3. Система судів загальної юрисдикції

Система судів загальної юрисдикції відповідно до Конституції України будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.

Суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. У судах загальної юрисдикції може запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду конкретних категорій справ.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про судоустрій України» систему судів загальної юрисдикції складають:

• місцеві суди;

• апеляційні суди;

• вищі спеціалізовані суди;

• Верховний Суд України.

• Правосуддя в Україні ґрунтується на таких принципах:

• 1) законність. Сутність цього принципу полягає в тому, що судді при здійсненні правосуддя керуються тільки законом; Правосуддя в Україні здійснюється у точній відповідності з законодавством України; у випадках, передбачених міжнародними угодами, суди України застосовують законодавство відповідно до порядку, встановленому цими угодами Принцип законності визначається у першу чергу тим, щоб суд у своїй діяльності при розгляді справ, інші учасники судового процесу неухильно і точно виконували вимоги матеріального і процесуального права. Вся діяльність суду підпорядковується процесуальному законодавству і здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Гарантіями реалізації принципу законності є нагляд судів вищого рівня, право осіб, які беруть участь у справі, на оскарження рішень і вироків суду тощо;

• 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Цей принцип означає, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від статі, раси, кольору шкіри, мови, політичних, релігійних та інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин;

• 3) забезпечення доведеності вини. Цей принцип заснований на презумпції невинуватості підсудного. Не підсудний має доводити свою невинність, а суд зобов’язаний надати незаперечні докази його вини, Відповідно до ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, ніхто не зобов’язаний доводити свою не винуватість у вчиненні злочину. Обов’язок доведеності вини обвинуваченого покладається на відповідних суб’єктів: органи дізнання та попереднього слідства, прокурора, а у справах приватного обвинувачення – на потерпілого або його представника. Обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Навіть визнання обвинуваченим своєї вини є недостатнім для винесення обвинувального вироку, якщо винуватість обвинуваченого не підтверджується усією сукупністю доказів.

• 4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Обвинувач у кримінальному процесі чи позивач у цивільному та господарському процесі, з одного боку, та обвинувачений чи відповідач – з іншого, мають рівні процесуальні можливості. Зокрема, вони можуть робити заяви, надавати докази вимагати виклику свідків і т. ін. Змагальність означає, що в судовому засіданні між собою ведуть процесуальний спір дві сторони: позивач (обвинувач) та відповідач (обвинувачений), відстоюючи наданими їм процесуальним законодавством засобами свою позицію, права та законні інтереси. Цивільне процесуальне законодавство встановлює, зокрема, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Необхідною передумовою реалізацією принципу змагальності є процесуальна рівність сторін Чинне законодавство встановлює рівні права сторін знайомитись з матеріалами справи, подавати докази, брати участь в їх; дослідженні, заявляти відводи і клопотання, давати усні та письмові пояснення тощо;

• 5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором. Обвинувачення – функція представника держави, а не потерпілого. Суд також звільняється від будь-яких функцій обвинувачення. Прокурор, діючи від імені держави, доводить необхідність застосування до підсудного кримінального покарання. Підтримуючи державне обвинувачення, прокурор бере участь у дослідженні доказів, подає суду свої міркування про застосування кримінального покарання щодо підсудного. При цьому прокурор керується вимогами закону і об’єктивною оцінкою зібраних доказів по справі. У разі, якщо при розгляді справи прокурор дійде висновку, що дані судового слідства ні підтверджують обвинувачений підсудного, він зобов’язаний відмовитись від обвинувачення;

• 6) забезпечення обвинуваченому права на захист. Підозрюваному, обвинуваченому і підсудному забезпечується право на захист. Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд зобов’язані до першого допиту підозрюваного обвинуваченого і підсудного роз’яснити їм право мати захисника і скласти про це протокол, а також надати їм можливість захищатися встановленими законом засобами від пред’явленого обвинувачення. Захисник зобов’язаний використати всі зазначені в законі засоби захисту з метою з’ясування обставини що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого і підсудного або пом’якшують чи виключають його відповідальність, подавати їм необхідну юридичну допомогу. Відмова захисника при провадженні дізнання, попереднього слідства та в судовому засіданні від захисту підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного не допускається;

• 7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами. Сутність цього принципу полягає в тому, що судове засідання (крім окремо визначених законом випадків) є відкритим для публіки; розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони передбаченої законом таємниці (державної, військової чи комерційної). Закритий судовий розгляд, зокрема, допускається за мотивованою ухвалою суду у справах про злочини осіб, які не досягли 16-річного віку, у справах про статеві злочини, а також в інших справах з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, яких притягнуто до участі у справі; у випадках, коли цього вимагають інтереси забезпечення безпеки потерпілого, свідка чи інших осіб, як беруть участь у справі, членів їх сімей чи близьких родичів. До зали судового засідання не допускаються громадяни, молодші 16 років, якщо вони не є особами, як беруть участь у справі, або свідками. Слухання справи в закритому засіданні суду ведеться з додержанням усіх правил. судочинства. Рішення і вироки у всіх випадках проголошуються прилюдно;

• 8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Це право надано будь-якому учаснику судового процесу з метою виключення судової помилки і прийняття єдино вірного рішення по справі;

• 9) обов’язковість рішень суду. Рішення суду, що набрало законної сили підлягає обов’язковому виконанню, як і рішення будь-якого іншого органу державної влади;

• 10) державна мова судочинства. Судочинство в Україні провадиться державною мовою. Застосування інших мов у судочинстві здійснюється у випадках і порядку, визначених законом. Особи, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право користуватися рідною мовою та послугами перекладача у судовому процесі.

Залежно від змісту повноважень суду щодо розгляду конкретної справи виділяються такі судові інстанції:

• суд першої інстанції – розглядає справу по суті та виносить судове рішення. Як правило, судами першої інстанції є місцеві суди, проте з урахуванням специфіки конкретної справи судом першої інстанції може бути будь-який суд загальної юрисдикції – від районного до Верховного Суду України;

• суд другої (апеляційної) інстанції – розглядає в порядку апеляційного провадження скарги на рішення суду першої інстанції, які не вступили в силу. Судами другої інстанції є апеляційні суди, Апеляційний суд України по відношенню до рішень місцевих судів а також вищі спеціалізовані суди та Верховний Суд України по відношенню до рішень, винесених апеляційними судами як судами першої інстанції;

• суд третьої (касаційної) інстанції – розглядає в порядку касаційного провадження скарги на рішення суду першої інстанції, які вступили в силу, а також скарги на рішення суду апеляційної інстанції. Судами третьої інстанції є вищі спеціалізовані суди та Верховний Суд України.