Практичне заняття № 12

Тема 12: Аналіз інвестиційної активності підприємства

Мета заняття: закріплення теоретичних знань та набуття практичних навичок щодо методики аналізу інвестиційної активності підприємства.

План заняття:

1. Аналіз ефективності реальних та фінансових інвестицій.

2. Оцінка інвестиційної привабливості акцій

Обладнання:

• методичні вказівки до виконання практичних завдань;

• тести;

• контрольні завдання;

• калькулятори «CITIZEN».

Методичні рекомендації до практичного заняття

Інвестиційна діяльність є важливим напрямом фінансово-господарської діяльності підприємства в умовах ринкової економіки. ЇЇ спрямовано на визначення шляхів, об’єктів і форм інвестування, розробку і реалізацію інвестиційних проектів.

Інвестиції – це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою одержання прибутку (доходу) або досягнення соціального ефекту.

Інвестиції класифікують за ознаками об’єкта інвестування, характеру участі в інвестиційному процесі та терміну інвестування.

Залежно від об’єкта інвестування інвестиції поділяються на реальні (капітальні) і фінансові.

Реальні інвестиції являють собою вкладення коштів у матеріальні і нематеріальні активи. Реальні інвестиції здійснюються у формі капітальних вкладень в нове будівництво, у технічне переозброєння, розширення, реконструкцію і модернізацію підприємства.

Фінансові інвестиції – це фінансові вкладення в цінні папери інших підприємств, у процентні облігації внутрішніх державних і місцевих позик, надання позик іншим підприємствам, вкладення у статутні капітали інших підприємств, депозитні вклади в банках.

За характером участі в інвестиційному процесі інвестиції розподіляють на:

- прямі – реальні інвестиції та внесення коштів у статутні капітали юридичних осіб в обмін на корпоративні права;

- непрямі – портфельні інвестиції та депозити у комерційних банках.

Залежно від терміну інвестування розрізняють короткострокові (до 1 року) і довгострокові (понад 1 рік) інвестиції.

Рентабельність реальних інвестицій обчислюється як відношення чистого приведеного доходу до суми дисконтова них інвестиційних витрат.

Внутрішня норма доходу реальних інвестицій характеризує умови беззбитковості капітальних вкладень і дозволяє оцінювати їх доцільність (дисконтна ставка), за якою чистий приведений доход проекту (W) дорівнює нулю.

Термін окупності являє собою період, протягом якого інвестиційні витрати повністю відшкодовуються за рахунок отриманих експлуатаційних доходів.

Порівняльний аналіз інвестиційних проектів ґрунтується на співставленні наведених вище показників.

Особливістю методики порівняльного аналізу проектів різної тривалості є припущення, що кожен з проектів реалізується необмежену кількість разів. Це дозволяє забезпечити однакові умови порівняння при визначенні чистого приведеного доходу.

В умовах обмеженості фінансових ресурсів у підприємства може виникнути необхідність розподілу інвестицій за кількома привабливими проектами. Це Задача вирішується шляхом оптимізації інвестицій. Розрізняють просторову оптимізацію і оптимізацію у часі.

У фінансовому аналізі розподілу інвестицій за кількома проектами розрізняють просторову оптимізацію інвестицій і оптимізацію у часі.

Методи просторової оптимізації інвестицій застосовують за умови, коли сума фінансових ресурсів на визначений період обмежена і необхідно з наявних інвестиційних проектів вибрати ті, що дозволяють максимізувати приріст капіталу.

Методика оптимізації інвестицій у часі застосовується в тих випадках, коли реалізацію інвестиційних проектів необхідно розподілити у часі внаслідок обмеження фінансових ресурсів першого року інвестування. Вона ґрунтується на мінімізації втрат чистого приведеного доходу внаслідок відкладення реалізації кожного проекту на рік або більше.

Аналіз фінансових інвестицій ґрунтується на застосуванні взаємопов’язаних категорій ризику та доходу, які можуть асоціюватися з окремим активом (фінансовим інструментом) або з певною комбінацією фінансових інструментів (активів).

У загальному вигляді під ризиком розуміють імовірність виникнення збитків чи неотримання передбачених доходів.

Ризик окремого фінансового активу визначається рівнем варіабельності доходу, який може бути отриманий за даним активом, - чим більше коефіцієнт варіації доходу, тим вищий ризик вкладення капіталу у дані активи.

Доход, що забезпечується певним видом активів, складається з доходу від заміни вартості активу та доходу від отриманих дивідендів.

Доходність активу (норма доходу) являє собою доход, обчислений у відсотках до початкової вартості активу.

Загальний ризик портфеля визначається двома складовими: диверсифікованим (несистематичним) і не диверсифікованим (систематичним) ризиком.

Диверсифікований ризик пов’язаний з обмеженням портфеля цінними паперами компаній з однаковим напрямом коливання доходів, що призводить до зростання ризику. Цей ризик можна зменшити шляхом підбору цінних паперів, доходи від яких мають різні амплітуди коливання.

Не диверсифікований ризик є ризиком вкладення капіталу в активи певної компанії і визначається її фінансовим станом і потенційними можливостями розвитку. Не диверсифікований ризик оцінюється за допомогою коефіцієнта β, який є індексом доходності цінного паперу даної компанії відносно доходності фондового ринку.

Вартість цінних паперів визначається залежно від порядку отримання доходів.

Для визначення ринкової (поточної) ціни акції або облігації слід привести майбутні грошові потоки до теперішньої вартості, дисконтувавши їх елементи за відповідною ставкою, яка враховує всі аспекти непевності ринку. Таким чином, ринковою ціною акції або облігації є теперішня вартість її майбутніх грошових потоків.

До критеріїв, які використовуються в аналізі інвестиційної діяльності, відносять:

• чисту теперішню вартість (ЧТВ);

• чисту термінальну вартість (ЧТРВ);

• індекс рентабельності (ІР);

• внутрішню норму прибутку (ВНП);

• модифіковану внутрішню норму прибутку (МВНП);

• дисконтова ний термін окупності інвестицій (ДТО);

• період окупності інвестицій (ПО);

• облікову норму прибутку (НП).