- •В. М. Манакін мова і міжкультурна комунікація
- •Визначення та історія виникнення міжкультурної комунікації
- •1.2. Об’єкт, предмет і завдання міжкультурної комунікації
- •1.3. Місце міжкультурної комунікації серед інших наук
- •1.4. Аспекти міжкультурної комунікації
- •2. Основні поняття міжкультурної комунікації
- •2.1. Комунікація, культура, культурний код і культурний контекст
- •2.3. Народ
- •2.4. Етнос
- •2.5. Національно-етнічна свідомість
- •2.6.Менталітет
- •2.7. Етос
- •2.8. Конфлікт «свого» і «чужого» в міжкультурній комунікації
- •2.9. Стереотип
- •2.9.1. Прототипи і архетипи як складники формування стереотипів
- •2.10. Символ
- •2.10.1 Символ і слово
- •3. Картини світу і концептосфера нації
- •3.1. Поняття «картина світу»
- •3.2. Мовна картина світу
- •3.2.1. Гіпотеза лінгвістичної відносності
- •3.3. Концепт і концептуальна картина світу
- •3.4. Чинники відмінностей мовних і концептуальних картин світу
- •3.5. Ціннісні картини світу
- •3.5.1. Британські цінності
- •3.5.2. Американські цінності
- •3.5.3. Німецькі цінності
- •3.5.4. Арабські цінності
- •3.5.5. Російські цінності
- •3.5.6. Українські цінності
- •3.6. Часова і просторова картини світу
- •3.6.1.1. Розподіл часу в різних культурах
- •3.6.1.2. Сприйняття часу в різних культурах
- •3.6.2. Простір
- •4. Вербальне вираження національних особливостей
- •4.1. Звукова сторона мови
- •4.2. Лексика і фразеологія
- •4.2.1. Слово як одиниця міжмовного зіставлення
- •4.2.2. Якою мірою довіряти словникам?
- •4.2.3. Значення і смисл слова крізь призму міжкультурної комунікації
- •4.2.4. Значимість як ціннісна ознака слова
- •4.2.5 Аспекти зіставлення лексики різних мов
- •4.2.6. Чи існують однакові слова в різних мовах?
- •4.3. Лексична конотація
- •4.3.1. Конотації кольоропозначень в різних культурах
- •4.3.2. Мовні конотації і порівняння
- •4.3.3. Зооніми
- •4.4. Внутрішня форма слова
- •4.5. Міжмовні омоніми
- •4.6. Безеквівалентна лексика і фонові знання
- •4.7. Звертання
- •4.8. Інші способи мовного вираження національної специфіки
- •5. Національна специфіка невербальної комунікації
- •5.1. Визначення, основні види і функції невербальної комунікації
- •5.2. Мовчання як форма комунікації
- •5. 3. Міжкультурні відмінності невербальних кодів комунікації
- •5.3.1. Зовнішній вигляд і одяг
- •5.3.2. «Мова тіла»
- •5.3.2.1. Поза
- •5.3.2.2. Жести
- •5.3.2.3. Дотики
- •5.3.2.4. Вираз обличчя і контакт очей
- •5.3.3. Паралінгвальні засоби комунікації
- •5.4. Соціальний простір
- •6. Типи культур і міжкультурні стилі комунікації
- •6.1. Основні типи культур
- •6.2. Міжкультурні стилі комунікації
- •6. 3. Міжкультурні особливості комунікативної поведінки
- •Типологія комунікативних категорій та паремійні засоби їхньої вербалізації
- •Домінантні риси української та американської комунікативної поведінки
- •7. Мови і культури у єдності відмінностей
- •7.1. Єдність як організуюча категорія
- •7.2. Мова і ноосфера.
5.3.2.1. Поза
У різних культурах тисячоліттями зафіксовані прийнятні і неприйнятні соціумом пози в різних ситуаціях спілкування і для різних людей за віком, рангом, статтю. Європейська світська традиція не допускає, щоб жінка розмовляла стоячи перед чоловіком, який сидить. Усе навпаки в мусульманській культурі.
Під час вітання японці мають на мить зупинитись і вклонитись один одному із складеними перед груддю долонями рук; «градус» поклону визначається рангом візаві.
Улюблена американська і не тільки поза сидіння із схрещеними ногами вважається образливою в деяких африканських країнах і Туреччині. У Туреччині та багатьох інших країнах ви образите оточуючих, якщо будете тримати руки в кишенях. У більшості арабських країн, а також у Таїланді як образа сприймається поза, яка демонструє підошви ніг.
5.3.2.2. Жести
Жести, жестикуляція є найбільш різноманітними засобами передачі невербальної інформації.
Жести - складники невербальної комунікації, які полягають у значущих рухах окремих частин тіла, перш за все голови, рук і пальців. Виконують важливі семантичні та прагматичні функції, які можуть відрізнятися в різних культурах.
Характеризуючи жести, треба брати до уваги особливості національного темпераменту в цілому. Не випадково нації і народи прийнято поділяти за ступенем стриманості у вираженні емоцій. Традиційно вважається, що південні народи є більш емоційними на відміну від північних, тож ця риса так чи інакше виявляється у жестикуляції. Так, за підрахунками відомого англійського фахівця в галузі соціальної психології М. Аргайла, частотність жестикуляції в різних культурах виглядає таким чином: протягом однієї години фіни жестикулювали 1 раз, італійці – 80, французи – 20, мексиканці – 180 разів. Цікаво, а якою буде ймовірна частотність жестів українців, особливо, в українських жінок?
Національні звички закріпились у способах рахунку пальцями та вказівкою на предмети. У нас, американців та у більшості інших народів вказувати на щось прийнято власне вказівним пальцем. Звідси і назва пальця, як і в англійській та більшості інших європейських мов: index finger –вказівний палець. У японців та деяких інших східних народів показувати на щось одним пальцем вважається неввічливим, і тому вони використовують для цього цілу руку.
Ми не тільки по-різному рахуємо пальцями (загинаючи пальці до себе, як це прийнято у нас, або від себе, як це роблять європейці та американці), але маємо неоднакові символи цифр, що закріплені за пальцями рук. Великий палець – це «1» у Германії, «5» у Японії, середній палець – це «1» в Індонезії і т.д.
Найбільше проблем створюють однакові за формою, але різні за значенням жести: такі собі жести-омоніми.
Наприклад, типовий для американців і європейців жест «ОК» (округлені великий і вказівний пальці) означає, що все в порядку; для французів це може бути також «0», «нічого»; в Японії це може бути знак «гроші»; в середземноморських країнах це жест гомосексуалістів; у Бразилії, на Мальті, в деяких інших країнах цей жест є брутальною образою із сексуальним мотивом. Таке саме значення мають типовий американський жест «середнього пальця руки», жест «зігнутої руки, яку десь вище ліктя утримує інша рука», який поширений у багатьох європейських країнах, у тому числі й у нас. Славнозвісна дуля також не суто наш винахід. Це давній брутальний жест, що має непристойну мотивацію походження, який поширений і в інших, зокрема центральноамериканських культурах.
Для іспанців, греків, італійців доторкання до мочки вуха вважається образливим, тоді як у Португалії – це прохання повторивши те, що людина не розчула.
Розповсюджений у світі жест пальців у вигляді латинської літери V у більшості випадків означає перемогу (лат. victoria – перемога). Існує легенда про те, як захопленим у полон англійським та уельським воїнам відрубували саме ці пальці, щоб вони вже не могли демонструвати перемогу таким чином. Цей знак може означати також цифру «2».
Жест «піднятий вгору великий палець руки» («Во!») для нашої і багатьох інших культур означає, що все чудово. У Європі в цілому – це вказівка на номер «1», а для північного грека – неприпустима сексуальна образа. З історії ми пам’ятаємо, що великий палець руки, який вказує на землю, – це смертельний вирок у Давній Греції і Римі.
Окрема тема – жести глухонімих людей, які на відміну від невербаліки звичайних людей слугують основним способом спілкування, тобто повністю використовуються як мова, де замість звуків і слів – спеціальна система жестів. Людству, до речі, відомі випадки, коли мова жестів спеціально створювалась як паралельний звичайній мові засіб комунікації. Цим, зокрема, користуються кримінальні угрупування, деякі професійні спільноти, наприклад, службовці міжнародних фінансових бірж, де від кожного миттєвого, але спеціального жесту-коду залежить доля певної фінансової операції. Історія знає деякі чернечі ордени, які давали обіцянку мовчання і використовували натомість мову жестів і т.д.
