Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
політекономія курсова.doc
Скачиваний:
5
Добавлен:
25.08.2019
Размер:
211.97 Кб
Скачать

1. Капітал як економічна категорія. Перетворення грошей в капітал

Капіта́л  — за визначенням класичної економіки один із факторів виробництва, усе те, що використовується для виробництва, але безпосередньо не споживається в ньому (за винятком повільної амортизації). На відміну від іншого фактора виробництва, землі й природних ресурсів, капітал складається з раніше виробленого продукту.

Терміном капітал стали називати у період становлення капіталізму гроші, що їх підприємці вкладали в розвиток свого виробництва з метою отримання. Первісне значення слова “капітал” походить від латинського слова capitalis, що означає “головний”. Пізніше у німецькій та французькій мовах цим терміном стали називати головне майно, головну суму.

Першу спробу дати науковий аналіз капіталу зробив Аристотель. Він ввів поняття “хремастика”, яке походить від слова “хрема” й означає “майно”, “володіння”. Під хремастикою Аристотель розумів мистецтво наживати достаток, або діяльність, спрямовану на нагромадження багатства, на одержання прибутку, на вкладення і нагромадження капіталу. Оскільки в античному світі важливу роль відігравав торговельний та грошовий капітал, то в торговельній діяльності метою стає безмежне нагромадження багатства, збільшення до безкінечності капіталу.

Значна частина дослідників вважають, що капітал – це сукупність засобів виробництва, які приносять дохід їх власникові. А. Сміт розглядав капітал як запас, що використовується для господарських потреб і приносить дохід; Д. Рікардо – як ту частину багатства, що зайнята у виробництві і необхідна для приведення в дію праці; Дж. С. Міль – як попередньо накопичений запас продуктів минулої праці, який “забезпечує необхідні для виробничої діяльності будівлі, охорону, знаряддя та матеріали, а також харчування та інші засоби існування для робітників на час виробничого процесу”; А. Маршалл – як сукупність речей, “без яких виробництво не могло б здійснюватися з рівною ефективністю, але які не є безплатними дарами природи”.

Капітал, поряд з такими категоріями, як товар, гроші, попит, пропозиція, ціна, належить до найголовніших в ринкових відносинах. Однак його місце – особливе. Він знаходить прояв в товарі (товарний капітал), в грошах (грошовий капітал), попит, пропозиція та ціна виступають як чинники (фактори), від яких в значній мірі залежить капітал. Одночасно капітал має суттєвий і зворотний вплив – попит, пропозиція і ціна залежать від обсягів капіталу.  Капітал як економічна категорія – є теоретичним вираженням виробничих відносин між власниками засобів виробництва і власниками робочої сили. Тобто – це історично обумовлене, суспільно – виробниче відношення між підприємцями, що володіють засобами виробництва, і людьми найманої праці (робітниками), які позбавлені будь – яких засобів виробництва. К. Маркс звертав увагу на декілька визначень капіталу:

1. Капітал – це вартість, яка створює додаткову вартість, або капітал – це самозростаюча вартість;

2. Капітал – це не річ, а певне суспільне, належне певній історичній формації суспільства виробниче відношення, яке представлене в речі і надає цій речі специфічного суспільного характеру;

3. Капітал – це не просто сума матеріальних і вироблених засобів виробництва, це перетворені в капітал засоби виробництва, які самі по собі так само мало є капіталом, як золото або срібло самі по собі – грішми. Як вказувалось вище, К. Маркс продуктивний (функціонуючий, реальний) капітал поділяв на постійний – С та змінний – V. Під постійним він розумів вкладення коштів в засоби виробництва, який не змінює величини своєї вартості в процесі виробництва (С – від слова “Сonstantes Kapital”). Змінним він вважав кошти, вкладені в робочу силу, який (капітал) в процесі виробництва змінює свою вартість. (V – від слів “Variables Kapital”). Попередники К. Маркса – представники меркантилізму, фізіократичної школи і класичної політичної економії – ототожнювали капітал з річчю, із засобами виробництва. Меркантилісти ототожнювали капітал з грішми, фізіократи – відносили до капіталу інструменти, сировину й інші речові фактори виробництва, А. Сміт та Д. Рикардо також вважали капіталом засоби виробництва. Згідно теорії трьох факторів виробництва Ж. Б. Сея, капітал – це один із факторів, який приносить його власнику прибуток. Дж. С. Мілль під капіталом розумів попередньо нагромаджений запас продуктів минулої праці. Він забезпечує необхідні для виробничої діяльності будівлі, охорону, знаряддя і матеріали, а також засоби існування для працівників під час виробничого процесу.

Мілль вважав капіталом ту частину власності підприємця (фабриканта), яка утворює фонд для здійснення нового виробництва.

Оригінальними є погляди Дж. С. Мілля на те, що виробнича діяльність обмежується розмірами капіталу; що капітал є наслідком не споживання, а заощадження (зберігання); що капітал постійно споживається, але одночасно й відновлюється (відтворюється); що не праця викликає попит на капітал, а, навпаки, капітал викликає попит на працю.

Сучасна західна економічна думка під капіталом розуміє засоби виробництва, створені людиною, які полегшують здійснення процесу праці, в багато разів збільшуючи її продуктивність. Тобто капітал розглядається як ресурс виробництва, поряд з працею, землею та підприємницькою здатністю.

Капітал як фактор виробництва являє собою майно, що належить підприємцям

або іншим власникам і використовується в процесі створення товарів і послуг. Особливістю капіталу є те, що він має бути кимось нагромаджений, створений. Капітал існує лише у продуктивному використанні, саме тоді, коли його власники одержують доходи від користування та володіння своїм

ня та володіння своїм майном.

Матеріально-речова основа капіталу – засоби та предмети праці – перебуває у процесі постійних змін. Ті зміни, що започатковані в середині ХХ століття називаються науково-технічною революцією. В історії економічної думки існує багато визначень капіталу. Але виділяючи те, що є спільним, можна сказати, що капітал, - то є цінність, яка може мати форму грошей, землі, речей. Цінність, що в процесі застосування має властивість самозростання. Для капіталу саме важливе є те, що за певних умов початкова вартість капіталістичних цінностей забезпечує додаткову вартість.

Капітал в економіці

Капітал в економіці — це чинник виробництва у вигляді вартості, здатної приносити прибуток або збиток. Не слід ототожнювати капітал і будь-який засіб праці, який розглядається часто як фізичний капітал. Справа в тому, що даний засіб праці може стати капіталом (збільшувати або зменшувати свою вартість) тільки тоді, коли його власники вступлять у певні відносини з власниками інших чинників виробництва. Ці відносини називаються економічними.

Додатковий капітал — сума, на яку вартість реалізації випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість (це перевищення називають емісійний дохід).

Капітал на прикладі

Наприклад, візьмемо металорізальний верстат. Сам по собі він представляє купу заліза. Але, якщо його власник вступить у відносини з іншими людьми (найме робочу силу, знайде орендаря), то даний засіб праці почне зменшувати свою вартість за допомогою перенесення частини вартості на готовий продукт через знос устаткування, що виражається, наприклад, у формі регулярно одержуваного доходу (у разі пошуку орендаря). Таким чином, капітал — це не річ, не майно, а історично певні економічні відносини з приводу речі: відношення з приводу зміни вартості, її капіталізації.

Види капіталу

Основний капітал - переносить свою вартість на продукт виробництва по частинах за відносно великий час (наприклад, верстат).

Оборотний капітал - переносить свою вартість на продукт виробництва всю відразу (наприклад, борошно для випічки хліба).

Постійний капітал - не змінює розмір вартості, а лише переносить її на результат виробництва відразу, або частинами (всі витрати, окрім заробітної плати).

Змінний капітал - використовується для найму робочої сили, має форму заробітної плати, змінює розмір вартості.

Робочий капітал  - фінансовий показник, що характеризує ліквідність компанії.

Метою капіталіста є отримання додаткової вартості (надлишку вартості вироблених товарів над вартістю витраченого на таке виробництво капіталу). Згідно з марксистською теорією, додаткову вартість створює саме змінний капітал. Постійний капітал створює умови, які поширюють право власності капіталіста на додаткову вартість.

Фізичний капітал

Фізичний (реальний, або виробничий) капітал - капітал, вкладений у справу, який працює як джерело доходу у вигляді засобів виробництва: машини, обладнання, будівлі, споруди, земля, запаси сировини, напівфабрикатів і готової продукції, які використовуються для виробництва товарів і послуг.

Грошовий капітал

Грошовий капітал (грошова форма капіталу) - гроші, призначені для придбання фізичного капіталу. Потрібно звернути увагу, що безпосереднє володіння цими грошима не приносить доходу, тобто вони не стають капіталом автоматично. Цим вони відрізняються від фінансового капіталу у формі грошей на депозиті.

Фінансовий капітал

Фінансовий капітал - капітал, що утворився в результаті злиття промислових і банківських монополій. Його виникнення - один з основних ознак імперіалізму. Критикуючи концепцію Р. Гільфердінга, що зводив поняття Фінансовий капітал до підпорядкування промислового капіталу банківським, В. І. Ленін так визначив сутність фінансового капіталу: «Концентрація виробництва; монополії, які виростають з неї; злиття або зрощування банків з промисловістю - ось історія виникнення фінансового капіталу і зміст цього поняття»

а думку Маркса: “... Капітал, - це не річ, а певне, суспільне, належне певній історичній формації суспільства виробниче відношення, яке представлене в речі і надає цій речі специфічного суспільного характеру. Капітал – це не просто сума матеріальних і виробничих засобів виробництва. Капітал – це перетворені в капітал засоби виробництва, які самі по собі так само мало є капіталом, як золото або срібло самі по собі – грішми. Монополізовані певною частиною суспільства засоби виробництва, відособлені у відношенні до живої робочої сили продукти і умови приведення в дію самої цієї робочої сили, - ось що в силу цієї протилежності персоніфікується в капіталі. Отже, ми маємо тут певну, на перший погляд дуже містичну, суспільну форму.

Капітал, як будь-яка економічна категоріяя, має свій речовий зміст і суспільну форму. У їх діалектичній єдності розкривається глибинна сутність цієї категорії. За такого підходу капітал – не просто засоби виробництва, гроші, а виробниче відношення, за якого знаряддя праці, певні матеріальні блага, мінові вартості служать знаряддям експлуатації, привласненням частини чужої неоплаченої праці.

Історичними передумовами виникнення капіталізму були товарне виробництво і розвинений товарний обіг.

В простому товарному виробництві обіг грошей відбувається за формулою

Т– Г – Т, яка називається загальною формулою капіталу. На перший погляд

купівля і продаж товарів – беззмістовне заняття бізнесмена. Це було б так, якби він купив товари на 3000 доларів, а потім продав і отримав ті ж 3000 доларів. Насправді ж власник грошей пускає їх в обіг для того, щоб через певний час о нього повернулася більша сума грошей, ніж їх було витрачено. Тому загальна формула капіталу може мати такий вигляд: Г – Т- ГІ, де ГІ = Г + ( Г. Тобто авансована сума повертається до її власниика з певним приростом. Цей приріст або надлишок грошей називається додатковою вартістю. Вона позначається латинською буквою m.

Рушійним мотивом обігу грошей як капіталу є збільшення їх авансованої суми або привласнення підприємцем додаткової вартості. Останнє стає можливим тоді, коли гроші знову і знову надходять в обіг і кожного разу приносять додаткову вартість. Вартість при цьому набуває магічної здатності створювати більшу вартість. Отже, капітал – це вартість, яка приносить власнику грошей додаткову вартість.

Загальна формула капіталу містить у собі певну суперечність. Її суть полягає у тому, що капітал не може виникнути з обігу і одночасно поза обігом. Він повинен виникнути в обігові і одночасно не в обігові. За цих умов підприємцю необхідно купувати товари за вартістю, реалізовувати їх за вартістю і одержувати грошей більше, ніж він витратив. Для того, щоб розв’язати цю суперечність, необхідно з’ясувати виникнення додаткової вартості на основі дії закону вартості, не порушуючи його вимог. Тому необхідно проаналізувати соціально-економічний зміст таких елементів загальної формули капіталу, як гроші і товар.

Капітал – це само зростаючі гроші. Гроші самі по собі не є капіталом, вони можуть перетворюватися в капітал. Вони перетворюються в капітал, коли знаходяться на ринку продавця робочої сили і авансуються на її придбання.

Відомо, що товар має дві властивості – споживну вартість і вартість. Оскільки вартість товару є уречевлена в ньому суспільно необхідна праця, то вона не може бути джерелом додаткової вартості. Джерело додаткової вартості слід шукати в споживній вартості того товару, який придбає підприємець на ринку. Для цього йому необхідно знайти на ринку такий специфічний товар, споживання якого створювало б вартість більшу, ніж його власна. Таким товаром є робоча сила. Отже, головною умовою перетворення грошей в капітал є перетворення робочої сили в товар, предмет купівлі-продажу. Щоб перетворити звичайні грошові знаки на капітал потрібно:

По-перше, виробник повинен вступити у зносини з іншими виробниками з

приводу купівлі засобів виробництва.

По-друге, якщо його наявного капіталу не достатньо для організації ефективного виробництва, йому доведеться звертатися до кредитних установ, щоб взяти необхідну суму грошей у борг.

По-третє, він повинен найняти необхідну кількість працівників, щоб забезпечити ефективне функціонування засобів виробництва, якщо цього потребують обсяги виробництва.

Отже, перетворюючи свої гроші в капітал, виробник повинен вступити в економічні стосунки з підприємствами, що виробляють необхідні товари і послуги, та з індивідами, що в силу певних причин отримують засоби для існування не за допомогою власної підприємницької діяльності, а шляхом найму за гроші.

Поряд з торгівлею товарами в капіталістичному суспільстві торгують і грішми. Бо гроші тут крім споживної вартості, яку вони мають як гроші, набувають додаткову споживну вартість – приносять дохід, функціонують як

капітал. Цей дохід – це процент. У функціональних капіталістів дуже часто з’являються вільні гроші. З іншого боку, у капіталістів та інших громадян суспільства часто виникає тимчасова потреба в грошах. Тому тимчасово вільні кошти надаються у тимчасове користування. Це позичковий капітал. Позичковий капітал – це грошовий капітал, який надається його власником у користування інших підприємств з метою одержання прибутку у вигляді позичкового процента. Як особлива форма грошового капіталу, він без будь-якого опосередковую чого руху зростається з грішми. Отже, він функціонує одночасно і як гроші, і як капітал.

Перетворення грошей у позичковий капітал означає, що гроші починають виступати як особливий товар, який здатний приносити прибуток. Джерелом

є амортизаційні відрахування, частина оборотного капіталу, заощадження ційні відрахування, частина оборотного капіталу, заощадження населення. Позичковий капітал виступає у двох формах – як капітал-власність і як капітал-функція. Грошові засоби населення акумулюють банки і строкові товариства. Капітал, що приносить процент – це капітал-власність. Власник грошового капіталу не вкладає ці гроші у дію, а надає їх у позику функціонуючому підприємству. Він відчужує гроші-товар на відновлений строк, на закупівлю якого власник отримує свої гроші з процентом.

В економічні теорії сформувалися такі підходи до визначення сутності капіталу:

1. Предметно-функціональний підхід. Згідно з ним капітал ототожнюється з накопиченою працею, тобто всім тим, що використовується у виробництві, з метою виготовлення реалізованої продукції і отримання прибутку. Так, Д. Рікардо вважав, що капітал - це засоби виробництва, А. Маршалл зараховував до капіталу всі речі, які створюють передумови виробництва. Аналогічні підходи існують і в сучасні економічні науці (П. Самуельсон).

2. Монетаристський (грошовий) підхід. Капітал тут досліджується як фінансовий ресурс, що приносить дохід його власникові у вигляді відсотків. Прихильники монетаристської концепції виходять з того, що капітал - це гроші або їх замінники - кредитні гроші, які пов'язані з отриманням доходу.

3. Соціально-економічний підхід. Згідно з ним, капітал К. Маркса трактується як економічна категорія, як специфічні суспільні відносини, що виникають за певних історичних умов.

Особливістю цього підходу є прагнення К. Маркса подолати однобічність попередніх концепцій у підходах до проблеми і охарактеризувати соціально-економічну сутність капіталу в органічному взаємозв'язку з економічними відносинами та виявити джерело самозростання вартості.

Гроші перетворюються на капітал тоді, коли вони авансуються в складові елементи процесу виробництва - засоби виробництва і робочу силу з метою отримання додаткової вартості і привласнення результатів чужої праці.

Процес суспільного виробництва в умовах ринкової економіки функціонує на базі взаємодії трьох основних факторів виробництва: капіталу, найманої праці і землі. Вони знаходяться в тісному взаємозв'язку і саме через їх взаємодію в ринкових умовах здійснюється суспільне відтворення. Але капітал як економічна категорія не зводиться тільки до речового фактору виробництва. Ця категорія значно ширша і відображає глибинні відносини між людьми, які виникають у процесі товарного виробництва.

Уперше і на високому науковому рівні проблему перетворення грошей на капітал аналізує К.Маркс у своїй геніальній праці "Капітал". Він присвячує цьому увесь другий розділ, який так і називається: "Перетворення грошей на капітал".

Як великий учений-діалектик, К.Маркс для аналізу процесу перетворення грошей на капітал бере масові, мільярди раз повторювані явища, а саме зміну форм вартості товару (метаморфоз товару) у процесі його руху. Цей рух може бути визначений двома метаморфозами. Перший - це рух товару і грошей, який може бути визначений за формулою Т-Г-Т. Так, будь-який товаровиробник в умовах суспільного поділу праці спочатку продає вироблений ним товар, а на виручені гроші купує інший товар, іншу споживчу вартість. Але поряд з цим метаморфозом існує й інший, який можна визначити за формулою Г- Т-Г. Дійсно, скажімо, той самий купець на свої гроші купує товар, а потім його продає і знову отримує гроші.

 Капітал - це самозростаюча вартість. Це гроші, які приносять нові (більші) гроші. Отже, рух грошей, представлений метаморфозом Г-Т-Г ', - це рух грошей як капіталу.

Зробивши цей фундаментальний висновок, К.Маркс визначає найважливіші особливості капіталу як самозростаючої вартості. Вони полягають у такому:

Перша особливість. Вартість, яка в кругообігу Г-Т-Г' самозросла, може зростати й далі, тільки пройшовши новий кругообіг. Іншими словами, якщо хтось увів в обіг 100грн. і вони в кінці руху Г-Т-Г ' зросли до 110грн., то ці 110грн. мають таку саму потребу в самозростанні, як і перші 100грн., але це може статися тільки як наслідок уже нового руху за тією самою формулою. Отже, рух капіталу, робить висновок К.Маркс, не має меж.

Друга особливість. Гроші - це загальний еквівалент, який є носієм, утіленням вартості товару і ця вартість перетворюється на самостійний суб'єкт руху. "Вона отримала магічну властивість створювати вартість унаслідок того, що сама є вартістю. Вона приносить живих дітей або, у крайньому разі, кладе золоті крашанки" [Капітал т.1, с.165].

Третя особливість. Оскільки кінцевою метою для власника грошей є їх самозростання, то речова форма того посередника (а це товар, який відіграє цю роль у кругообігу Г-Т-Г ') не цікавить підприємця або капіталіста. Споживча вартість товару тут не має значення. Власник капіталу байдужий до неї, це може бути і хліб, і зброя, і наркотики, і будь-який інший товар, аби тільки він слугував кінцевій меті - самозростанню грошей.

Четверта особливість. Вона полягає в тому, що формула Г-Т- Г ' відображає рух будь-якої конкретної форми капіталу. Тобто і промисловий, і торговельний, і позичковий капітал рухаються за цією формулою. І це дійсно так, бо промисловий капіталіст на свої гроші купує товар (робочу силу і засоби виробництва). За їх допомогою створює новий товар, нову споживчу вартість і продає цей товар, отримуючи в кінці гроші за кількістю більші, ніж та сума, яку він увів на початку в обіг. Те саме робить і купець. Дещо коротшим (але суть від цього не змінюється) є рух позичкового капіталу. Він наведений такою ж, але скороченою (лапідарною) формулою Г-Г '. Усе це дало К.Марксу право назвати формулу Г-Т-Г ' загальною формулою руху капіталу.

Загальна формула руху капіталу має свою суперечність. Вона полягає в тому, що приріст вартості не може відбутись в обігу, але це перетворення не може відбутись і поза цим обігом. Перетворення грошей на капітал відбувається і в обігу, і водночас поза обігом.

Розглянемо аргументацію з цього приводу. На поверхні приріст вартості, тобто перетворення грошей на капітал, відбувається в процесі обігу. Хтось купив товар за ціною нижчою за вартість і в такий спосіб отримав додаткову вартість. Припустимо, що капіталіст купив товар за ціною нижчою від його вартості на 10 %. У цьому випадку він отримає певний прибуток, але рух капіталу передбачає, що капіталіст не тільки постійно купує, але й постійно продає товар, а це означає, що ці 10 % він витратить, продаючи свій товар, бо прибуток отримують усі капіталісти. Отже, у цьому випадку приріст вартості не відбувається.

Припустимо, що капіталіст А дуже спритний і йому вдається якимось чином купувати товари дешевше від їх вартості, а продавати за вартістю, а то й дорожче. Він дійсно отримає прибуток. Але додаткову вартість отримують усі капіталісти, і те, що є можливим щодо одного конкретного капіталіста, є неможливим стосовно всього класу капіталістів.

Не може виникнути капітал і від самого метаморфозу товару. Товар, перетворюючись на гроші, тільки змінює свою форму. Цей метаморфоз товару полягає в тому, що вартість товару, втілена в якійсь конкретній споживчій вартості, перетворюючись набуває форми грошей. Це перетворення однієї і тієї самої вартості ніяк не може її збільшити. Не може це відбутись і в самих грошах, адже вони тільки відображають (реалізують) вартість товару. Як дзеркало відображає наше обличчя, коли ми дивимось в нього, і нічого більше, так і гроші відображають тільки вартість товару Усі наведені неспростовні аргументи дають можливість зробити висновок, що у сфері обміну не створюється додаткова вартість, отже, не виникає капітал.

Але приріст вартості, тобто перетворення грошей на капітал, не може відбутись і поза сферою обігу. Це другий бік суперечності загальної формули капіталу. Розглянемо це більш детально. У процесі виробництва вартість товару внаслідок того, що до цього товару додана нова порція праці, змінюється. Наприклад, шкіра має певну вартість. Якщо з цієї шкіри пошити чоботи, то це буде новий товар і він буде мати вартість більшу, ніж вартість шкіри. Але отримати цю нову вартість поза сферою обміну товаровиробник не може. Тільки вступивши у відносини товарообміну з іншими власниками товару, він може отримати цю нову вартість, а разом з нею і додаткову вартість. Іншими словами, перетворитись на капітал поза сферою обігу гроші не можуть. "Таким чином, капітал не може виникнути з обігу і так само не може виникнути поза обігом. Він повинен виникнути в обігу і в той же час не в обігу"

Як же вирішуються суперечності загальної формули капіталу? Подальший блискучий науковий аналіз, який здійснює К Маркс, дає відповідь на це питання. Але перш ніж перейти до нього, необхідно зробити одне дуже важливе зауваження.

Самозростання грошей, тобто виникнення додаткової вартості, на перший погляд, вступає в суперечність з законом вартості, адже цей закон передбачає обмін еквівалентів. Хоча в кожному конкретному випадку ціна відхиляється від вартості вверх або вниз (бо будь-який економічний закон не здійснюється в чистому вигляді) - ці різноспрямовані відхилення взаємно врівноважуються й обмін здійснюється як обмін еквівалентів. Ця суперечність із законом вартості є лише уявною. К.Маркс доводить, що виникнення додаткової вартості, тобто процес самозростання вартості, не тільки не суперечить дії закону вартості, а навпаки, повністю відповідає вимогам цього закону.