12.Державний устрій дуалістичної Австро-Угорської імперії 1867р.

У 1867 році австрійський парламент (рейхсрат) затвердив угоду про

утворення Австро – Угорської монархії. Офіційно визнавалася державна

унія двох держав. На чолі двоєдиної держави став імператор Австрії, він

же король Угорщини. Угорщині дозволено було мати свій парламент, кожна

країна мала свою конституцію. Дворянство та крупна буржуазія Угорщини

добилися розширення своїх прав. Ця угода верхівки абсолютно ігнорувала

корінні потреби працівників. Її основною метою було запобігання

назрівання нової буржуазної революції.

Угорський сейм, де засідали в основному представники дворянства та

крупної буржуазії, був однопалатним, рейхсрат Австрії складався з двох

палат: верхня палата називалася палатою господ, нижня – палатою

представників.

У верхній палаті рейхсрату засідали представники земельної аристократії,

особи з вищої знаті; частина їх призначалася імператором. Депутати

нижньої палати обиралися сеймами областей. Міністри були повністю

відповідальні лише перед імператором, а не перед рейхсратом. Влада

парламенту була дуже малою, все управління, незалежно від парламенту,

здійснювали чиновники. Крім того, імператор міг сам видавати надзвичайні

укази, був головою виконавчої влади і головою держави.

У загальному віддані Австро – Угорської монархії зберігалися питання

військової справи, фінансів та зовнішньої політики. Відповідно було лише

три загальноімперських міністри. Для контролю над ними та вирішення

загальноімперських питань, головним чином питання про бюджет, щорічно в

столицях обох країн мали скликатися делегації від законодавчих органів

(по 60 осіб від кожного).

З невеликими змінами Австро – Угорська дуалістична (двоєдина) монархія

проіснувала до кінця першої світової війни.

Політичні кола, які формували структуру державно – правової системи

австрійської імперії, спиралися на військову силу, інші репресивні

органи. Вони самі визначали тип своєї конституційної монархії і надавали

їй видимість демократичної держави, не рахуючись з головним носієм

владної функції – народом.

Одним з положень конституційного права, на основі якого формувалися

представницькі органи влади, було те, що вся виборча система базувалась

на принципі політичної нерівності соціальних станів і забезпечувала

легітимність незначній верстві населення в державному управлінні.

Конституційне право політично закріпило багатомірність класових

відмінностей і соціально – майнових відносин у суспільстві.

Парламент Австро – Угорської конституційної монархії виконував державно

– правові функції, аналогічні парламентам інших європейських держав, але

позитивний в основному закон про виборче право дещо спотворювався

залишками феодальної системи. Усі закони, прийняті парламентом, набирали

чинності лише після затвердження імператором.

Законодавчій орган імперії складався з двох палат: палати панів і палати

депутатів. Склад першої палати формувався з найбільш родовитих верств

населення – принців, князів, представників великих землевласників і

вищого духовенства. Друга палата до 1873 року обиралася за двоступеневим

принципом, а після реформи – за куріальною системою. Суть куріальної

системи полягала в тому, що всі виборці поділялися на курії: великих

землевласників, торговельних і промислових палат, міст, сільських

громад.