3. Функціональні форми капіталу та їх субординація
Капітал-функція – це позичений капітал, що використовується у виробництві, торгівлі, будівництві і приносить прибуток у формі підприємницького доходу. Ціною позиченого капіталу є процент. Функціональний капіталіст застосовує позичений капітал в діло і отримує середній прибуток – нехай 16 %. З них він заплатить власнику грошей де позичковий процент (нехай 8 %), а інші 8 % утворюють підприємницький дохід. Виходить, що капітал-власність реалізується в проценті, а капітал-функція – в підприємницькому доході. Отже, через те, що в зрілому капіталістичному суспільстві в кожному індивідуальному капіталі постійно переплітаються власні і позичені капітали, весь суспільний капітал розглядається як капітал-власність і капітал-функція.
Поверхневою формою обігу капіталу є його кругооборот. Кругооборот – це рух капіталу, в процесі якого він проходить три стадії і прибирає три форми – грошової, виробничої, товарної. Капітал починає свій рух у сфері обігу як грошовий капітал, функцією якого є придбання елементів виробничого капіталу.
За наявності засобів виробництва і робочої сили можна починати виробничий процес. Капітал тут виступає як виробничий процес, функцією якого є виробництво товарів і додаткової вартості. Для одержання вартості і додаткової вартості у грошовій формі треба продати продукт капіталу: доставити товар на відповідний ринок та знайти його покупця. При цьому капітал набуває форми товарного капіталу, головною функцією якого є реалізація товару і одержання додаткової вартості у грошовій формі. Таким чином, капітал проходить 3 стадії і набуває відповідно трьох форм – рошової, виробничої і товарної. Кожна з них має свій круооборот.Припинення руху на одній з стадій кругообороту призводить до порушення процесу зростання капіталу. Довга затримка в одній із функціональних форм веде до його загибелі.
Капітал, що проходить, прибирає і скидає три форми, є промисловим капіталом. Це – загальна характеристика капіталу розвинутого капіталізму. Раніше три форми капіталу функціонували в одному тілі капіталу. Із зростанням виробництва, ускладненням процесу реалізації товарів і грошових операцій, функціональні форми промислового капіталу відособлюються зрілий капіталізм являє собою кругообороти продуктивного,
товарного і грошового капіталів, що відособились один від одного.
Капітали рухаються з різною швидкістю. Швидкість кругообороту, або рух капіталу в часі називають оборотом капіталу. Проблема швидкості обороту проста: чим швидше обертається капітал, тим менше капіталу потрібно, тим
Матеріально-речова основа капіталу – засоби та предмети праці – перебуває у процесі постійних змін. Ті зміни, що започатковані в середині ХХ століття називаються науково-технічною революцією.
В історії економічної думки існує багато визначень капіталу. Але виділяючи те, що є спільним, можна сказати, що капітал, - то є цінність, яка може мати форму грошей, землі, речей. Цінність, що в процесі застосування має властивість самозростання. Для капіталу саме важливе є те, що за певних умов початкова вартість капіталістичних цінностей забезпечує додаткову вартість. Форм капіталу багато, тому, що він постійно змінює свою форму. Капітал виступає то у формі певної суми грошей, то у формі засобів виробництва, то у формі засобів існування найманих робітників, то у формі готової продукції на складі, то, врешті у формі товарів, готових на продаж у яку б форму капітал не прибирався, він завжди є засобом експлуатації, засобом виробництва його власником додаткової вартості.
У процесі збільшення вартості бере участь весь капітал, однак, бере різну участь. Засоби виробництва виступають лише засобами застосування робочої сили і матеріалізації праці найманої робочої сили. Їх вартість лише переноситься на вироблюваний товар, залишаючи його вартість незмінною, постійною. Та частина капіталу, яка перетворюється у засоби виробництва, - постійний капітал. К. Маркс назвав їх так і позначив буквою “c” (від початкової букви латинського слова c o n s t a n t – “постійний”). Постійний капітал бере участь у процесі праці своїм речовим змістом, виступає при цьому фактором виробництва, споживання вартостей, але не бере участі у процесі збільшення вартостей, а відповідно не створў додаткової вартості.Інша частина затрат капіталіста, яка авансується на придбання робочої сили і яка змінює свою вартість у процесі виробництва, має назву змінного капіталу V (“various – “змінний”). Лише він збільшує первісну вартість, тобто не тільки відтворює власний еквівалент, а й створює надлишок понад ввласну вартість, тобто додаткову вартість.
Змінний капітал у процесі виробництва набуває форми робочої сили. Вона не лише створює працею споживні вартості, а й зберігає вартості спожитих засобів виробництва, переносить їх на продукт як складові частини його вартості. Отже, вирішення проблеми джерела зростання капіталу є робоча сила. Вступаючи у відносини найму, людина за гроші відчужує свій товар тупаючи у відносини найму, людина за гроші відчужує свій товар на основі його вартості, що становить основу заробітної плати. Споживання цього товару відбувається у процесі виробництва, і тому вартість, що її створює виробник завдяки абстрактному характеру своєї праці, зовсім не збігається з вартістю, еквівалент якої він отримує у вигляді платні. Інакше підприємцю немає сенсу наймати робітника. Отже, вартість, створена робочою силою, повинна бути більшою, ніж вартість самої робочої сили.
ВИСНОВКИ
В історії економічної науки не існує єдиної думки з приводу визначення поняття “капітал”. Одні вчені обожнюють капітал із засобами виробництва, інші розглядають його з точки зору продуктивних сил. Сучасні монетаристи розуміють під капіталом кредитні гроші. А авторська школа 70-х років ХІХ ст. вважає, що капітал, це те, що приносить дохід. Але скільки б багато не існувало трактувань капіталу, суть його зводиться до одного.
Капітал як фактор виробництва являє собою майно, цінність, яка може мати форму грошей, землі, речей, що належить підприємцям або іншим власникам і використовується в процесі створення товарів і послуг.
Особливістю капіталу є те, що він має бути кимось нагромаджений, створений і в процесі застосування має мати властивість самозростання. Отже, для капіталу найважливішим є те, що за певних умов початкова вартість капіталістичних цінностей забезпечує додаткову вартість, тому, що головною функцією капіталу є принесення доходу.
Ідєю капіталу є принесення доходу.
Таким чином, капітал – це вартість, авансована у виробництво з метою одержання додаткової вартості, це вартість, що завдячуючи експлуатації, створює і приносить додаткову вартість.
Спрямування виробництва на виробництво додаткової вартості – мета капіталістичного виробництва, його об’єктивний закон. Оскільки цій меті підпорядковане все виробництво, вона є основною метою – основним економічним законом капіталістичного виробництва.
Одержанню додаткової вартості підпорядковується не тільки виробництву. На нього спрямований обмін, розподіл і споживання. Відтак, основний економічний закон виробництва покладає всю систему буржуазних виробничих відносин і є основним економічним законом капіталістичного способу виробництва.
Головним джерелом зростання капіталу є робоча сила. Тому, що робітник отримує за свою працю не повну вартість продукту, створену ним, а лише певну частину, величина якої в цілому достатня для відтворення працівника як такого. Отже, вартість, створена робочою силою, повинна бути більшою, ніж вартість робочої сили.
Таким чином, створюється додаткова вартість, яка є основою капіталістичного виробництва. Тому, що капіталістичне виробництво буде продуктивним доти, поки воно зможе виробляти додаткову вартість.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Башнянин Г.І. Політична економія. – Київ: Ніка-Центр Ельга, 2000. – 528с.
Борисов Е.В. Экономическая теория. – Москва: Юрайт, 1998. – 478
Гош О. П. Політична економія. – К.: “Преса України”, 1999 р.
Економічна теорія: макро-, мікроекономіка / За ред. З. Ватаманюка та С. Панчишина. – Львів: “Альтернативи”. – 2001. – 607с.
Енгельс Ф., Маркс К. Твори. – Т. 23.4.
Маркс К. Капітал. – Т. 1.5.
Маршалл А. Принципы политической экономии. – М., 1984. – Т. 3. – С.234.
Милль Дж. С. Основы политической экономии. – М., 1980 г.
Милль Дж. С. Основы политической экономии. – М., 1980. – Т. 1. – С.148;
Мочерний С. В. Основи економічної теорії. – Тернопіль АТ “Тарнекс”, 1993р.
Нордгауз Вільям Д., Семюельсон Пол А. Макроекономіка. – К.: “Основи”,1995 р.
Основи економічної теорії (під ред. Г. Н. Климка, В. П. Нестеренка). К.: “Вища школа”, 1994 р.
Основы экономической теории / Под ред. С. В. Мочерного. – К.: О-во “Знання”, КОО. – 2000. – 607с.
Основы экономической теории: политэкономический аспект: Учебник / Отв. Ред. Г. Н. Климко. – К.: Знання-Прес, 2001. – 646с.
Політична економія / За ред. К. Т. Кривенка, К. : КНЕУ, 2001. – 508с.
Риккардо Д. Сочинения. Том 1. – М., 1941. – С. 9 – 10;
Смит А. Исследование о природе и причине богатств народов. – С. 205;
Экономическая теория. Задачи, схемы, методические материалы / Под ред. А. И. Добрынина, А. С. Тарасевича. – СПб: ПитерКом. – 1999. – 448 с.