§2. Угорські геополітичні комбінації у Другій світовій війні

У 1938–1941 рр. в угорських підходах до українського питання з’явився і обережний варіант взаємин, сформований з огляду на стратегію Німеччини. Його суть зводилась до того, щоб повернути Рутенію до Угорщини, а з Україною, коли така виникне на західних землях при допомозі Німеччини, йти на союз і зближення, оскільки така Україна буде перебувати під протекторатом Німеччини. В Будапешті вважалося, що така Україна після прилучення до неї й підрадянських земель, за силою переважатиме всю коаліцію Малої Антанти (Чехословаччина, Румунія, Юґославія), разом узяту, тож Україна стане союзницею Угорщини, щоб разом протистояти Малій Антанті. Лунали застереження не протистояти формуванню української держави, бо 35–40 мільйонний народ, незважаючи на всілякі перешкоди, переможе, отож найкраще йти з ним від самого початку на союз 6. Однак «запланована» дружба Угорщини з Україною залишалася не здійсненою.

Протягом 1938–1939 рр. головним у стратегії Угорщини стали домагання переглянути свої північно-східні кордони й повернути свої історичні землі в Словаччині та Карпатському краї. Мюнхенська політика радикально динамізувала політичні процеси в субреґіоні. У Карпатській Україні у жовтні 1938 р. утворилася найсильніша політична організація — Українське Національне Об’єднання (УНО) на чолі з А.Волошиним та Ф.Реваєм, обравши курс на національнодержавне творення Карпато-Української держави. УНО згуртувало навколо себе усі свідомі сили краю, відмежувалося від політичних інтересів чеських, угорських, російських сил і в основу своєї діяльності поклало лише ідеї української державності й національної незалежності. 15 березня 1939 р. сойм Карпатської України проголосив у Хусті незалежність Карпатської Української держави на принципах УНР 1918 року. У цей же день 15 березня 1939 р. хортистські війська здійснили аґресію і протягом кількох тижнів прилучили Карпатську Україну до складу Угорщини. Героїчний опір карпатських січовиків (до 15 тис. чол.) удару 150-тисячної реґулярної армії Угорщини був приречений. Встановлення спільного кордону з Польщею «стало найбільшим досягненням Угорщини в Центральній Європі» 7.

З прилученням Карпат до Угорщини, як стверджувалося у Будапешті, «почалося нове тисячоліття угорсько-руського братерства», було покінчено з 20 річним чеським та 5 місячним українським пануванням у краї, бо русини нічого спільного не мали з українцями, окрім того, що обидва народи — слов’яни. Між ними стоїть «міцна нездоланна стіна тисячолітньої мадярсько-руської братерської історії» 8.

Боротьба за прилучення Підкарпатської Русі до Угорщини велася під гаслами надання краєві автономії, але влітку 1940р. це питання було відхилене у зв’язку з тим, що СРСР став безпосереднім сусідом Угорщини і зросла потенційна небезпека: одна справа — автономність Карпатської Русі при сусідстві Польщі, і зовсім інше становище склалося після виходу Радянського Союзу в Карпати.

Протягом 1939–1944 рр. у Карпатах було паралізоване духовне, освітнє життя часів Чехословаччини, всі українські організації, що проповідували українські ідеї, об’єднання українських земель у єдину державу, розпускалися. Діяльність комуністичних, оунівських, січових організацій також заборонялася, їхні члени підлягали арештам і висиланню з краю. Натомість формувалися такі угорські, русинські організації, які сповідували непорушну єдність з Угорщиною, не допускали думок про спільні корені русинів і українців.

Радянська дійсність, з якою зіткнулися в роки війни угорські солдатські маси та політики здебільшого на території України, зміцнила їхні переконання та впевненість у варварстві російського більшовизму. Такої жахливої картини вони не бачили ніде. Україна перебувала після сталінської інквізиції 20–30-х рр. у жахливому стані. Не стало сорокамільйонної української нації, про яку так багато говорилося в Європі. Більшовики винищили всіх українців, які здатні були керувати своїм народом. Тепер, — заявляв русинам представник Хорті в Карпатах М.Козма восени 1941 р., — з української нації нічого не лишилося, крім людської маси, повністю обезглавленої й залишеної без національних провідників. Після російської інквізиції говорити про український визвольний рух у підрадянській Україні справді не було чого. У такій ситуації русинам, які жили 700 років в угорській державі, лишався один вихід: сховатися в Карпатах і під угорською владою рятуватися від російського винищення. Якщо русини підпадуть під владу російського чи українського більшовизму, то через мовну близькість та незначну чисельність вони швидко будуть асимільовані 9.

Активна участь Угорщини на боці Німеччини у війні проти СРСР мала на меті передусім її державні інтереси: знищення СРСР, усунення слов’янської загрози й небезпеки, зміцнення угорських позицій у реґіоні.

Реалізацію військово-політичних завдань у роки війни Угорщина здійснювала насамперед на етнічних землях українського народу. Сама присутність і сусідство угорського і українського етносів у Карпатах сприймалося як вороже державницьким інтересам обох народів, тим більше коли вони стояли по різні боки у Другій світовій війні.

Уряд Угорщини кілька разів розглядав пропозиції Генштабу (1940–1942 рр.) про виселення карпаторусів у Галичину або в глибину Угорщини, але рішення не прийняв. До середини 1942 р. Угорщина намагалася розділити Галичину на дві частини: південну приєднати, а північну залишити німцям. Слід було зміцнити безпеку угорських східних кордонів і знесилити Галичину як серцевину української визвольної боротьби, що справляла великий вплив і на карпатських русинів. У липні 1942 р. Берлін відхилив такий проект. Ці та подібні питання пов’язувалися з наслідками війни проти СРСР, і розв’язання їх переносилося на післявоєнний період 10.

Протягом війни на території України перебувало (чи пройшло через її землі) понад 900 тис. угорських військ, що становило половину збройних сил Угорщини. Військово-політична концепція Угорщини в роки війни головним чином здійснювалася на етнічних українських землях. А захист передгір’я Карпат (Івано-Франківська, Львівська, Закарпатська області) 320 тисячною 1-ю угорською армією з квітня по жовтень 1944 р. був найсерйознішим на завершальному етапі Другої світової війни.

Угорці вперше використали гостре протистояння між українською та російською національними ідеями в своїх цілях: у першій половині 1944 року вступили у мирні взаємини з Українською повстанською армією (УПА), а в липні 1944 р. підписали договір з УПА, щоб досягти замирення між військами та надавати взаємодопомогу в боротьбі проти спільного ворога — більшовицької Росії.

Наказ №896 по військах УПА (липень 1944 р.) роз’яснював причину такого військово-політичного примирення. За надання військової допомоги командування УПА заявило про досягнення добросусідських відносин з Угорщиною ціною пожертвування Карпатською Україною. Угорська сторона згодилася надати зброю та медикаменти загонам УПА і підписала мирну угоду з керівництвом УПА тільки тому, що УПА визнала входження Карпатської України до складу Угорщини. «Не можна божевільно боротися за маленький клаптик (Карпатський край), — підкреслювалося в наказі, — і одночасно нашу найкращу Батьківщину — територіально більшу за Францію — віддати Москві» 11.

Однак Українська Головна Визвольна Рада, що утворилася в липні 1944 р., відхилила позицію командування УПА про відсутність територіальних претензій до Угорщини і визнала «права на власні держави на етнографічних землях кожного народу» 12.

Долю Закарпаття вирішили в червні 1945 р. (як і 1919 р.) держави-переможці, цього разу на користь України, зважаючи на явну чисельну перевагу русинів-закарпатців над угорським та словацьким етносами.

Угорщина втратила у війні 1,3 млн. чол., усі прирощені у 1938–1941 рр. території були повернуті до сусідніх держав, як це було визначено Тріанонським договором у 1920 р. Угорщина втратила також свій вплив на землях усіх сусідніх етносів. Третина угорців лишилася за межами нової державної території.

Здобувши перемогу, СРСР формував свої західні кордони і політику у Східній Європі у своїх інтересах. Галичина, Буковина, Закарпаття, Бессарабія, Ізмаїльщина приєднувалися до радянської України. В Угорщині, як і в усій Східній Європі, було встановлено соціалістичний лад радянської моделі.

По війні лише окремі помітні науковці та літератори (Д.Сароз, Ф.Глац, І.Чурка) відкрито вели пошук основ для втілення національно-державницьких ідей угорців у нових умовах, політична ж система дуже швидко відійшла від колишніх ідеалів і дуже повільно виробляла нові принципи існування угорців. Угорщина на міжнародній арені офіційно не порушувала жодного питання, яке б суперечило інтересам сусідніх держав чи викликало б сумніви щодо визнання нею недоторканості кордонів. Тим часом на внутрішньому рівні політична еліта шукала вихід із безвихідного стану: угорці вважали, що несправедливий Тріанонський договір 1920 р., було поновлено у 1947 р. на ще гірших умовах, і фактично не могли погодитися з цим.