2. Основні форми ділових підприємств

Основними формами ділових підприємств є:

• приватнопідприємницькі фірми;

• корпорації;

• державні фірми;

• фірми, що регулюються;

• споживчі кооперативи;

• неприбуткові організації;

• партнерства;

• фірми, що самоуправляються.

Приватнопідприємницька фірма – фірма, власник якої самостійно здійснює справи у власних інтересах, управляє нею, отримує увесь прибуток і несе персональну відповідальність по всіх її зобов’язаннях.

Зазвичай власником класичної фірми є власник інтерспецифічного ресурсу, у якості якого може бути як фізичний, так і людський капітал.

Переваги приватнопідприємницької фірми:

1. простота організації;

2. свобода дій;

3. сильний економічний стимул.

Недоліки приватнопідприємницької фірми:

1. обмеженість фінансових і матеріальних стимулів;

2. відсутність розвинутої системи внутрішньої спеціалізації виробничих та управлінських функцій;

3. існування необмеженої відповідальності.

Партнерство – це фірма, що організована рядом осіб, які сумісно володіють та управляють підприємством.

Основні права належать всім партнерам. Вони здійснюють ефективний контроль за діяльністю одне одного.

Переваги:

• більш потужна та крупна фірма, що дозволяє використовувати поділ праці та спеціалізацію у виробництві та управлінні;

• легке долання фінансових бар’єрів для початку та продовження діяльності;

• податкові переваги.

Недоліки:

• необмежена відповідальність партнерів;

• розділення функцій та загроза потенційного розпаду;

• залежить від часових меж.

Корпорація – це фірма, що має форму юридичної особи, де відповідальність кожного власника обмежена його внеском в дане підприємство. Корпорація – форма організації підприємництва на основі акціонерної власності.

Переваги:

• економічна система, незалежна від її власників;

• співвласники мають обмежену відповідальність;

• стабільність і тривале існування;

• має власність і укладає контракти від власного імені (а не від імені співвласників).

Недоліки:

• відносно великі витрати і складності в процесі організації та припинення діяльності;

• широкий простір до різноманітних зловживань;

• подвійне оподаткування.

Діяльність ряду фірм регулюється державою. В цьому випадку держава вводить обмеження на розмір прибутку, тобто регулює залишковий дохід. Така політика держави призводить до того, що частина прибутку або перетворюється на витрати, або дарується споживачам шляхом зниження ціни продукції, що виробляється.

Ряд фірм знаходиться у власності держави. Державна власність означає відсутність права на свободний продаж існуючих правомочий. Менеджери державних підприємств контролюються власниками в меншій мірі, ніж менеджери приватних компаній, що відкриває широкі можливості до зловживаній. Держава часто занижує ціни на продукцію своїх підприємств, тому що збитки можуть бути відшкодовані за рахунок платників податків.

До неприбуткових (некомерційних) організацій належать профспілки, клуби, церкви, шпиталі, коледжи, товариства милосердя та інші організації, які не прагнуть отримання прибутку. Деякі з них повністю залежать від пожертв, інші отримують доход від продажу товарів та послуг. Більшість з цих організацій має статус корпорацій. Проте це корпорації без акціонерів. Зазвичай вони управляються радою піклувальників, обраних чи сформованих у відповідності із статутом даної організації. Якщо в організації з’являється прибуток, то він зазвичай вкладається у справу.

Кооперативи утворюються шляхом об’єднання частини ресурсів своїх членів з метою вилучення взаємної вигоди. Кооперативи можуть бути споживчими чи збутовими. У першому випадку покупці набувають можливості отримувати товар за оптовими цінами, у другому – контролювати продаж виробленої ними продукції. Прибуток зазвичай не є самоціллю діяльності таких організацій, хоча його поява не виключена.