3. Чинники, що впливають на рівень заробітної плати
Вартість специфічного товару-послуги “робочої сили”, яка відповідає суспільній оцінці, повинна встановлюватися на рівні, який узгоджує граничну корисність праці з умовами відтворення робочої сили. Перша складова має, як правило, гарантований характер і спрямована на забезпечення простого відтворення робочої сили, завдяки державному регулюванню мінімальної заробітної плати, інших мінімальних гарантій, які передбачено чинним законодавством та колективними договорами та угодами. Друга складова вартості послуг робочої сили залежить від результативності трудової діяльності, здатності цих послуг створювати більший чи менший дохід, співвідношення розподілу останнього між найманими працівниками та власниками засобів виробництва.
Вартість робочої сили – це сукупність витрат підприємця, пов'язаних з використанням робочої сили, забезпечення необхідних для підтримання її працездатності, професійно-кваліфікаційної підготовки, утримання сім'ї і виховання дітей, духовного розвитку тощо.
Існує багато чинників, які по різному впливають на вартість робочої сили. Одні збільшують її, інші - зменшують До чинників, що збільшують вартість робочої сили, можна віднести розширення потреб у нових товарах та послугах залежно від економічного розвитку суспільства, збільшення витрат на житло, транспортні витрати, підвищення інтенсивності праці найманих працівників, зростання психологічного навантаження, що потребує дедалі більше життєвих засобів для відновлення витрачених фізичних, моральних і психічних сил.
На зниження вартості робочої сили впливає підвищення продуктивності праці, оскільки при цьому відбувається зниження вартості життєвих засобів, потрібних для відтворення робочої сили.
На загальний рівень заробітної плати впливають:
співвідношення попиту і пропозиції робочої сили;
профспілки;
союзи підприємств;
роботодавці;
держава.
Також існують фактори, що впливають на рівень індивідуальної заробітної плати:
1) рівень кваліфікації працівника. Складніша праця повинна вище оплачуватися, бо вона за одиницю часу створює більшу вартість і більші затрати працівника на одержання кваліфікації;
2) умови праці. У різних галузях виробництва і на різних ділянках роботи можуть бути різні умови праці, які по-різному впливають на здоров'я людини, наприклад, загазованість, запиленість, протяги, пов'язана з ризиком робота під землею тощо;
8) дискримінація в оплаті праці. Вона проявляється в тому, що рівень оплати за одну й ту ж роботу може залежати від громадянства, кольору шкіри, віку, статі, походження працівника;
4) національні відмінності в економіці. До них відносять попит і пропозицію робочої сили, кліматичні умови, ступінь механізації праці, автоматизації, фондоозброєності і так далі.
4. Аналіз динаміки рівня заробітної плати в Україні
На основі даних про номінальну середню заробітну плату по Україні в цілому за 2002-2010 рр. можна зробити висновок про те, що даний показник зріс практично в 6 разів. При цьому максимальний приріст спостерігається в 2005 і 2008 рр. по відношенню до попередніх років (37% і 34% відповідно). Мінімальний темп приросту середньої заробітної плати мав місце в 2009 р. відносно 2008 р. (близько 6%). Приріст показника в 2010 р. по відношенню до 2009 р. був дещо істотніше (близько 18%).
У регіональному розрізі максимальний рівень середньої заробітної плати зафіксований у м. Києві. Він склав 3443 грн. в 2010 р., що на 8,7% вище аналогічного показника 2009 р. і в 5,4 рази більше значення 2002 р. В інших регіонах України середній розмір заробітної плати не перевищував 3000 грн. Друге місце після м. Києва за значенням показника, що вивчається, посідає Донецька область (2557 грн.), третє – Дніпропетровська (2369 грн.). Ще по двох регіонах (Київська та Луганська області) розмір середньої заробітної плати перевищує її середнє значення по Україні в цілому (2288 грн. та 2276 грн. відповідно).
У 2010 р. в Одеській, Харківській, Полтавській, Миколаївській, Запорізькій областях та м. Севастополі показник середньої заробітної плати знаходився в межах від 2000 до 2200 грн. У діапазоні від 1800 до 2000 грн. цей показник був зафіксований у Кіровоградській, Закарпатській, Черкаській, Сумській, Івано-Франківській, Львівській, Рівненській областях та Криму. Найнижчий рівень заробітної плати (від 1600 до 1800 грн.) спостерігався в інших восьми областях – Тернопільській, Волинській, Чернігівській, Херсонській, Чернівецькій, Хмельницькій, Житомирській і Вінницькій.
За темпами приросту номінальної середньої заробітної плати за 2002-2010 рр. регіони України розміщуються в такій послідовності: максимальна динаміка спостерігається в Тернопільській, Хмельницькій, Вінницькій, Черкаській, Волинській і Житомирській областях (практично 7-кратний приріст); в масштабі від 6 до 6,5 разів показник збільшився в Київській, Івано-Франківській, Сумській, Чернігівській, Закарпатській, Рівненській, Кіровоградській та Чернівецькій областях. Необхідно відзначити, що по вищеназваних регіонах темп приросту середньої заробітної плати був вищим, ніж у середньому по Україні. Найповільніше досліджуваний показник зростав у Запорізькій області (майже в 5 разів) та у м. Києві (в 5,3 рази).
Розглядаючи динаміку реальної середньої заробітної плати, наведеної до показника 2002 р., необхідно зазначити, що темп приросту даного показника за 2002-2010 рр. в цілому по Україні склав 118,8%. При цьому в 11 регіонах темп приросту виявився нижче, ніж в цілому по Україні. Це Миколаївська, Запорізька, Рівненська, Полтавська, Одеська, Харківська, Донецька, Дніпропетровська, Луганська області, а також міста Севастополь і Київ. При цьому в м. Києві показник реальної середньої заробітної плати в 2010 р. в порівнянні з 2002 р. збільшився в 3,2 рази. Найбільші темпи приросту мають місце в Донецькій області, м. Києві, Тернопільській та Хмельницькій областях.
Заслуговує на увагу той факт, що з 2003 по 2006 р. динаміка реальної середньої заробітної плати в Україні була тільки позитивною. У 2009 і в 2010 рр. практично у всіх регіонах України досліджуваний показник характеризувався тенденцією до скорочення (виняток склали м. Київ та Донецька область). У 2009 р. по відношенню до 2008 р. реальна середня заробітна плата в Україні скоротилася на 13,7%. При цьому найбільше скорочення мало місце у Запорізькій, Волинській, Полтавській та Дніпропетровській областях. Мінімальні темпи скорочення вдалося підтримати в Миколаївській, Одеській областях та м. Севастополі. Темп приросту показника в м. Києві склав 5,5%.
У 2010 р. по відношенню до 2009 р. реальна середня заробітна плата в Україні скоротилася на 4,5%. При цьому найбільш істотне скорочення знову торкнулося жителів Київської, Одеської областей та м. Севастополя (6-7%). Приріст показника спостерігався в м. Києві та Донецькій області (18% і 17% відповідно).
Висновки
Перехід України до ринкової економіки зумовив глибокі зміни в суспільно – трудових відносинах, які потребують відповідного правового регулювання. Чинне нині трудове законодавство, котре в своїй основі представлене ще радянським Кодексом законів про працю, не завжди в змозі забезпечити належний рівень регулювання трудових відносин, що, як наслідок, негативно позначається на рівні гарантій трудових прав працівників.
Доходи населення є одним з найбільш узагальнюючих показників економічного розвитку країни і підвищення добробуту населення.
За останні роки завдяки впровадженню доходів макроекономічної стабілізації динаміка інфляції і доходів почала вирівнюватися. У 1995 році індекс заробітної плати вперше перевищив індекс цін. Даний факт можна було б розглядати як початок припинення п’ятирічної тенденції зниження грошових доходів населення. Однак у 1996 році номінальна заробітна плата збільшувалась повільніше ніж роздрібні ціни. За підсумками дев’яти місяців їх реальна ціна була нижча за попередній період. Водночас в результаті взаємних неплатежів підприємств поступово зросла заборгованість трудящими із заробітної плати.
Останні роки рівень заробітної плати в Україні став збільшуватись. За даними Держкомстату України, за січень - жовтень 2003 року, номінальні доходи населення становили 168,2 млрд. грн., що перевищує рівень доходів за відповідний період 2002 року на 11,8%. За цей самий період 2004 року номінальні доходи населення становили 206,8 млрд. грн., що перевищує рівень доходів за 2003 рік на 21,1%.
Середньомісячна заробітна плата штатних працівників за видами економічної діяльності за січень – жовтень 2004 року становила 572,87 грн., що на 27,0% більше ніж у відповідному періоді торік. Реальна заробітна плата зросла на 23,9%. А у 2003 році на 22,7 %, а реальна заробітна плата при цьому на 15,6%.
Питання своєчасності виплати та погашення заборгованості із заробітної плати залишається однією з найгостріших соціальних проблем. За останні п’ять років її скорочення становило більш ніж 6,2 млрд. грн., а на 1 жовтня 2004 року борги працівникам становили 953,9 млн. грн.
Значно зменшилась кількість працівників, яким своєчасно не виплачують заробітну плату. Якщо в 2000 році їх було 9,2 млн., тобто кожен другий працівник, то нині їхня кількість зменшилась майже в 19 разів і складає менш як 500 тис. осіб.
Сума невиплаченої заробітної плати на економічно активних підприємствах у 2004 році зменшилась на 54,5% (у 2003 році – на 15,2%), або на 979,3 млн. грн. і на 1 січня 2005 року становила 817,6 млн. грн. сума боргу на не державних підприємствах на 1 січня 2005 року становила 616,9 млн. грн., або 75,4% загального обсягу невиплаченої заробітної плати, з неї 42,4% не виплачено відкритими акціонерними товариствами.
Верховна Рада України ухвалила Трудовий Кодекс України, який набрав чинності з 01.01.05 року. У Трудовому Кодексі заборонено будь – яку дискримінацію у сфері праці, порушення принципу рівності прав і можливостей працівників, а також на пряме чи непряме обмеження прав робітників на доступ до праці.
Перелік використаної літератури
Кузнєцова Л.І., Кузьменко В.П. Заробітна плата - показник добробуту населення // «Економіст», 2005, - №10.
В. Ковальчук, М. Сарай, Економічна думка минулого і сьогодення: Навчальний посібник. – Тернопіль, 2000
В. Латін, Н. Підлужна, Основні показники рівня життя населення // Праця і зарплата. – №46 (436) грудень, 2004р.
Г. Т. Завіновська, Економіка праці: Навчальний посібник. - Київ, 2000р.
Держкомстат України, Доходи населення // Праця і зарплата. – №9 (445) березень, 2005 р.
Дупай М. М., Денчук П. Н., Питель С. В., Організація, облік, звітність та оподаткування малого бізнесу.- Тернопіль: МП „АСТОН”, 2002р.
І. М. Тимош, Економіка праці: Навчальний посібник. - Київ: „Астон”, 2001р.
К. Т. Кривенко, Політична економія: Навчальний посібник. - Київ, 2001р
Макконел К. Р., Брюс С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика.- Т.2- ст.156
Маркс К. Капітал: Т.1// Маркс К., Енгельс Ф. Твори. - Т.23.-
М. Папієв, Проект Трудового Кодексу України // Праця і зарплата. – № 47 спецвипуск листопад, 2003р
Мочерний С. В., Основи економічної теорії. - Тернопіль: АТ „Тарнекс”, 1993р.
Н. Підлужна, О. Христенко, Основні показники рівня життя населення // Праця і зарплата. – №47 (387) грудень, 2003 р.
С. В. Мочерний, Політична економія: Навчальний посібник. - Київ: „Знання - Прес”, 2002р.
С. В. Мочерний, Політична економія Частина 1.- Львів: „Світ”, 1990р.
Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія: підручник, Київ: ІЗМН, 1997.
Україна в цифрах у 1997 р., Київ: Наука і думка, 1998.
Пол А. Семюельсон, Вільям Д. Нордгауз Мікроекономіка, Київ: 1998.