3 Розвиток психо¬логії у хvііі ст. В Анг¬лії:

3.1. Матеріаліс¬тичні погляди д.Толанда

Джон Толанд

(30.11.1670, поблизу Лондон-деррі, Північна Ірландія – 11.03.1722, Патні, поблизу Лондона)

англійський філософ-матеріаліст, учень та послідовник Дж.Локка

Праці: «Плем’я левітів» (1691) (твір не зберігся), «Християнство без таємниць» (1696) (у цих працях Толанд виступив проти християнської релігії та церкви), «Листи до Серени» (1704р.), «Пантеїстикон» (1720р.)

За звинуваченнях у нападі на релігію та моральність книга була засудження на спалення (1697р.). Толанд був приговорений до тюремного ув’язнення, але він втік.

У праці «Листи до Серени» (1704р.) Толанд розвивав вчення про єдність руху та матерії, відповідно до якого рух – істотна та невід’ємна властивість матерії.

У своїх антирелігійних виступах він критикував релігійне нетерпіння, відкидав ідею безсмерття душі, потойбічного життя. Основою походження релігійних вірувань Толанд вважав хибні уявлення про душу як самостійне нематеріальне начало.

Піддавши критиці вчення Спінози про субстанцію та концепцію Ньютона про абсолютний простір, Толанд висунув положення про нерозривний зв’язок простору та часу з матерією, яка рухається.

Матеріалізм Толанда примикав до вчення Б.Спінози. У Всесвіті існує тільки одна матерія, вважав він. Вона є вічною, ніким не створеною, керується об'єктивними законами, складається з елементарних частинок. Порожнечі не існує. Всесвіт єдиний, нескінченний і складається з безлічі світів, становить собою систему вихорів або коловоротів матерії.

Разом з тим Толанд залишався в межах механістичного матеріалізму: заперечував розвиток природи, не пов’язував рух матерії з її якісними змінами. Виступивши з деїстичною критикою релігійного світогляду, Толанд наближувався до позицій атеїзму.

Радикально розв’язував Толанд питання про співвідношення віри та розуму. Він не тільки проголошував первинність розуму перед вірою, як це робив, наприклад, Локк, а й намагався довести, що «істинна віра» нічим принципово не відрізняється від знання, оскільки передбачає розуміння. Проте якщо віра є знанням, то «розум більш важливий, аніж одкровення». І хоча Толанд заперечував висновок, що таке поняття віри робить непотрібним одкровення, не важко помітити, що філософ, насправді, приходив до заперечення значення віри і одкровення, проголошуючи безумовний пріоритет розуму.

3.2. Асо¬ціанізм Д.Га¬ртлі та Дж.Пріс¬тлі

Джозеф Прістлі

(13.03.1733, Філдхед – 06.02.1804, Нортамберленд, Пенсільванія, США)

англійський природодослідник, філософ-матеріаліст ХVІІІ ст., політичний діяч, священик

Прістлі прославився відкриттями в галузі хімії, був обраний до Королівського товариства (1767р.) та до Паризької Академії наук (1772р.), почесний член Петербурзької АН (1780р.). Він вражав усіх багатством і різносторонністю своїх знань. Він працював одночасно в галузі електрики та оптики, писав з питань історії, історії релігії, теології, педагогіки та граматики.

Як філософ-матеріаліст Прістлі вів велику полеміку з доктором Прайсом про матерію та дух, свободу та необхідність. Він піддав критиці Шотландську школу «здорового смислу», уточняв і популяризував «вібраційну теорію» асоціації ідей Гартлі.

Прістлі був не тільки теоретиком, але й великим політичним діячем свого часу. Він невтомно боровся за свободу совісті, віротерпимість, політичні свободи. Він був поборником прав північноамериканських колоній і захищав з великим ентузіазмом Велику французьку революцію.

Через переслідування змушений був емігрувати у 1794р. до США.

Основні ідеї: природа – матеріальна, дух (свідомість) – властивість матерії, яка рухається за незворотними, початково притаманним їй законах.

Прістлі дотримувався деїзму: вважав, що самі ці закони створені божественним розумом.

З принципом матеріальності світу, Прістлі поєднував ідею суворої причинної обумовленості (необхідності) усіх явищ, заперечуючи твердження теологів, ніби за такого розуміння людина як частина матерії не несе відповідальності за свої вчинки.

Прістлі розвивав та популяризував вчення Гартлі про те, що всі психічні процеси, включаючи абстрактне мислення та волю, здійснюються за вкоріненими і нервовій системі законах асоціації