4.2. Загальнонаукові логічні методи і прийоми.

На всіх етапах наукової роботи при застосуванні будь-якого методу перед дослідником стоїть завдання глибокого аналізу одержаного емпіричного матеріалу. Адже факти самі по собі не розкривають суті явищ і процесів, що вивчаються.

Побачити за зовнішніми проявами психолого-педагогічних явищ їхню суть, в одиничному знайти загальне та особливе, виявити внутрішні зв’язки і закономірності допомагають теоретичні методи дослідження. Серед них неоюхідно вичленити і охарактеризувати як такі, що найбільш широко застосовуються в психолого-педагогічних дослідженнях, методи теоретичного аналізу і синтезу, абстрагування і конкретизації, індукції і дедукції та ряд інших.

Величезна роль в обробці, осмисленні одержаного емпіричного матеріалу належить методу теоретичного аналізу і синтезу. Сильною стороною цього методу є застосування діалектичної логіки при якісному аналізі фактів, що вивчаються, можливість охопити одночасно велику кількість даних і проникнути в їх суть, здійснити мислену реконструкцію того, що вивчається і розпізнати, вичленити сторони, ознаки, властивості, закономірності розвитку, які цікавлять дослідника.

Аналіз і синтез. Ці два методи наукового пізнання не існують ізольовано один від одного. Аналіз – це вивчення кожного елемента або сторони педагогічного явища як частини цілого, мислене або фактичне розчленування предмета вивчення або явища на складові елементи, виділення в ньому окремих сторін. Аналіз застосовується як у реальній (практичній) так і мислительній діяльності. Сила теоретичного аналізу – у можливості охоплення мисленням, пам’яттю і уявою односчасно величезної кількості фактів, а також мисленного проникнення в їхню суть, виявлення протилежних тенденцій і руйнівних сил розвитку.

Аналіз виступає початковим етапом педагогічного дослідження, в результаті якого здійснюється перехід від загального складу, частин, елементів. Коретність аналізу перевіряється в процесі синтезу і перевірки властивостей заново створеного об’єкту або гіпотези з вихідним об’єктом або гіпотезою.

У психолого-педагогічному дослідженні застосовуються різні форми аналізу: класифікаційний, аналіз відносин, каузальний і діалектичний.

Найпростішим є класифікаційний аналіз, за допомогою якого здійснюється первинна, описова стадія наукового дослідження з метою впорядкавіти і систематизувати явища на основі схожості, сумісності, повторності.

Аналіз відносин – складний етап пізнання, який передбачає мету поглибити розумвння суті досліджуваних явищ, вивчити процес їх розвитку шляхом розкладу предмету вивчення на окремі частини і дослідження відносин між ними, тобто виявлення функціональної залежності.

Але аналіз відношень ще не розкриває головну визначальну зміну – причинний зв’язок між явищами. Цей зв’язок розкриває каузальний аналіз, який веде до відкриття істотних відносин, які є причинами явищ, до пізнання наукових законів.

Каузальне пояснення вириває явище із всезагальних зв’язків і вивчає ізольовано причину і наслідок. Однобічну каузальність долає діалектичний аналіз, який передбачає розгляд явища у всезагальних взаємозв’язках і розвитку, який виходить із розуміння дійсності як цілого, яке складається зі взаємообумовлених частин.

Після аналітичного процесу кожен науковець звертається до синтезу, тобто до раціонального поєднання частин, виділених засобами аналізу.

Синтез – реальне або мислене об’єднання різних сторін, частин предмета в єдине ціле, метод дослідження якогось педагогічного явища в його єдності і взаємному зв’язку частин, узагальнення, зведення в єдине ціле даних, добутих аналізом.

Внаслідок синтезу з’являється нове утворення, властивостями якого є не лише зовнішня сума властивостей компонента, а й результат їх взаємопроникнення і взаємовпливу.

Шляхом аналізу і синтезу лише можна вичленити об’єктивний зміст в суб’єктивній діяльності учасників соціально-педагогічного процесу: дітей, дорослих, керівників, педагогів, «схопити» невідповідності, «вловити» реальні суперечності в розвитку педагогічного процесу, прогнозувати розвиток.

Аналіз і синтез застосовється з самого початку процесу дослідження: при визначенні його цілей і завдань, задуму (основної ідеї), гіпотези, передбачуваних результатів.

Найбільш активно ці методи застосовуються при збиранні і обробці фактів, нагромаджених у процесі дослідження – розкритті зв’язку між ними і змін у психології людей, їхніх діях і поведінці тощо. На цій основі дослідник одержує можливість зробити науково обгрунтований прогноз, спректувати нове, чого ще немає в психолого-педагогічній теорії.

Абстрагування та конкретизація. З методами аналізу і синтезу тісно пов’язані методи абстрагування і конкретизації. Під абстрагуванням розуміють процес мисленого від’єднання якої-небудь властивості чи ознаки предмета від самого предмета або від інших його ознак і властивостей. Це робиться для того, щоб глибше вивчити предмет, ізолювати його від інших предметів і від інших властивостей, ознак.

Для проникнення в суть педагогічних явищ, виявлення інваріантних рис досліджуваного роцесу, необхідно виділити предмет вивчення в «чистому вигляді», зуміти відмежувати від усіх побічних впливів, абстрагувати від усіх багаточисленних зв’язків і віднощень, що заважають побачити головне, найістотніші зв’язки і характеристики, які цікавлять дослідника.

Граничним випадком абстрагування є ідеалізація. Вона грунтується на послідовному максимальному ізолюванні досліджуваної властивості від супутніх факторів, внаслідок чого створюється уявні ідеальні об’єкти, що не існують у педагогічній реальності.

Конкретизація є процесом сходження від абстрактного до конкретного, що дає можливість більш точно охарактеризувати об’єкт, який навчається, врахувати структурні та функціональні зв’язки його компонентів.

Узагальнення як метод наукового пізнання являє собою, по-перше, логічний процес переходу від одиничного до загального, від менш загального до більш загального знання, встановлення загальних властивостей і ознак предметів, по-друге – результат цього процесу: узагальнене поняття, судження, закон, теорія. Одержання узагальненого знання означає більш глибоке відображення дійсності, проникнення в її суть.

Порівняння. Метод, за яким відбувається зіставлення досліджуваних предметів та встановлення їх потрібності або відмінності називається порівнянням. На рівні чуттєвого пізнання педагогічної реальності порівняння фіксує зовнішню подібність або відмінність зовнішніх зв’язків, що дає змогу виявити певні закономірності, розкрити сутність матеріалу, що вивчається тощо.

Для досягнення правильних результатів у процесі порівняння необхідно дотримуватися таких вимог:

– зіставляти тільки однорідні об’єкти чи поняття;

– порівнювати предмети за такими ознаками, які мають суттєве значення.

Класифікація. Цей метод використовується на початкових стадіях дослідження і дає можливість упорядкувати та класифікувати педагогічні явища на основі визначення їх однорідності. Тим самим класифікація відкриває шляхи подальшого наукового пізнання. Продуктивність класифікації залежить від вибору єдиних ознак, за якими вона відбувається. Нечіткість такого вибору є типовою помилкою окремих дослідників і заважає їм усвідомити та чітко охарактеризувати зміст явищ і процесів, що вивчається.

Індукція і дедукція. В сучасних психолого-педагогічних дослідженнях активно використовується індукція і дедукція. Особливістьцих методів пізнання дійсості полягає у переході знання про одиночне й окреме у знання про загальне і навпаки. Шляхом індукції дослідник переходить від емпіричного рівня до рівня теоретичного за допомогою узагальнення окремих фактів, аналогій, статистичного опису і висновків, різних форм екстраполяції від відомого до невідомого. Тим самим здійснюється проникнення в суть явищ, відкриття їхніх закономірностей, побудови гіпотез і теорій.

Індукцію в широкому розумінні розглядають як сукупність емпіричних прийомів і методів переходу від відомого до невідомого, узагальнення, аналізу фактів, які спираються на практику, експеримент, спостереження. Це – форма руху пізнання від емпіричного до теоретичного рівня, шлях виведення гіпотетичних висновків і відомих тверджень.

Дедукція розуміється як процес виведення твердження з одного або кількох інших тверджень на основі законів і правил логіки, перехід від деяких даних пропозицій–посилок до їхніх наслідків.

Дедукція виводиться шляхом висунень від загального до конкретного і тому дає вірогідні знання, а не ймовірні (як індукція). Основою дедуктивного методу виступають наукові положення і постулати, що висуваються без попереднього дослідно-експериментального підтвердження, а сприймаються як аксіома.

Застосування дедуктивного методу дає можливість виводити певні твердження (вірогідні висновки) на основі вихідних положень, законів або правил логіки.

Аналогія. У теоретичних дослідженнях широкого застосування набув специфічний загальнонауковий метод дослідження – аналогія, при якому встановлюється подібність у певних сторонах, якостях і відношеннях між нетотожніми об’єктами. Умови виводу аналогією – висновки, які роблять на основі подібності. Таким чином, при виводі за аналогією знання, одержане з розгляду якогось об’єкта (моделі) переноситься на інший, менш вивчений і менш доступний для дослідження об’єкт. Висновки за аналогією є правдоподібними: наприклад, коли на основі подібності двох педагогічних явищ чи процесів за якимось одним параметром робиться висновок про їх подібність за іншими параметрами.

Аналогія відіграє значну роль у народженні нових ідей і формулюванні гіпотез. Вона полегшує розуміння складних процесів, виступаючи основою наукоого моделювання.

Моделювання. Останнім часом у теоретичних дослідженнях педагоги активно застосовують метод моделювання. Можна сказати, що цей метод став особливо модним. Моделюють все: від змісту навчання, педагогічних явищ і процесів, до особистості учня, студента, чи якогось іншого фахівця.

Суть моделювання полягає у встановленні подібності явищ (аналогій), адекватності одного об’єкта іншому в певних відношеннях і на цій основі перетворення простішого за структурою і змістом об’єкта в модель складнішого (оригінал). Дослідник дістає можливість переносу даних за аналогією від моделі до оригіналу. Інакше кажучи, модель – допоіжний засіб, який у процесі пізнання, дослідження дає нову інформацію про основний об’єкт вивчення. В такому випадку дослідник, виявивши характерні риси існуючих явищ, процесів педагогічної практики, починає пошук нового з компоновки, поєднання, моделює принципово новий стан об’єктк вивчення. Так виникають моделі-гіпотези, які носять характер припущення і які вимагають перевірки; моделі-концепції, які перетворюються в науково обгрунтовані теорії.