Тема 2.3. Основи патології опорно-рухового апарату

Лекція № 6. Характеристика найбільш поширених захворювань опорно-рухового апарату людини

«Скелет» – (skeleton лат. – висушений) - кістяк, налічує приблизно 210 кісток, з'єднаних сполучною хрящовою тканиною. Розрізняють:

• осьовий кістяк - хребет, грудна клітина, череп;

• додатковий - пояс верхніх і нижніх кінцівок, вільні верхні і нижні кінцівки. Основні функції скелета:

• механічна (опорна, захисна, рухова);

• біологічна (обмін мінеральних речовин): Са, Р, участь в кровотворенні.

Хребет складається з окремих хребців, між тілами яких розташовані хрящеві диски, якими вони з'єднуються. В центрі кожного хребця є отвір, при накладанні всіх хребців утворюється спино-мозковий канал, в якому знаходиться спинний мозок (закінчується на рівні II поперекового хребця).

Хребет має 2 частини: рухому (3 відділи – шийний, грудний, поперековий) та нерухому ( 2 відділи – крижовий та куприковий), всього 33-34 хребця. Хребет людини має фізіологічні вигини, які запобігають травмуванню хребта і є профілактикою переломів:

• 2 вигини вперед (шийний, поперековий) – «лордози»;

• 2 вигини назад (грудний і крижовий) – «кіфози»;

• невеликий вигин вбік – «сколіоз».

Грудна клітина складається з 12 пар ребер, грудини та 12 грудних хребців ззаду.

Череп - комплекс кісток, з'єднаних щільними швами, які створюють нерухому систему (за винятком нижньої щелепи). Анатомічно череп поділяють на : мозковий череп, лицьовий череп. Функції черепа:

• захисна – мозковий череп захищає головний мозок;

• комунікативна – в порожнинах лицьового черепа починаються аналізатори людини і початкові відділи травної, дихальної систем.

Додатковий скелет:

• кістки верхньої кінцівки: пояс верхньої кінцівки ( ключиця, лопатка) та вільна верхня кінцівка ( плече, передпліччя, кисть). Суглоби верхньої кінцівки: плечовий суглоб, ліктьовий суглоб; променево-зап’ястковий;

• кістки нижньої кінцівки: пояс нижньої кінцівки, вільна нижня кінцівка. Суглоби нижньої кінцівки: кульшовий, колінний, гомілково-стопний.

Суглоби - з'єднання між кістками, які знаходяться в суглобовій порожнині де є невелика кількість синовіальної рідини. Основні компоненти суглобів: суглобові поверхні, вкриті гіаліновим хрящем, капсула суглобу, порожнина суглобу. Додаткові компоненти суглоба: внутрішньо суглобові зв’язки, диски , меніски, хрящові губи.

Властивості м’язової тканини: подразливість, провідність, скоротність (ця властивість м’язів забезпечує рухи, а вони є джерелом енергії для організму).

М’язову тканину поділяють на 3 типи:

• скелетні м"язи – складають 45-55 % загальної маси тіла, вони можуть скорочуватись свідомо, за бажанням людини;

• гладкі м"язи – входять до складу внутрішніх органів і систем організму (серцево-судинної, дихальної, травної, сечової). Вони забезпечують так званий внутрішній рух в органах. Самі вони не є органами і не підкоряються людській волі. Вони скорочуються повільніше, але можуть розвивати велику силу. Наприклад: під час вагітності м"язи матки збільшуються в 500 разів, а при пологах розвивають таку силу скорочення, що може статися розрив матки;

• міокард - м"яз серця, особлива тканина - яка забезпечує скорочення серця на протязі всього життя.

Кожний м’яз має ознаки окремого органу – має своє місце в організмі, виконує свою функцію і розвивається із свого зародка (біля 600 скелетних м’язів має людина). Скелетні м’язи крім переміщення тіла забезпечують ще його позу і поставу. М’язи людини, в більшості випадків, діють неізольовано, рухи забезпечуються скороченням не одного, а кількох м’язів. Ті м’язи, рухи яких співпадають, мають назву синергісти - вони виконують загальну роботу. М’язи, які здійснюють рухи в протилежних напрямках, мають назву антагоністи.

Патологія опорно-рухового апарату

Розрізняють наступні види патології ОРА: функціональні розлади, запалювальні процеси, порушення тканинних структур, деформації.

Запалювальні процеси бувають: артрити (запалювання суглобів) та розриви м"яких тканин. Разом ці ушкодження призводять до порушення функції окремих органів опорно-рухової системи.

Порушення тканинних структур (дегенерація) - артроз, остеохондроз.

Деформації - стійке порушення тканин опорно-рухового апарату, при яких змінюється форма і порушується функція: вроджені і набуті вивихи суглобів, порушення постави (сколіоз), клишоногість.

Порушення постави не є захворюванням, це стан, який при своєчасному лікуванні не прогресує і є зворотнім процесом. Тим не менш, порушення постави може привести до зниження рухливості грудної клітки, діафрагми, погіршенню амортизаційної функції хребта, що в свою чергу негативно впливає на діяльність центральної нервової системи, серцево-судинної і дихальної систем та інше.

Порушення постави з’являється у дітей в ранньому віці: в 2 роки – у 2,1%, в 4 роки – 15-17 % дітей, в 7 років у кожної третьої дитини, в шкільному віці відсоток дітей з порушеннями постави продовжує збільшуватись. Розрізняють 3 ступеня порушення постави:

1 ступінь - характеризується невеликими змінами постави, котрі коригуються цілеспрямованою концентрацією уваги дитини.

2 ступінь - характеризуються збільшенням кількості симптомів порушення постави, які зникають при розвантаженні хребта в горизонтальному положенні або при підвішуванні (за пахвинні впадини ).

3 ступінь – характеризується порушенням постави, котрі не зникають при розвантаженні хребта.

Для дітей дошкільного віку найбільш характерні 1 та 2 ступені, для шкільного віку – 2-3 ступені. Розрізняють порушення постави в сагітальній і фронтальній площинах. В сагітальній площині розрізняють 5 видів порушень постави: 2 види пов’язані із зменшенням і 3 види із збільшенням вигинів хребта. Профілактика порушень постави процес тривалий. В дошкільному віці - в дошкільних закладах на заняттях фізичного виховання, плавання, музикальних. В школі – на заняття з фізичного виховання, в дитячих спортивних школах і т.і. Велике значення має масаж та фізичні вправи з немовлятами в грудному віці.

Сколіоз (від грецького «scolios» – «вигнутий, кривий») являє собою прогресуюче захворювання, для кого характерне дугоподібне викривлення хребта у фронтальній площині та і скручування хребців навколо вертикальної вісі – торсія («torsio»). Головна відмінність сколіозу від порушень постави у фронтальній площині – наявність торсії хребців. Крім деформації хребта при сколіозі спостерігається деформація тазу і грудної клітки. Ці негативні зміни призводять до порушення діяльності серцево-судинної, дихальної систем, шлунково-кишкового тракту та інших життєво-важливих систем організму. Тому говорять не стільки про сколіоз, скільки про сколіотичну хворобу. В залежності від кута дуги викривлення розрізняють 4 ступеня сколіозу.

По формі викривлення і складності сколіози поділяють:

• прості сколіози – одна дуга викривлення з відхиленням хребта в одну сторону. Хребет нагадує літеру С. Вони можуть бути локальними і тотальними. Локальні – в одному з відділів хребта (як правило це рухомі відділи: шийний, поперековий, грудний). Тотальні – розповсюджуються на весь хребет, створюючи при цьому велику дугу.

• складні сколіози – мають два і більше відхилень хребта в кількох напрямках. Розрізняють 3 різновиди: сколіоз у вигляді літери S – з верхньою дугою викривлення, сколіоз у вигляді ? – з верхньою дугою викривлення вправо, а нижньою вліво, потрійний сколіоз – має 3 вигини.

По напрямку викривлення сколіози поділяють на ліво – та правосторонні. Тип сколіозу визначається локалізацією первинної дуги викривлення. Це дуже важливо при реабілітації, тому що ефективність лікування залежить від можливості виконати корекцію первинної дуги. Сколіози можуть поєднуватись з порушеннями постави в сагітальній площині.

По розвитку процесу розрізняють: непрогресуючий, повільно прогресуючий та швидко прогресуючий сколіози. Більше 50% сколіозів не прогресують і залишаються 1 ступеня; 40% - повільно прогресують; 10% - швидко прогресують (через 2-3 роки досягають 3 ступеня, з формуванням реберного горба). Особливо небезпечним є пубертатний період розвитку дитини, під час якого відбувається бурхливий ріст скелету. З його початком перебіг сколіозу значно погіршується і при відсутності лікування прогресування хвороби прискорюється в 4-5 разів. Із закінченням росту хребта прогресування сколіотичної хвороби, як правило, закінчується.

Профілактика сколіозу:

• запобігання рахіту, туберкульозу та іншим інфекціям;

• дотримання правил формування постави;

• раціональний розпорядок дня;

• поліпшення фізичного розвитку методами фізичної культури.

Плоскостопість це деформація стопи, яка полягає в зменшенні висоти повздовжніх склепінь в поєднанні з пронацією п’ятки і супінаційною контрактурою переднього відділу стопи. При плоскостопості одночасно із зменшенням склепінь, відбувається скручування стоп, а навантаження припадає на пласке внутрішнє склепіння. Розрізняють повздовжню і поперечну плоскостопість.

При прогресуванні повздовжньої плоскостопості довжина стопи збільшується внаслідок опускання повздовжнього склепіння, а при розвитку поперечної плоскостопості – довжина стоп зменшується, за рахунок розходження кісток плесни і відхилення першого пальця назовні. Плоскостопість знаходиться в прямій залежності від маси тіла – чим більше маса, тим більше виражена плоскостопість.

За походженням розрізняють: вроджену пласку стопу, травматичну, паралітичну, рахітичну і статичну.

Вроджену плоскостопість встановити раніше 5-6 річного віку не легко, тому що у всіх дітей цього віку спостерігаються всі елементи пласкої стопи, і тільки 3% - є вроджена плоскостопість.

Травматична плоскостопість – буває внаслідок перелому кісток стопи;

Паралітична – результат паралічу підошовних м’язів стопи і м’язів гомілки (поліомієліт);

Рахітична плоскостопість зумовлено навантаженням тіла на ослаблені кістки стопи.

Причини плоскостопості: слабкість м’язів і зв’язкового апарату, який підтримує склепіння стопи, довге перебування на ногах, використання тісного взуття, особливо з високими підборами.

Профілактика і лікування: комплексне, спрямоване на укріплення м"язів і зв’язок стопи (спеціальне взуття, лікувальна гімнастика, масаж, фізіотерапія).

Захворювання суглобів поділяють на :

• артрити - запалення суглобів;

• артрози - дегенерація (переродження) внутрішніх суглобових тканин;

• артропатії - змішана форма (запалення + дегенерація).

Артрити частіше всього бувають ревматичні та інфекційні, супроводжуються виділенням рідини в суглобову щілину, спазмом м’язів, біллю, обмеженням рухів.

Остеохондроз – хвороба, яка супроводжується дегенерацією між хребцевих дисків. При цьому перероджується ядро дисків, зменшується в них кількість рідини (вологи), вони стають більш твердими, порушується функція суглоба, з'являється набряк, який стискає нервові закінчення, а іноді і спинний мозок. Це призводить до сильного болю і малорухомості.

В усіх існуючих теоріях розвитку остеохондрозу фігурують два основних фактори: декомпенсація в трофічних системах і локальні перевантаження периферичних рухових сегментів (ПРС). Відомо, спадково можуть передаватися недостатність у трофічних системах і перевантаження ПРС (за рахунок особливостей рухового стереотипу, будови опорно-рухового апарата). Тому не дивно, що виявляється багато хворих остеохондрозом хребта в спадково обтяжених родинах. Декомпенсація в трофічних системах може виникнути як у системі керування, так і що забезпечує або здійснює трофіку. Зазначені явища декомпенсації можуть бути обумовлені супутніми захворюваннями, дією зовнішніх факторів, спадкоємними причинами і т.д.

Локальні перевантаження ПРС у осіб з неоптимальним руховим стереотипом виникають у результаті як екзогенних, так і ендогенних факторів. До екзогенних факторів відносять перевантаження в побуті і на виробництві, а до ендогенних - вроджені особливості будови опорно-рухового апарата, особливості функціонування м'язового апарата, що супроводжують або перенесені захворювання, що приводять до порушень функціонування біокінематичного ланцюга «хребет - нижні кінцівки» і т.п. Однак розвиток дистрофічних змін у міжхребцевому диску може клінічно не проявлятися і випадково діагностуватися лише при рентгенографічному дослідженні ураженого відділу хребта. Виникнення дистрофічних змін типу остеохондрозу є лише першою фазою розвитку захворювання - фазою формування клінічних проявів остеохондрозу хребта

Принципи лікування: відпочинок, спокій, іммобілізація, розвантаження хребта, лікувальна фізкультура, масаж, мануальна терапія.

ТРАВМИ - це гострі ушкодження ОРА , до них відносяться забої, розтягнення, вивихи, переломи кісток, розриви м’яких тканин.

Забиті місця, контузії - являють собою кровотечі в м'язах, які викликані прямим ударом по м'язах. Якщо удар сильний і триває енергійне використання м'яза може виникнути гематома - значне скупчення крові в області забитого місця.;

Вивихи, підвивихи – виникають тоді, коли голівка кістки виходить із суглобного заглиблення, або коли кістки, що утворюють суглоб, розходяться в сторони. Підвивих відбувається тоді, коли голівка кістки виходить із суглобного заглиблення, а потім знову стає на місце. У цьому випадку можлива травма суглобної сумки.

Розтягнення м'язів, сухожиль або зв'язувань - розтягування, надрив або повний розрив тканин. Класифікують відповідно до тяжкості ушкодження: першого, другого, третього ступеня:

- розтягання I ступеня - розтягування або розрив менш 25% волокон м'язів, сухожиль або зв'язувань. Симптоми: легка хворобливість, невелика пухлина, обмеження рухливості м'язів або суглобів відсутні;

- розтягання II ступеня - розрив від 25-50% всіх волокон. Симптоми: набряк, синці, локальна чутливість, обмеження рухливості м'язів, нестабільність у суглобах, біль;

- розтягання III ступеня - до повного розриву всіх волокон. Симптоми: біль, у м'язах може навіть через шкіру відчуватися розрив, суглоб опухає, сильна нестабільність суглоба.

Гемобурса - суглобова сумка, заповнена кров'ю в результаті однократного потужного удару.

Тендинит (запалення сухожилля) - мікротравми у волокнах сухожилля, які викликані повторюваними розтяганнями. Особливо це поширено серед спортсменів з твердими або слабкими сухожиллями. Найбільше часто спостерігається в ахілловому сухожиллі, в манжеті повороту плеча, сухожиллі біцепса, навколо коліна.

Зношування хряща - ушкодження хряща від ударів і тертя, коли пошкоджується хрящ на кінцях костей у суглобі або структури менісків, що лежать в суглобах.

Остеохондрит, що розсікає («суглобні миші») він з'являється в суглобах при постійному зіткненні кісток, яке призводить до відділення невеликих шматочків хряща і кістки. Іноді шматочок кістки зміщується і попадає в суглоб, утворюючи, так звану «суглобну мишу», що порушує роботу суглоба і може навіть його заблокувати.

Бурсит (запалення суглобної сумки) - виникає через постійно виникаючі мікротравми слизуватих сумок, найчастіше розташованими поруч із сухожиллями. У відповідь на цей вплив сумка заповнюється синовіальною рідиною і розпухає. Найбільше часто зачіпаються слизуваті сумки в плечі, лікті, коліні.

Потрібно враховувати, що на строки відновлення після травм впливають такі фактори як: загальна тренованість; програма реабілітації; психологічне здоров'я хворого. Те, що місце розтягнення зажило, ще не означає, що можна повернутися до активного способу життя. Спочатку потрібно відновити міцність і гнучкість зв'язок для попередження повторного ушкодження.

Переломи - порушення цілості кісток (тріщина, розлам або повне роздроблення кістки). Бувають травматичні і патологічні переломи. Переломи бувають відкриті і закриті. Перелом називається відкритим, коли кінці зламаних костей виходять крізь шкіру. При закритих переломах цілісність кістки не порушується. Протягом декількох днів після перелому навколо кінців кістки починаються процеси загоєння, на кінцях кістки утворяться нові кісткові клітки, починаючи з 2-й тижня починається формування кістки, у межах 6 тижнів кінці зламаної кістки з'єднуються разом. У дітей час загоєння становить 2/3 від цього часу в дорослих. Якщо кістка зажила, то перш ніж приступити до тренувань, потрібно відновити силу і гнучкість у навколишніх м'язах і зв'язуваннях.

Принципи лікування переломів :

• вірне співставлення відламків кісток (репозиція); буває відкрита (оперативна) і закрита(ручне вправлення або витягнення).

• надійна фіксація відламків (іммобілізація);

• прискорення процесу зрощення (консолідація) відламків;

• відновлення втраченої функції комплексним лікуванням і раціональним харчуванням;

Лікувальна іммобілізація :

а) при відкритих переломах здійснюється за допомогою лікувальних стрижнів, шурупів;

б) при закритих - накладанням шин, гіпсових пов"язок і використанням спеціальних апаратів (прилад Ілізарова).

Переломи хребта – мають найбільш тяжкі наслідки, частіше бувають компресійними внаслідок травми. Лікування довготривале. При переломах шийного відділу використовують витягнення за допомогою петлі Глісона (гіпсовий ошийник). При переломах в грудному, поперековому і крижовому відділах хребта використовують витягнення або гіпсовий корсет.