві суд — це активний його суб'єкт. Тому не можна вважати суд виключно арбітром у кримінальному про­цесі. Коли суд здійснює правосуддя, він реалізує суддівську дискрецію, або суддівський розсуд.

Суддівський розсуд — це передбачена юри­дичними нормами правозастосовна діяльність суду, яка здійснюється у процесуальній формі та встановлених кримінально-процесуальним законодавством межах, повинна бути мотивованою та полягає у ви­борі варіантів вирішення у кримінальному судочинстві правових пи­тань, що виникають. У кримінальному процесі України суд не має права, розглядаючи кримінальну справу по суті, збирати докази.

Але відповідно до чинного кримінально-процесуального законодавства він має широкі повноваження для того, щоб впливати на сторони, які беруть участь у кримінальному судочинстві з метою повного та об'єктивного дослідження обставин кримінальної справи.

Щоб ця мета була досягнута, законодавець надає суду право з урахуванням думки учасників судового розгляду своєю постановою визначити обсяг та порядок доказів, які будуть досліджуватися у судовому засіданні (час­тини 1 та 2 ст. 299 КПК). Заборона суду збирати докази у кримінальній справі за власною ініціативою не позбавляє його права самостійно досліджувати докази, на які спираються сторони. Думка сторін віднсосно досліджених доказів для суду не є обов'язковою.

Суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх су-зсті, керуючись законом (ст. 67 КПК).

Якщо суд вважає за потрібне перевірити або уточнити фактичні дані, що були одержані у ході юго слідства, він за власною ініціативою виносить судове дору-я, яким доручає органу, що проводив розслідування, виконати і слідчі дії, спрямовані на перевірку доказової інформації, отриманоїї у судовому засіданні (ч. З ст. 315^і КПК).

Хоча суд досліджує й ті докази, на які спираються сторони, однак його вирок повинен законним, обгрунтованим та справедливим.

Суд обґрунтовує вирок: на тих доказах, які були розглянуті у судовому засіданні (ч. 2 З КПК).

Таким чином, суд, відправляючи правосуддя з кримінальних справ, у повному обсязі використовує суддівську дискрецію (судівськийкий розсуд), коли обирає порядок дослідження доказів, вирішує ння щодо клопотання учасників судового розгляду, досліджує та оє докази, виносить вирок. Тому суд у кримінальному процесі їни є активним суб'єктом кримінального судочинства, правосуддя по кримінальних справах може здійснюватися як судом індивідуально, так і суддею одноособове.

Відповідно до ст. 17 КПК кримінальні справи в суді першої інстанції розглядаються суддею однособово.

Однак справи про злочини, за які законом передбачене по-ння у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років, розглядаються в суді першої інстанції колегіально судом у складі трьох якщо про такий розгляд заявив клопотання підсудний. Кримінальні справи про злочини, за які законом передбачена можливість призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі, розглядаються у складі двох суддів і трьох народних засідателів, розгляд справ в апеляційному і касаційному поряду здійснюється ми у складі трьох суддів.

Розгляд справ у виключному порядку :нюється апеляційними і касаційними судами у складі не менше 3-х суддів.

Судді незалежні і підкоряються тільки закону. При здійсненні правосуддя судді і народні засідателі вирішують кримінальні справи на підставі закону, в умовах, що виключають сторонній вплив на суддів ст. 8 КПК).

Незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією і законами України (ч. 1 ст. 126 Конституції України).