Навчальні питання і розподіл часу

1.	Вступна частина		5 хв.
2.	Основна частина		70 хв.
	2.1.	Основні системи військового виховання в історії людства та їх сучасне значення	25 хв.
	2.2.	Військове виховання в історії українського суспільства	25 хв.
	2.3.	Виховання військовослужбовців армій зарубіжних країн на сучасному етапі та їх значення для виховання військовослужбовців Збройних Сил України	20 хв.
3	Заключна частина		5 хв.

ВСТУПНА ЧАСТИНА

5 хв.

На початку заняття викладач перевіряє наявність особового складу, оголошує тему, навчальні питання та доводить загальний порядок проведення заняття.

У вступному слові викладач звертає увагу на необхідність вивчення даної теми, пов’язує її з раніше вивченим матеріалом.

Основна частина.

70 хв.

Проблеми виховання військовослужбовців Збройних Сил України та шляхи їх вирішення

2.1.

Основні системи військового виховання в історії людства та їх сучасне значення

25 хв.

Військове виховання стародавнього світу

Великий спадок військового виховання залишила нам Стародавня Греція - країна, що скла­далася з ряду невеликих рабовласницьких держав - полісів. Найбільш впливовими були Лако­нія з головним містом Спартою та Аттика з головним містом Афінами. У кожній з цих держав склались особливі системи виховання: спартанська і афінська. Особливу увагу привертає славнозвісна спартанська система виховання.

Спартанська система виховання. Лаконія (Спарта) займала південно-східну частину Пе­лопоннесу, територію, на узбережжі якої не було зручних гаваней. Панувало землеробство, що спиралося на працю рабів-ілотів. Ілоти - буквально "полонені" - були нащадками підкореного завойовниками місцевого населення. Вони жили на своїх хуторах навколо Спарти, обробля­ючи господарські поля. Дев’ять тисяч родин рабовласників тримали під своєю владою понад 250 тисяч невільників. Експлуатація рабів у Спарті носила жорстокий характер, вони нерідко повставали. Життя спартанців було підпорядковане головній вимозі - бути в стані постій­ної бойової готовності. Закони Спарти було заборонено записувати на папірусі або шкірі, вони передавалися з вуст в уста як "ретри Лікурга" - висловлення легендарного законодавця.

Мета спартанського виховання - укріплення військової могутності країни, підготовка стій­ких і загартованих воїнів, майбутніх рабовласників. Головні завдання цієї системи виховання: беззаперечний послух, витривалість, презирство до рабів, наука перемагати. Зміст виховання залежало від віку та стану здоров’я дитини. Діти підлягались суворим іспитам на здоров’я і витривалість. Виховання дитини не залежало від волі батька - він приносив його в лесху, мі­сце де сиділи старші члени філи. Старики доскіпливо оглядали щойно народжену дитину і, якщо вона була слаба чи виродлива, то її кидали в апотети, у прірву в горі Таігет. В їх очах життя новонародженого було не на користь як йому самому, так і державі, якщо він був сла­бий. Якщо він був міцний і здоровий, його віддавали годувати батькові, виділяючи йому при цьому одну з земельних ділянок. Годувальниці ходили за малюками дуже уважно і чудово знали свою справу. Вони не завертали у пелюшки дітей, привчали їх не їсти багато, не бути перебірливими в їжі, не лякатися темряви та залишатися самими.

Всі діти, яким виповнилося 7 років, збиралися разом і ділилися на загони, агели. Вони жили і харчувалися разом до 18 років, привчалися грати і проводити час один з одним. Нача­льником агели ставав той, хто виявлявся кмітливішим, тямущим за інших і більш спритним у гімнастичних вправах. Решта повинні були брати з нього приклад, виконувати його накази та беззаперечно зазнавати від нього покарання. Це була школа послуху.

Певна увага приділялася розумовому вихованню. Читанню і письму вони навчалися, але за необхідності. Дітей погано годували. Їх примушували красти, щоб змусити їх власними си­лами боротися з позбавленнями та робити з них людей сміливих і хитрих. Того, хто попався, били без пощади як поганого, неспритного крадія, томили голодом.

З роками їх виховання ставало більш суворим, особлива увага зверталася на фізичне вихо­вання: їм наголо стригли волосся, привчали ходити босими, грати разом, звичайно без одежі, переносити холод, голод і спрагу, виносити біль. Багато уваги приділялось військовим і гімна­стичним вправам. Юних спартанців вчили бігати, боротися, володіти прийомами рукопаш­ного бою, співати військові пісні, музиці, обрядовим танцям, що носили бойовий та військо­вий характер.

У 12 років вони знімали з себе хітон і отримували на рік по одному плащу. Вони не при­ймали теплих ванн і ніколи не мастилися; тільки декілька днів на рік дозволялась їм ця розкіш. Спали вони разом по ілам і агелам на постелях з очерету, що рвали самі руками без допомоги ножа.

У 14 років кожен спартанець мав принести до школи голову вбитого їм раба, якого слід було вистежити під час роботи в полі чи в лісі. З цією метою вони брали участь у так званих криптіях, тобто нічних облавах на рабів. Юнаки спартанці збиралася вночі разом, вдягали ма­ски та довгі плащі, щоб їх не впізнали та відправлялися в поселення ілотів. Щоб відрізнятися від інших жителів Спарти, ілоти носили особливу одежу, а на головах - шапки з собачого ху­тра. Хоча ілотам зборонялося володіти зброєю, вони могли постояти за себе, і підлітку було не легко впоратись з дорослим чоловіком.

В армії ілоти виконували допоміжні функції. Одного разу, коли дві тисячі ілотів проявили особливу відвагу, спартанці обіцяли їм повну свободу, вдягли на них урочисті вінки і стали водити від одного храму до іншого під виглядом молитви богам. Через деякий час ілоти без­слідно зникли, і ніхто не міг сказати, що з ними стало.

У 16 років як своєрідний випускний екзамен, що відбувався біля вівтаря Артеміди - Ортії (тобто ”Висхідної”) у присутності батьків, здійснювався аргон - нещадне публічне покарання, під час якого багато юнаків гинуло, а батьки не тільки не співчували їм, а навпаки, вмовляли триматися до кінця, щоб не зганьбити честі сім’ї. Керувала аргоном жриця, яка тримала в ру­ках статуетку Артеміди. Коли жриця піднімала статуетку вгору, удари розг слабіли, коли опус­калася вниз - удари ставали сильнішими.

У цьому віці починають з’являтися у найбільш гідних юнаків ”прихильники”. Старики зве­ртали на них більше уваги. Всі вони вважали себе батьками, вчителями, наставниками моло­дих людей, при чому робили це не мимохідь, тому молодому чоловікові у випадку провини ніде було сховатися від догани чи покарання. Крім того, до них приставлявся ще й інший ви­хователь з числа найкращих, самих гідних громадян. Військове виховання здійснювалось і під час спеціальних бесід державних діячів з молоддю, в яких вони розповідали про стійкість і мужність предків у боротьбі з ворогами та про героїв.

Після обіду ірен, самий розумний та сміливий, якого обирали педономи, наказував одному з дітей співати, іншому задавав запитання, на які можна було відповісти не відразу. У відповіді повинна була міститися і причина, і докази, але в короткій, стислій формі.

Дітей примушували довго мовчати, привчали їх давати влучні, глибокодумні відповіді: ба­лакучість без міри робить розмову пустою та безглуздою. Займатися красномовством і філосо­фією заборонялося. Було запроваджене покарання за кожне зайве слово. Коли відповідач був неуважний, ірен кусав йому в покарання великий палець. Ірен часто карав дітей у присутності старих та влади, щоб вони могли бачити, чи за діло і чи правильно він карає їх. Під час пока­рання йому не заважали, але, коли діти розходились, з нього стягували, якщо він карав суво­ріше, ніж слід або якщо поступив занадто м’яко і поблажливо. Отже, особлива увага зверта­лась на морально-психічне загартовування дітей.

Суттєва увага зверталась на виховання майбутніх воїнів за допомогою народних засобів. Наприклад, на хорові співи зверталось стільки ж уваги, як і на точність та ясність мови. Самі спартанські пісні запалювали мужність, спонукали до дій, закликали на подвиги. Слова їх були простими, але зміст серйозний та повчальний. Більшою частиною вони прославляли тих, хто загинув за Спарту або ганьбили боягузів, які живуть тепер ”жалюгідними та нещас­ними”.

У бій на супротивника спартанці йшли під звуки флейт, розміреною ходою. Перед битвою цар приносив жертву музам, щоб воїни згадували, чому їх вчили та який вирок очікує їх з боку укладачів пісень, щоб вони ні на хвилину не забували про це при зустрічі з небезпекою і пока­зували подвиги, гідні прославляння.

Юнаки 18-20 років направлялися в особливу групу - ефебію - і несли військову службу. По­ступово виховання молодих людей ставало не таким суворим, їм дозволяли доглядати за своїм волоссям, прикрашати зброю та вбрання. В походах гімнастичні вправи молоді були не такими важкими та й саме її життя було не таким суворим: з них вимагали менше. Тому для них похід міг вважатися відпочинком після військових вправ.

Виховання продовжувалось до зрілого віку. Жоден не мав права жити так, як він бажав. Місто було схоже на табір, де був встановлений суворо визначений спосіб життя та занять, що був спрямований тільки на благо для всіх. Взагалі спартанці вважали себе тими, що нале­жать не собі особисто, але батьківщині. Спарта була "громадою рівних", союзом братів по зброї, де чоловік міг позичити "брату" свою дружину, і будь-хто міг за необхідності скориста­тися чужим конем або зброєю. Нерівність, різниця одного від одного повинна була виража­тися тільки в осуді за дурне і в похвалі за добре.

Тільки в 30 років він отримував право одружитись на молоденькій 15-річній дівчині - насті­льки юній, що в день одруження вона жертвувала богині свою улюблену ляльку. За звичаєм, воїн повинен був викрасти свою улюблену з батьківського дому. Після весілля він будував собі дім з деревини і отримував від держави земельну ділянку. Землю воїна обробляли ілоти, зобо­в'язані забезпечувати його родину ячмінним хлібом та маслиновою олією. Спартанці були на­вчені задовольнятися малим і не знали, що таке розкіш, вони не брали в руки золота та срібла, носили однакові червоні плащі з грубої тканини.

Мало хто з воїнів доживав до старості - і тим більшу повагу надавали сивим патріархам.

У Спарті, єдиній країні Стародавньої Греції, велика увага зверталася на виховання жінок, які користувалися загальною повагою. Спартанці вважали, що здорові діти можуть бути тільки у здорової матері. Тому вони не займалися домашнім господарством. Все це виконували іло­тки. Спартанки ж з дитинства займалися гімнастикою і спортом. Вони повинні були для укріплення тіла бігати, боротися, кидати списи. Лікург заборонив їм пестити себе, сидіти вдома і вести розпещений спосіб життя. Дівчата, як і хлопчики, повинні були з’являтися під час урочистих процесій без одежі і танцювати, та співати на деяких святах у присутності па­рубків. Вони мали право сміятися над ким завгодно, зграбно користуючись його помилкою, з іншого боку, прославляти в піснях тих, хто того заслуговував, і запалювати в молоді палкі зма­гання та честолюбність. В наготі дівчат не було нічого непристойного. Вони були далекі від спокуси, сором’язливі, привчалися до простоти та турботи про своє тіло. Крім того, жінці на­віювався благородний образ думок, усвідомлення того, що вона може надихати до доблесті та пошани. У Спарті влаштовувались змагання з гімнастики та легкої атлетики, на яких спочатку виступали юнаки, потім дівчата. Коли чоловіки воювали, залишивши місто, озброєні жінки несли охорону міста і тримали у покорі рабів.

Така струнка система військового виховання неодноразово дозволяла Спарті з успіхом про­тистояти і перемагати навіть значно переважаючі сили супротивників. Так було у випадках зіткнень з усіма силами Пелопоннеського союзу у 402-401 р.р. до Р.Х., антиспартанської коа­ліції у складі Афін, Коринфу, Аргоса, Евбея, ряду областей Західної Греції у 394 р. до Р.Х.