3. Мікроекономічний аспект виробництва

Виробництво – це процес факторів виробництва для виготовлення товаріви та надання послуг.

Спосіб сполучення факторів виробництва при виготовленні товарів та наданні послуг має назву “технологія”.

Технологія може бути врегульована:

• в засобах виробництва;

• в робітниках (краща освіта та досконала професійна підготовка).

Економічною моделлю технології є виробнича функція.

Виробнича функція - це співвідношення між будь-якою комбі­нацією факторів виробництва і максимально можливим обсягом продукції.

Виробнича функція будується для певної технології і може бути використана для визначення мінімальної кількості витрат для виробництва будь якої кількості товарів.

Якщо весь спектр комбінацій виробництва уявити як ви­трати: праці (L); капіталу (K); матеріалів (M), то вироб­нича функція може бути визначена таким чином

Q = f(L,K,M), (6.1)

де Q – максимальний обсяг продукції, що виробляється при даній технології і даному співвідношенні праці (L), капіталу (K), матеріалів (M).

Виробнича функція є завжди конкретною – призначається тільки для даної технології. Нова технологія – нова виробнича функція.

За допомогою виробничої функції визначається мінімальна кількість витрат, що є необхідними для виробництва даного обсягу продукції.

Властивості виробничої функції:

а) Збільшення обсягу виробництва за рахунок зростання тільки витрат по одному фактору виробництва має межу.

б) Існує певна компліментарність факторів виробництва, але без скорочення обсягів виробництва можлива і певна взає­мозамінність цих факторів.

в) Зміни у використанні факторів виробництва більш еласти­чні у довгостроковому періоді, ніж у короткостроковому.

Короткостроковий період – це період виробництва, протягом якого деякі фактори не можуть бути змінені.

Довгостроковий період – це період виробництва, протягом якого виробники мають можливість і час для зміни всіх факторів виробництва продукції.

Постійний фактор – це економічний ресурс, який є фіксованим і не може бути змінений протягом короткострокового періоду, навіть коли змінюється його вартість.

Змінний фактор – це економічний ресурс, який може бути змінним у корот­костроковому періоді.

Розглянемо випадок, при якому один із факторів є фіксова­ним, а інший – змінним. K – постійний фактор; L – змінний фактор.

Сукупний продукт (ТР_L) змінного фактора виробництва – це кількість продукції, що виробляється при певній кількості фактора і при незмінності інших факто­рів.

Середній продукт (AP_L) змінного фактора виробництва – це співвідношення обсягу сукупного продукту змінного фактора (L) і використаної кількості цього фактора:

, (6.2)

де AP_L - середній продукт праці;

TP_L - сукупний продукт праці;

L - кількість годин праці.

Граничний продукт (МР_L) змінного фактора виробництва – це зміна (при інших рівних умовах) ( ) сукупного продукту цього фактора у відповідності зі зміною його кількості ( ), що ви­користовується:

(6.3)

Графік кривої сукупного продукту (ТР_L). Крива сукупного продукту певного фактора виробництва показує зміну випуску продукції при зміні одного з факторів (L), коли інші зали­шаються незмінними. При русі по кривій сукупного продукту виробництво може бути збільшене, якщо збільшується співвід­ношення між змінними і постійними факторами (L/K) (тобто до L₃).

Графік кривої середнього продукту (AP_L). Середній про­дукт праці (AP_L) досягає максимуму у точці K, коли кіль­кість годин праці, що відповідає дотику кривої сукупного продукту (TP_L) і прямій, що виходить з початку координат дорівнюють (L₂).

Графік кривої граничного продукту (MP_L). Точка С – це точка перегину кривої сукупного продукту, їй відповідає ма­ксимальне значення граничного продукту в точці W. Гранич­ний продукт досягає максимуму раніше, ніж середній продукт праці. Граничний продукт зменшується до нуля в точці L₃ і в подальшому має від’ємне значення.

Закон спадної граничної продуктивності (дохідності): починаючи з певного моменту кожна наступна витрата змінного фактору виробництва дає все менший і менший приріст обсягу випуску продукції.

Закон спадної дохідності діє у короткостроковому пері­оді, коли принаймні один фактор залишається незмінним. Закон спадної дохідності залежить від певної техноло­гії виробництва (зміна технологій може привести до зрос­тання всієї кривої випуску продукції) (рис. 6.2).

TP_L

B

А TP_L

C

0 L₁ L₂ L₃ L

AP_L

MP_L

W

K

АP_L

1 2 3

0 L₁ L₂ L₃ МР_L L

Рис. 6.2. Закон спадної дохідності (граничної продуктивності) від використання фактора виробництва

Виділяють наступні стадії виробництва:

І стадія ( МР_L > АР_L > 0; графік МР_L зростає).

На цій стадії зростання випуску валової продукції відбувається швидше, ніж зростають витрати змінного фактору виробництва. Дана стадія характеризується зростаючою граничною продуктивністю фактора виробництва.

ІІ стадія (МР_L> 0; графік МР_L спадає).

Починаючи з точки С, випуск продукції зростає повільніше, ніж кількість використаного фактору виробництва, тобто знижується темп приросту виробництва. На цій стадії вступає в дію закон спадної граничної продуктивності. Середній продукт змінного фактору досягає свого максимального значення. Максимум середнього продукту знаходиться в точці перетину з кривою граничної продуктивності.

ІІІ стадія (МР_L < 0; графік МР_L спадає; графік ТР_L спадає). В точці В валовий продукт є максимальним, його приріст дорівнює нулю. Після точки В валовий продукт почне скорочуватись, середній продукт продовжить скорочуватись, а величини граничного продукту стають негативними.

Таким чином, при незмінному стані техніки в кінцевому рахунку досягається такий економічний стан виробництва, при якому гранична продуктивність змінного фактора у поєднанні з постійним стає негативною. Точка В показує межу застосування технології.

Однією з перших спроб математичної формалізації виробничої функції є функція Кобба-Дугласа. Вона має вигляд у двофакторному випадку:

Q = aK^αL^β, де a, α, β > 0, α + β = 1 (6.4)

Параметри α та β можуть трактуватись як своєрідні індикатори “вагомості” капіталу та робочої сили у технології.

Приріст виробництва при зміні фактору виробництва на додаткову одиницю має назву граничної ефективності фактору виробництва.

Для виробничої функції Кобба-Дугласа:

MP_K = ∂(aK^αL^1-α)/∂K = aα(L/K)^1-α,

MP_L = ∂(aK^αL^1-α)/∂L = a(1-α)(K/L)^α. (6.5)

Граничні ефективності капіталу та праці зменшуються при збільшенні відповідно величин капіталу та праці. У той же час граничні ефективності капіталу та праці підвищуються відповідно при збільшенні величин праці та капіталу. Перше свідчить про те, що функція Кобба-Дугласа відображає закон спадної граничної ефективності факторів виробництва. Друге – про можливості сприятливішого використання одного фактора, якщо збільшується другий.