5. Поняття та класифікація фінансових ризиків. Методи управління ними.

Фінансовий ризик – це ризик не отримати задовільний фінан­совий результат або не вико­ристати сприятливу ситуацію на ринку, тобто ризик упущених мож­ливостей.

У цілому фінансовий ризик як міру економічної або соціальної невизначеності можна охарактеризувати:

— за величиною — високий, середній і низький;

— за ступенем допустимості — допустимий ризик, коли втрачається тільки частина доходу; критичний ри­зик, при якому повністю втрачаються доходи і виникає необхідність відшкодовувати втрати; катастрофічний ри­зик повної втрати майна, веде до банкрутства підприємства;

— за об'єктами — ризик окремих юридичних і фізичних осіб;

— за видом діяльності — ризик виробничої, посередницької, торговельної, транспортної, консалтингової, страхової, охоронної та іншої діяльності;

— за характером – до основних фінансових ри­зиків належать:

1. кредитний ризик

2. процентний ризик

3. валютний ризик

4. ризик ліквідності активів

5. бізнес-ризик (ризи­к невиконання угоди партнерами)

6. галузевий ризик

7. ризик країни.

Кредитний ризик — це ризик несплати позичальником основ­ного боргу та процентів за ним. Кредитний ризик можна визначити як невпевненість кредитора в тому, що боржник матиме змогу і ба­жання виконати свої зобов'язання щодо умов та термінів кредитної угоди.

Процентний ризик відображає невизначеність, пов'язану з рівнем майбутніх процентних ставок, це ризик активних операцій, які проводять фірми (в більшості випадків банки). Можливі такі джерела його виникнення:

1. будь-які зміни облікової ставки та ставок рефінансування Національного банку;

2. зміни маржі комерційних банків з кредитів, що надаються, і депозитних рахунків;

3. зміна в розмірах обов’язкових для резервування фондів комерційних банків у НБУ;

4. зміни в системі оподаткування всіх суб’єктів господарювання і фінансових інститутів;

5. будь-які зміни в портфелі інвестицій, який має фірма, а також зміни в доходності самих інвестицій;

6. імовірність змін у структурі пасивів (співвідношення власних і позичених коштів, термінових і ощадних депозитів, депозитів до запитання тощо);

7. ризик зміни дивідендів за акціями та відсотків за облігаціями, інвестиційними сертифікатами тощо.

Валютним ризиком називають ризик можливих втрат від зміни вартості іноземної валюти щодо національної. До основних типів валютних ризиків належать економічний, бухгалтерський та опера­ційний ризики.

Економічний ризик відображає вплив економічних умов іншої країни на вартість активів, виражених у валюті цієї країни. На ве­личину економічного ризику впливають зміни в економічній, по­літичній ситуації в країні, валютна політика, що проводиться уря­дом, рівень інфляції тощо. Коливання обмінних курсів можуть вплинути на ступінь конкуренції з боку інших виробників, зробивши вплив на структуру їх витрат або на їх продажні ціни, виражені в національній валюті.

Операційний ризик — це ризик несприятливих змін валютного курсу за період до часу проведення запланованої валютної операції.. Цей ризик можна визначити як можливістю недоодержати прибутку або понести збитки в результаті безпосереднього впливу змін обмінного курсу на очікувані потоки коштів. Експортер, що одержує іноземну валюту за проданий товар, програє від зниження курсу іноземної валюти стосовно національного, тоді як імпортер, що здійснює оплату в іноземній валюті, програє від підвищення курсу іноземної валюти стосовно національної. Цей тип валютного ризику вважається досить легким і ефективно управляється за допомогою інструментів строкового ринку: ф'ючерсів, форвардів, опціонів, свопів

Бухгалтерський ризик — це ризик зміни облікової вартості активів чи пасивів при зміні валютних курсів при тому, що в іно­земній валюті їх вартість залишається незмінною. Його джерелом є можливість невідповідності між активами і пасивами, вираженими у валютах різних країн. Наприклад, якщо британська компанія має дочірню філію в США, то в неї є активи, вартість яких виражена в доларах США. Якщо в британської компанії немає достатніх пасивів у доларах США, що компенсують вартість цих активів, то компанія схильна до ризику. Знецінення долара США щодо фунта стерлінгів призведе до зменшення балансової оцінки вартості активів дочірньої фірми, тому що балансовий звіт материнської компанії буде виражатися у фунтах стерлінгів. Аналогічно, компанія з чистими пасивами в іноземній валюті буде схильна до ризику у випадку підвищення курсу цієї валюти.

Ризик ліквідності активу – це ризик того, що визначений актив не зможе бути швидко проданий за його ринкову або близьку до неї ціну. Для фінансового активу ступінь цього ризику знаходить відоб­раження у величині процентної ставки, що характеризує дохідність активу. Як правило, ліквідні активи мають досить розвинений вто­ринний ринок, який характеризується стабільністю цін і гарантує швидке перетворення даних активів у готівку.

Бізнес-ризик – ризи­к невиконання умов угоди партнерами.

Галузевий ризик – ризик, пов'язаний зі специфікою окремих галузей. Галузеві ризики проявляються в змінах інвестиційної якості та курсової вартості цінних паперів та відповідних втратах інвес­торів, залежно від приналежності галузі до того чи іншого типу.

Ризик країни, який часто включають до основних фінансових ризиків, є сукупністю політичного, економічного та трансфертного ризиків. Це ризик, пов'язаний з дійсними та очікуваними політичними й економічними умовами в країні та впливом цих умов на здатність уряду країни, окремих підприємств та фізичних осіб виконува­ти зобов'язання за зовнішнім боргом.

Якщо проаналізувати цінні папери за рівнем доходу та ступенем ризику, то ранжування буде здійснюватись таким чином (від найменш до найбільш ризикових та дохідних):

облігації;

ощадні сертифікати;

привілейовані акції;

інвестиційні сертифікати;

прості акції.

До основних методів управління ризиком належать:

1. ухилення від ризику;

2. зниження рівня ризику;

3. поглинання та фінансування ризику;

4. передача ризику іншій особі.

Метод ухилення від ризику застосовують у тому випадку, коли реалізація певного проекту може призвести до неприйнятних для суб'єкта господарювання наслідків і коли можна відмовитись від реалізації проекту. До способів ухилення від ризику можна віднес­ти припинення операцій з суб'єктами, що знаходяться в країнах з дуже нестабільною економічною та політичною ситуацією, в регіо­нах з екстремальними погодними умовами.

До методів зниження ризику належать раннє виявлення процесів, що можуть призвести до збитків, обмеження розмірів можливих втрат тощо (наприклад, придбання додаткової інформації, диверсифікація, лімітування).

Поглинання ризику може бути як частковим, так і повним. Ме­тод полягає у визнанні втрат і їх прямому чи непрямому фінансу­ванні за рахунок внутрішніх або зовнішніх джерел. Поглинання ризику, часткове чи повне, завжди є навмисним. Джерелами прямого фінансування є спеціальні фонди чи резерви, які створюються під­приємницькими структурами та фінансовими інститутами. До непря­мого фінансування належать страхові поліси, придбані даним суб'єк­том ринку. Купуючи страховий поліс, підприємство тим самим ча­стково фінансує свої можливі майбутні втрати (наприклад, хеджування).

Методами передачі ризику іншим суб'єктам ринку є передача ризику страховим компаніям з допомогою укладання страхового полісу, фінансовим посередникам з допомогою укладання різного роду строкових угод (хеджування), гарантам при укладанні кредит­них угод та ін. (страхування).

Ці методи можна використовувати як незалежно, так і в комплексі.

Для зниження міри фінансового ризику застосовуються різні способи:

• диверсифікація;

• придбання додаткової інформації про вибір і результати;

• лімітування;

• страхування;

• хеджування.

Диверсифікація – це процес розподілу коштів, що інвестуються між різними об’єктами вкладення, які безпосередньо не пов’язані між собою. На принципі диверсифікації базується діяльність інвестиційних фондів, які продають клієнтам свої акції, а вилучені кошти вкладають у різні цінні папери, що купуються на фондовому ринку і приносять стійкий середній дохід. Диверсифікація дозволяє уникнути частини ризику при розподілі капіталу між різноманітними видами діяльності. Так, придбання інвестором акцій 5 різних акціонерних товариств замість акцій одного товариства збільшує ймовірність отримання ним середнього доходу в 5 разів і відповідно в 5 разів знижує міру ризику.

Інвестор іноді приймає рішення, коли результати невизначені та засновані на обмеженій інформації. Якби у інвестора була більш повна інформація, він міг би зробити кращий прогноз і знизити ризик. Це робить інформацію товаром. 

Інформація є дуже цінним товаром, за який інвестор готовий платити великі гроші, а раз так, то вкладення капіталу в інформацію стає однією із сфер підприємництва. Вартість повної інформації розраховується як різниця між очікуваною вартістю якого-небудь придбання, коли є повна інформація, і очікуваною вартістю, коли інформація неповна.

Лімітування – це встановлення ліміту, тобто граничних сум витрат, продажу, кредиту тощо. Лімітування є важливим засобом зниження міри ризику і застосовується банками при видачі позик, при укладенні договору на овердрафт тощо, господарюючим суб’єктом – при продажу товарів у кредит (за кредитними картками), за дорожніми чеками і єврочеками тощо; інвестором – при визначенні сум вкладення капіталу тощо.

Страхування фінансових ризиків є одним з найбільш поширених способів зниження його міри. Страхування – це особливі економічні відносини. Для них обов’язкова наявність двох сторін: страхувальника і страховика. Страховик створює за рахунок платежів страхувальника грошовий фонд (страховий або резервний фонд).

Хеджування – купівля і/або продаж похідних цінних паперів (опціонів, ф’ючерсів) з метою зниження ризику можливих втрат від майбутніх біржових угод. Хеджування можна розглядати як систему укладання термінових контрактів, що враховує ймовірні у майбутньому зміни обмінних валютних курсів і ставить за мету уникнення несприятливих наслідків цих змін.