15. Конст. Сша 1787р.

Конвент схвалив конституцію 17 вересня 1787 року, а через кілька днів схвалив її і конгрес конфедерації. 4 березня 1789 року після її ратифікації ¾ штатів вона набра-ла чинності.  Конституція складалася з преамбули (вступу) і семи статей, які, у свою чергу, по-ділялися на розділи і абзаци. У статтях конституції були закріплені лише політичний устрій союзу, структура державних органів, їх взаємовідносини. Розділ про права і свободи громадян був відсутній, рабство ставало однією з основ нової конституції.  Згідно з преамбулою конституція запроваджувалася «з метою утворення до-сконалішого союзу, встановлення правосуддя, забезпечення внутрішнього спокою, вжиття заходів щодо спільної оборони, піднесення загального добробуту». Вона за-сновувала федерацію держав, у якій штати передавали значні повноваження централь-ній владі, але зберігали широку автономію у вирішенні питань, які стосувалися ви-ключно штатів.Конституція спиралася на принцип розподілу влади, і кожна з них — законода-вча, виконавча і судова — діставала досить велику незалежність.Законодавча влада за конституцією передавалася двопалатному конгресу. Палата представників обиралася загальними виборами на 2 роки прямим голосуванням з громадян, які досягли 25-річного віку. Виборчі округи на той час були однаковими – по 30 тисяч жителів. Верхня палата – сенат складалася з сенаторів, які обиралися зако-нодавчими зборами штатів строком на 6 років по два сенатори від кожного штату. Поправка 17-та до Конституції ,прийнята в 1913 році, установила ,що сенатори оби-раються безпосередньо населенням штату прямими виборами. Віковий ценз для сена-торів – 30 років. Через два роки 1/3 сенаторів переобирається. Головою сенату був ві-це-президент. Законопроект, прийнятий однією палатою, потребував схвалення дру-гою. Таким чином, з самого початку сенат, як палата консервативна за своїм складом ,мав стати гальмом щодо палати представників.

5. . Паризька комуна 1871 р.

У лютому-березні 1871 р. в Парижі та інших містах Франції склалася революційна ситуація. 18 березня 1871 р. Національна гвардія та робітники підняли повстання проти антинародної й анти­національної політики уряду А. Т'єра. Владу буржуазії в Парижі було повалено. Вона перейшла до Центрального комітету Національної гвардії. Уряд А. Т'єра втік до Версаля, вивівши туди війська, поліцію та жандармерію. Були проведені вибори до Паризької комуни, котрій 28 березня 1871 р. передано всю владу — стала одночасно законо­давчим і виконавчим органом. За політичним складом вона поділялася на два угрупування - "більшість" (бланкісти й неоякобінці) та "меншість" (переважно ліві продуністи й бакуністи).

Програмним документом Паризької комуни стала декларація "До французького народу" (19 квітня 1871 р.), яка проголошувала республіку єдиною формою правління, гідною людини, а принципом політичного режиму - повну автономію комун на всій території Франції.

Паризька комуна вперше в історії зламала стару державну машину та замінила її державою нового типу. Вона знищила постійну армію, поліцію і жандармерію, а охорону громадського порядку поклала на Національну гвардію. Вищим органом у Парижі стала Виконавча комісія, котрій підпорядковувалися 10 галузевих комісій з функціями колишніх міністерств (виконавча; військова; продовольча; фінансів; юстиції; громадської безпеки; праці; промисловості й обміну; громад­ських служб; зовнішніх відносин; освіти). Скасовано привілеї посадовців і введено їхвиборність. Церкву відокремили віддержави, ввели робіт­ничий контроль над виробництвом, безкоштовну обов'язкову освіту, заборонили незаконні обшуки, арешти, реквізиції тощо. Старий суд замінили народним судом.

Комуна діяла в умовах постійної боротьби з урядом А. Т'єра, якому надавали пряму допомогу прусські інтервенти. Контрреволюційні сили, що зосередилися у Версалі, 21 травня 1871 р. вдерлися до Парижа. Падіння Комуни прискорилось її помилками (тактикою пасивної оборони, страхом роззброїти контрреволюційну буржуазію, | нерішучістю в боротьбі з агентами та поплічниками ворога та ін.). Падіння Комуни супроводжувалося розгулом білого терору.

6. Декларація прав людини та громадянина 1789 р.

26 серпня 1789 р. Установчі збори під тиском народного революційного піднесення прийняли Декларацію прав людини та громадянина - програмний документ французької буржуазної революції. Вона складалася із 17 статей, базувалася на положеннях теорії природного права і, на противагу королівському само­державству, проголошувала:

• принцип національного верховенства, згідно з яким нація — це єдине джерело влади;

• непорушність невід'ємних природних прав людини (свободи, власності, безпеки, опору гнобленню та ін.);

• рівність людей перед законом;

• принцип поділу влади (на законодавчу, виконавчу та судову);

• відповідальність і підзвітність посадових осіб;

• принцип презумпції невинуватості;

• свободу слова, совісті та преси;

• рівномірний розподіл податків між усіма громадянами відпо­ відно до їхнього матеріального становища.

Декларація прав людини та громадянина мала величезне револю­ційне значення в боротьбі проти феодально-абсолютистського ладу, за буржуазне-демократичні права і свободи. Вона зумовила під­несення революційного ентузіазму у Франції, її із захопленням сприйняли передові люди інших країн. Принципи Декларації справили величезний уплив на боротьбу всіх народів Європи проти феодального й абсолютистського гніту.

7.