
- •Становлення і розвиток міждержавних відносин. Витоки, історичні етапи, особливості
- •Місце та роль країн регіону в системі сучасних мв і дипломатії, їх зовнішньополітичні пріоритети
- •Значення країн регіону в європейських об’єднавчих процесах. Відносини країн Східної Європи і єс
- •Відносини країн нато і країн цсє і псє в контексті загальноєвропейської безпеки
- •Соціально-економічні аспекти участі країн регіону в сучасних мв
- •Зовнішньополітичні відносини країн регіону з Україною
Значення країн регіону в європейських об’єднавчих процесах. Відносини країн Східної Європи і єс
Відносини країн ЦСЄ та ПСЄ з ЄС
1989 – рішення ЄС щодо створення програми допомоги посткомуністичним країнам на шляху до ринкової економіки: ФАРЕ (PHARE) (впровадження з початку 1990 р.).
Листопад 1991 - Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія, Болгарія, Румунія, країни Балтії підписали «Європейські домовленості щодо асоціювання».
9-10 грудня 1991 – Маастріхт: «Договір про Європейський Союз» (набув чинності з 1 січня 1993 р.).
Березень 1993 – перше засідання міністрів закордонних справ ЄС за участю МЗС Вишеградської групи.
Червень 1993 – «Копенгагенські критерії».
1994 - офіційні заявки на вступ в ЄС: Угорщина (березень), Польща (квітень).
1994 – Болгарія, Чехія, Угорщина, Польща, Румунія, Словаччина входять до ЗЄС як асоційовані партнери.
Грудень 1994 – Гессенські (Ессенські) вимоги, яким повинні відповідати кандидати до їхнього прийняття в ЄС («стратегія приєднання»: поступове розширення й поглиблення двосторонніх «Європейських домовленостей щодо асоціювання»).
Січень 1995 – четверте розширення ЄС (Австрія, Фінляндія, Швеція).
1995 - офіційні заявки на вступ в ЄС: Чехія (січень), Словаччина (червень).
Червень 1995 – Канни: бюджет програми «Маяк». Оприлюднення списку країн, які повинні до 2000 р. вступити в ЄС (Болгарія, Чехія, Угорщина, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія).
Грудень 1995 – Мадрид: початок переговорів щодо інституційної реформи ЄС.
1997 – Пан-європейська кумуляційна система.
Червень 1997 – «Амстердамський договір про зміну Договору про Європейський Союз, договорів, що засновували європейські співтовариства, і ряду пов'язаних з ними актів».
15 липня 1997 – «Порядок денний 2000» (програма ратифікована в березні 1999).
Березень 1998 – Лондон: названа «перша хвиля» розширення – Чехія, Польща, Угорщина, Естонія, Словенія, й «друга хвиля» - Словаччина, Латвія, Литва, Румунія, Болгарія.
Травень 1999 – Єврокомісія пропонує «Процес стабілізації та асоціації» Албанії, Боснії та Герцеговині, Хорватії, Македонії, ФРЮ.
Грудень 1999 - початок переговорів про повне членство в ЄС з Чехією, Польщею, Угорщиною, Естонією, Словенією, Словаччиною.
Лютий 2000 – початок переговорів про повне членство в ЄС з Болгарією, Латвією, Литвою, Мальтою, Румунією.
Жовтень 2000 – саміт у Біарріці: обговорення питання СРЮ; надання їй фінансової допомоги в розмірі 200 млн. дол.
Грудень 2000 - саміт у Ніцці: інституціональні реформи ЄС.
Березень 2001 – Люксембург: Угода щодо стабілізації та асоціації (SAA) ЄС та Македонії (вступила в силу в 2004 р.).
Грудень 2002 – Копенгагенський саміт: субсидії для підтримки сільськогосподарського сектору ЦСЄ.
16 квітня 2003 – Афіни: Договір про приєднання десяти країн - Кіпру, Чеської Республіки, Угорщини, Латвії, Литви, Мальти, Польщі, Словаччини, Словенії й Естонії - до Європейського Союзу.
Квітень 2003 – початок операції «Конкордіа»: операція з підтримки миру в Македонії перейшла від сил НАТО до ЄС.
Червень 2003 – Салоніки: проект майбутньої конституції Європи.
Лютий 2004 – «Проект концепції розвитку Чеської Республіки в рамках Європейського союзу».
1 травня 2004 – офіційний вступ 10 країн-новачків в ЄС. Початок переговорів ЄС з Албанією, Боснією та Герцеговиною, Македонією, Хорватією щодо асоційованого членства.
Травень 2004 – Загреб: Угода між Хорватією та Сербією щодо співробітництва для роботи з ЄС.
2005 – «Національна стратегія з приєднання до ЄС Республіки Сербія».
2005 – початок операції «Алтея»: EUROFOR заступили місце SFOR (NATO) у Боснії та Герцеговині.
Січень 2005 – Декларація Сараєво: спільна декларація Хорватії, Боснії та Герцеговини, Сербії та Чорногорії щодо регіонального рішення зі справ біженців/переміщених осіб.
Квітень 2005 – Люксембург: угода ЄС з Болгарією та Румунією про їхній вступ у Євросоюз з 1 січня 2007 р.
Грудень 2005 – Брюссель: Македонія отримала статус країни-кандидата на вступ в ЄС.
Червень 2006 – Люксембург: Угода щодо стабілізації та асоціації (SAA) ЄС та Албанії (ратифікована у вересні 2006 р.).
Листопад 2006 – на саміті ЄС названо країни-кандидати на вступ – Хорватія, Македонія, Чорногорія, Албанія, Сербія, Боснія та Герцеговина.
2007 – створення Попередньої інструментальної програми (IPA), нової фінансової організації з підтримки країн-кандидатів в ЄС. Прийняття бюджету на 2007-2013 рр. (10 млрд. євро на 5 програм).
1 січня 2007 – Словенія – 13 член єврозони.
Січень 2007 – Програма європейського партнерства для Чорногорії.
Жовтень 2007 – Люксембург: Угода щодо стабілізації та асоціації (SAA) ЄС та Чорногорії.
Грудень 2007 – Польща та Словаччина увійшли в Шенгенську зону.
2008 – офіційна заявка Чорногорії на членство в ЄС.
Січень 2008 – угода щодо полегшення візового режиму між Албанією та ЄС.
Червень 2008 – Люксембург: Угода щодо стабілізації та асоціації (SAA) ЄС та Боснії та Герцеговини.
Червень 2008 – Словаччина ратифікувала Лісабонський договір.
Жовтень 2008 – ООН схвалила громадянсько-поліцейську місію ЄС у Косові EULEX.
Листопад 2008 – Єврокомісія оголосила, що угода про повне членство Хорватії може бути підписана в 2010 р.
Грудень 2008 – Словенія наклала вето на переговори між ЄС та Хорватією (через невирішені територіальні суперечки).
Грудень 2008 - січень 2009 – початок розгортання EULEX в Косові й Метохії.
Квітень 2009 – єврокомісар з розширення ЄС Оллі Рен запропонував створити спеціальний міжнародний арбітражний суд для розгляду територіальних суперечок Хорватії та Словенії.
Вересень 2009 – підписання арбітражної угоди щодо словенсько-хорватського кордону.
Листопад 2009 – Словенія зняла вето з переговорів ЄС та Хорватії щодо приєднання.
Грудень 2009 – початок безвізового в’їзду в країни Шенгенської зони громадян Сербії, Чорногорії та Македонії.
З приводу інтеграції в євроструктури український дослідник Ярослав Грицак задається питанням: чи є випадковим, що країни, які надалі пішли у своїх перетвореннях . Чехія, Польща,Словенія, Угорщина . належать до католицького .західного. світу? І навпаки, країни-аутсайдери,такі як Україна, Росія, Білорусь, Молдова, Румунія, Болгарія, Сербія, . суспільства традиційно православні. Чи не є це становище відбитком старого протиставлення між східною та західною християнською цивілізаціями . і коли так, то чи не означає це, що поширений у
національних дискурсах двоподіл на Схід і Захід не є надуманим . просто крах Берлінської стіни й розпад СРСР видозмінив лінію поділу?
Слід звернути увагу, що далеко не всі дослідники погоджуються з необхідністю включення країн Центрально-Східної Європи в процес європейської інтеграції. Нерідко щодо цих країн говорять про необхідність .третього шляху. Під .першим шляхом. розуміється західноєвропейський лібералізм, який не приживається на центрально-східноєвропейському ґрунті, що не приймає нічим не обмежену свободу особистості, нерегульований ринок, комерціалізацію усієї сукупності суспільного життя, індивідуалізм.Другий шлях. характерний для Сходу і асоціюється з тоталітаризмом, що втілений у вигляді
.реального соціалізму.. Він також не прийнятний, адже східноєвропейській свідомості далекі монополія влади на істину, придушення свободи людини, централізоване управління економікою.Третій шлях. . це шлях, що пролягає між 1-им і 2-им, сполучення, синтез позитивних елементів .першого. і другого. шляху. Як пише угорський дослідник Д. Конрад, .Центрально-
Сх Європа існує як проміжний стан, це не Схід, не Захід, це і те і інше разом.