2. Міжнародна торгівля в системі економічних відносин

Міжнародна торгівля є центральною ланкою в складній системі світових господарських зв'язків, опосередковуючи практично всі види міжнародного поділу праці і зв'язуючи всі країни світу в єдину міжнародну економічну систему.

Міжнародна торгівля займає провідне місце в системі всесвітніх економічних відносин. Міжнародний торговий обмін є одночасно і передумовою, і наслідком міжнародного поділу праці, виступає важливим фактором формування і функціонування світового господарства. У своїй історичної еволюції він пройшов шлях від одиничних зовнішньоторговельних операцій до довгострокового великомасштабного торгово-економічного співробітництва. В умовах науково-технічної революції міжнародний торговий обмін здобуває усе більше значення. Своєрідність цих процесів у післявоєнний період особливо рельєфно відкривається при аналізі довгострокових тенденцій, особливостей, форм і методів спільної торгівлі [5].

Місце міжнародної торгівлі в системі міжнародних економічних відносин визначається тим, що, по-перше, через неї реалізуються результати всіх форм світогосподарських зв’язків – вивозу капіталу, виробничої кооперації, науково-технічного співробітництва. По-друге, розвиток міжнародної торгівлі товарами визначає динаміку міжнародного обміну послугами. По-третє, зростання і поглиблення міжрегіональних та міждержавних взаємозв’язків виступають важливою передумовою міжнародної економічної інтеграції. По-четверте, міжнародна торгівля сприяє подальшому поглибленню міжнародного поділу праці та інтернаціоналізації господарських зв’язків.

Світова торгівля відіграє дуже важливу роль в економічному житті кожної країни. Показником участі економіки конкретної країни в міжнародній торгівлі є зовнішньоторговельний оборот, який ще називають торговельним балансом, бо він складається з двох частин: експорту та імпорту. Експорт - це загальна сума продаж товарів та послуг за межі країни. Імпорт - це вартість товарів та послуг, які ввозяться в країну із-за кордону. Різниця між експортом та імпортом має назву сальдо торговельного балансу. Воно може бути позитивним (активним). Це коли експорт за вартістю перевищує імпорт. Якщо ж це співвідношення характеризується перевищенням імпорту, то говорять про від'ємне (пасивне) сальдо торговельного балансу країни [11].

Від'ємне сальдо торговельного балансу означає для країни, що вона більше витрачає на імпорт товарів, ніж отримує від експорту за кордон своїх товарів. Така ситуація є небажаною, бо вона негативно відображається на економіці країни. Відтак, кожна країна намагається мати позитивне сальдо торговельного обороту. Хоча це тільки найбільш загальне визначення. За певних обставин, наприклад, коли виручка від експорту не витрачається для імпорту товарів і залишається в країні, вона може порушувати збалансованість грошового обороту в країні.

Експорт та імпорт розраховуються кожною країною в натуральних і

вартісних показниках. Вартісні показники розраховуються у національній

валюті і переводяться в долари США для міжнародного порівняння. Невелика група країн, особливо країни з високою інфляцією, розраховують експорт та імпорт напряму в доларах США. Оскільки основна частка товарів в міжнародній торгівлі перевозиться морським транспортом, за основу розрахунку цін експорту та імпорту береться транспортування морем.

Зовнішня торгівля країни характеризується не тільки обсягом зовнішньоторговельного балансу. Важливе значення мають такі її характеристики, як товарна та географічна структура міжнародної торгівлі.

Товарна структура представлена насамперед торговим оборотом товарів і послуг. Ринок товарів, у свою чергу, поділяється на певні сегменти, як-то ринок сировини, палива, продовольства, промислової продукції тощо. Кожен з цих ринків залежно від стану економіки конкретної країни, наявності в неї ресурсів тощо має більше або менше значення для її розвитку. Але будь-яка країна прагне до того, щоб в її експорті було якомога більше готових промислових виробів і, перш за все, обладнання і машин. Бурхливий розвиток науки і техніки привів до того, що наприкінці ХХ ст. торгівля машинами й обладнанням становила третину світового торговельного обороту. Нарощуючи торгівлю цією групою товарів, країна, з одного боку, постійно розвиває свою промисловість і науку, а з іншого, використовує технічні досягнення інших країн, оскільки в сучасних умовах жодна країна, навіть така велика, як США, не може забезпечувати розвиток науки і техніки на всіх напрямах. На початку XXI ст. тенденція до зростання торгівлі машинами та високотехнологічним обладнанням значно посилилась [5].

Важливе місце в міжнародній торгівлі посідає торгівля послугами. Основна відмінність торгівлі послугами від торгівлі товарами, з якої витікають особливості міжнародної торгівлі послугами, в тому, що послуги

не мають властивості накопичуватися. Обсяг ринку послуг складає приблизно 25% світового товарного обігу, причому темп росту даного сектору світової економіки значно перевищує темп росту світового товарного обігу. Також торгівлі послугами впливає на зайнятість населення національної економіки в значно більшому ступені, ніж товарний ринок.

Міжнародний ринок послуг складається з: послуг фрахту; інших транспортних послуг; туризму; рекламних та інших послуг, що надають державні організації (банківські, страхові, біржові, посередницькі, експорт технологій тощо). Основну роль в міжнародній торгівлі послуг грають туризм та транспортні послуги [2].

Для кожної країни важливе значення має і географічна структура її зовнішньої торгівлі. Якщо країна торгує з однією країною або з невеликою їх кількістю, то це ставить її в значну залежність від економічної, а часто й політичної ситуації в країнах-партнерах. Особливо небезпечною стає ситуація для країни, яка отримує за імпортом життєво важливі для економіки товари з однієї країни. Прикладом тут може бути Україна, яка забезпечує більше ніж 2/3 своїх потреб у таких енергоносіях, як газ і нафта, із Росії.

У сучасних умовах міжнародна торгівля постійно посилюється, і в цьому явищі відображається подальша інтернаціоналізація світогосподарських зв'язків. Це створює умови для подальшого стійкого розвитку продуктивних сил у кожній країні. Усе більш чіткою стає спеціалізація країн з виробництва певних товарів, що дозволяє збільшити обсяги виробництва й підвищити продуктивність праці. Обмін патентами, ліцензіями, послугами консалтингового й фінансового плану дозволяє залучити до розвитку національної економіки не тільки власні, внутрішні джерела розвитку, а й зовнішні [9].

Але як і будь-яке об'єктивне явище, подальше просування світового господарства до цілісності не позбавлено й доволі гострих суперечностей. До найбільш сучасних слід віднести, перш за все, нерівномірність експорту товарів. Більше половини світового експорту припадає на високорозвинені країни, до яких належить усього близько трьох десятків країн. Це чітко свідчить про різний рівень участі високорозвинених і слаборозвинених країн у світовому поділі праці. Ще більш показовим для ілюстрації цієї суперечності є й те, що слаборозвинені країни мають однобічну, переважно сировинну або продовольчу структуру свого експорту. Це ставить їх у цінову залежність від динаміки розвитку економіки розвинених країн і від кон'юнктури світового ринку. Не вирішено й проблему нееквівалентного обміну товарів, від якого потерпають слаборозвинені країни.

Ще більш гострою є суперечність між високорозвиненими й слаборозвиненими країнами у сфері торгівлі послугами. Тут практично весь експорт припадає на високорозвинені країни і на ті з країн "третього світу", які в останні десятиліття перейшли в розряд нових індустріальних держав. Слаборозвинені країни майже суцільно є імпортерами послуг.

Розвиток міжнародної торгівлі реалізується через відповідну зовнішньоекономічну політику держави. У стратегічному плані вона має відображати тенденцію до лібералізації й певного спрощення зовнішньоторговельних операцій. Але в кожному конкретному випадку країна шукає власний варіант зовнішньоекономічної політики, який би найбільш повно відповідав національним інтересам країни. У зв'язку з цим різноманітні варіанти планування й проведення зовнішньоекономічної політики можна звести до двох напрямів: протекціонізму і лібералізму, або фритредерства [7].

Протекціонізм являє собою таку політику, яка спрямована на захист національного виробника шляхом обмеження іноземної конкуренції. Для цього держава використовує різні методи. Серед найбільш типових слід назвати встановлення мита, ліцензування та квотування експортно-імпортних операцій.

Встановлення митних платежів і зборів належить до так званого тарифного регулювання. Вони вводяться як для наповнення державного бюджету, так і для захисту вітчизняних товаровиробників. При цьому мито встановлюється переважно за імпортом, щоб захистити внутрішній ринок. Експортне мито теж є, але оскільки держава зацікавлена в позитивному сальдо зовнішньоторговельного балансу, то мито на експортні товари не дуже поширене. Виняток становлять товари сировинної групи, де держава, як правило, встановлює експортне мито, стимулюючи в такий спосіб власну, більш глибоку переробку своєї сировини і певною мірою запобігаючи посиленню сировинної спрямованості свого експорту [4].

Мито є важливим і дуже дійовим засобом регулювання експортно-імпортних операцій. Але загальний розвиток міжнародної торгівлі веде до лібералізації торговельних відносин між країнами, що відображається насамперед у постійній тенденції до зменшення митних платежів.

Другим напрямом проведення зовнішньоекономічної політики є лібералізм. Його суть полягає в тому, що торгівля розвивається вільно, без будь-яких протекціоністських бар'єрів і за мінімального втручання держави в процеси зовнішньоторговельної діяльності. У цьому випадку розвиток торгівлі цілком залежить від співвідношення попиту й пропозиції на світовому ринку. Проведення такої політики для країн , які мають високорозвинену потужну економіку, сприяє зменшенню витрат на виробництво багатьох товарів, розширює пропозицію товарів та послуг на вітчизняному ринку, стимулює конкуренцію і є певною перепоною для монополізму.

Отже, лібералізм вважається найбільш сприятливою політикою для розвитку національної економіки. Проте це тільки загальний висновок, який базується на визначальній тенденції розвитку світової торгівлі. У кожному конкретному випадку країна сама вибирає найбільш правильний для неї варіант зовнішньоторговельної політики. Як правило, країни з високорозвиненою економікою прагнуть до вільної торгівлі з іншими країнами, бо вони найбільше виграють від фритредерства. Що ж стосується слаборозвинених країн, то вони більш схильні до політики протекціонізму. Але цю політику вони, як правило, реалізують залежно від країни, з якою здійснюється міжнародна торгівля, її економіки, політичних та культурних відносин з нею тощо. Досягається це в основному через двосторонні угоди між державами, які й конкретизують зовнішньоторговельну політику [8].

Інтенсивність торгових зв'язків значно різниться по країнах. На частку тільки промислово розвинених країн припадає близько 70%міжнародної торгівлі і більше 3/4 усього торговельного обороту, включаючи послуги.

На рубежі XXI століття міжнародна торгівля використовує наступні організаційні форми експорту та імпорту:

• Торгівля готовою продукцією. Готова продукція - продукція, призначена для кінцевого споживання. Торгівля нею здійснюється шляхом підписання контрактів безпосередньо між виробниками і споживачами товарів, або через посередників.

• Торгівля продукцією в розібраному вигляді. Експорт продукції в розібраному вигляді застосовується для підвищення її конкурентоспроможності, а також для проникнення на ринок країн, що забороняють ввезення тих чи інших виробів у готовому вигляді, для захисту аналогічної продукції або стимулювання створення аналогічних галузей у своїй країні.

• Торгівля комплектним обладнанням. Комплектним вважається устаткування промислового підприємства, яке представляє єдиний закінчений технологічний комплекс.

• Торгівля сировинними товарами. В узагальнююче поняття "сировинні товари" входять мінеральна сировина, продукти його переробки і збагачення, сільськогосподарську сировину рослинного і тваринного походження і продукти його переробки хімічні і продовольчі товари.

• Торгівля продукцією, що виготовляється у кооперації, спільно з яким-небудь об'єктом відносин.

• Зустрічна торгівля. До неї відносяться зовнішньоторговельні операції, при здійсненні яких в єдиних документах (контрактах або угодах) фіксуються тверді зобов'язання експортерів і імпортерів зробити повний або частковий обмін товарами. При частковому обміні різниця у вартості покривається грошовими платежами.

• Міжнародні торги-це метод укладання договорів купівлі-продажу, при якому покупець оголошує конкурс для продавців на товар і після порівняння отриманих пропозицій підписує контракт із тим з продавців, який запропонував товар на більш вигідних умовах.

• Оренда машин і устаткування. Передбачає передачу продукції власником на певний термін споживачеві за певну винагороду [11].

В останні роки між різними країнами укладено понад сто угод про "добровільне" обмеження експорту і про встановлення мінімальних імпортних цін. "Добровільне" експортне обмеження – це обмеження, коли іноземні фірми "добровільно" обмежують обсяг свого експорту у визначені країни. Специфіка "добровільних" експортних обмежень, як утім, і встановлення мінімальних імпортних цін полягає в тому, що торговий бар'єр, що захищає країну-імпортера, вводиться на границі що експортує, а не імпортує країною [6].

Існуючий міжнародний поділ праці буде постійно поглиблюватися, і на його підвалинах випереджаючими темпами будуть зростати і удосконалюватись види міжнародної торгівлі. Основні з них: торгівля товарами і послугами; біржова торгівля; торгові ярмарки; аукціони; зустрічна торгівля; торгівля на компенсаційних угодах тощо.

Розповсюдженим засобом торгівлі для ряду сировинних товарів є міжнародні товарні біржи, які являють собою постійно діючий оптовий ринок декількох країн, де укладаються угоди купівлі-продажу широкого асортименту сировинних і продовольчих товарів, що відповідають уніфікованій системі стандартних вимог до товарів.

Особливість діяльності міжнародних товарних бірж, які водночас є національними і обслуговують окремі світові товарні ринки, полягає в обов’язковому дотриманні законодавчо-правового, податкового, валютного режимів, що діють у країнах їх розміщення.

Члени товарної біржі, якими можуть бути як посередники (брокерські, торговельні і т. ін.) виробничі фірми, так і банківські установи, інвестиційні компанії, окремі громадяни, відповідно до встановлених біржових правил укладають угоди купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються в ході торгівлі залежно від співвідношення попиту і пропозиції на них. Це свідчить про те, що біржа — особливий ціноутворюючий механізм [10].

Зараз в Україні існує понад 50 універсальних, товаросировинних та товарних бірж.

Розширення асортименту біржових товарів відбувається в основному за рахунок виходу на товарний ринок нових промислових сировинних товарів.

Інший засіб міжнародної торгівлі – аукціон, що спеціалізуються на збуті реальних товарів з суворо індивідуальними властивостями.

Міжнародний товарний аукціон – це спеціально організовані, періодично діючі в певних місцях ринки, на яких шляхом публічних торгів в завчасно обумовлені терміни та в спеціально визначеному місці проводиться продаж раніше оглянутих товарів, які переходять у власність покупця, який

запропонував найвищу ціну.

В міжнародній торгівлі склалась вельми обмежена номенклатура товарів, що продаються з аукціонів (наприклад, хутро, чай, овеча вовна, квіти, каучук, шкіра, антикваріат).

Товари, що продаються на аукціонах, бувають масовими і одиничними, але їхньою загальною рисою являється неоднорідність партій чи окремих екземплярів, тобто їх не можна купувати без попереднього огляду одиниці товару (лоту), що продається [2].

Ярмарки — надзвичайно важливий елемент ринкової інфраструктури. Вони бувають всесвітні, міжнародні, регіональні, місцеві. Ярмарки — це торги, ринки товарів, які періодично організовуються в установленому місці. Свого часу вони відігравали важливу роль в економічному житті країн Західної Європи. З розвитком суспільного виробництва, розширенням торговельно-обмінних операцій, посиленням конкуренції з центрів привозу великих партій наявного товару ярмарки перетворилися на ярмарки-виставки зразків товарів, які можна замовити.

З операційної точки зору міжнародна торгівля — це процес безпосереднього обміну товарами та послугами між господарюючими суб'єктами різних держав, державами та міжнародними організаціями. Тобто йдеться про рух товарів, інструменти та механізми розширення товарообігу, вдосконалення структури експорту та імпорту, прогнозування та оцінку світових товарних ринків, планування можливостей експорту та потреб імпорту, організацію контрактної роботи, контроль за поставками та відвантаженням, здійснення валютно-фінансових операцій тощо. При цьому предметом міжнародної торгівлі як сфери знань є організація виконання експортно-імпортної операції, а об'єктом, відповідно, будь-яка операція з експорту чи імпорту.

З державно-політичної точки зору міжнародну торгівлю можна розглядати як особливий тип суспільних відносин, які виникають у світовій системі господарства в процесі і з приводу обміну товарами та послугами між державами, що мають власні зовнішні і зовнішньоторговельні політики. Такі відносини регулюються спеціальними міжнародними регламентами: договорами, угодами, актами та іншими нормами міжнародного права. Проте, оскільки суспільні відносини не можуть не залежати від зовнішньої і внутрішньої політики країн, то відносини обміну на світовому ринку значною мірою регулюються й актами та діями політичного характеру [7].

За державно-політичного підходу до трактування сутності міжнародної торгівлі її предметом є організація торговельного обміну, виходячи з національних інтересів і глобальних тенденцій розвитку світового господарства в цілому, а об'єктом - торговельний обмін як сукупність операцій з експорту та імпорту.

Якщо розглядати міжнародну торгівлю як сукупність актів купівлі-продажу товарів, то в цьому процесі можуть брати участь усі суб'єкти міжнародних економічних відносин (МЕВ) різних країн (фізичні та юридичні особи, держави, міжнародні організації). Метою обміну в будь-якому випадку буде задоволення економічних інтересів (при експорті - отримання прибутку, завоювання частки ринку тощо, а при імпорті - задоволення потреб у необхідних ресурсах і товарах), а інструментами досягнення мети - положення та умови контрактів і угод.

Таким чином, міжнародна торгівля як обмін товарами і послугами між виробниками та споживачами різних країн об'єктивно не має ніяких обмежень, але реальні обсяги, структура, регіональні напрями та динаміка експорту та імпорту залежать від політичної орієнтації країни, належності до військових блоків або інтеграційних угруповань, зовнішньоторговельної політики власної та приймаючої країни, відносин із відповідними міжнародними організаціями [9].

Сучасна міжнародна торгівля між країнами, передбачає ввезення (імпорт) і вивезення (експорт) товарів . У ній беруть участь різні юридичні особи-корпорації, їх об'єднання, держави,окремі індивідууми. Вона є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і, таким чином, збільшувати загальний обсяг виробництва.

Крім того, важливою особливістю є найрізноманітніші економічні і політичні ризики в міжнародній торгівлі, зумовлені географічними, політичними, національними чинниками.

Сучасна міжнародна торгівля має динамічний характер. Структура і обсяг експорту, імпорту товарообігу різних країн і регіонів світу безперервно змінюється. Аналіз показує виключно швидке зростання товарообігу після другої світової війни: з 1947 по 1973 рр. обсяг світового експорту щороку збільшувався приблизно на 6%. У цілому за післявоєнний період відбувся справжній вибух експорту товарів: його обсяг при перерахунку в поточні долари збільшився з менш ніж 25 млрд. доларів в 1939р. до приблизно 2500 млрд. доларів в 1987р. 90-ті роки не змінили цієї тенденції [4].

В умовах науково-технічної революції, з початку другої половини ХХ ст., міжнародна торгівля стрімко зростає. Чинниками, які вплинули на це, виступають: науково-технічна революція, поступова лібералізація торгівлі, загострення проблеми ресурсів та проблеми реалізації, поява й розвиток транснаціональних компаній тощо.