Тема 4. Світове господарство.

План:

1. Світове господарство, етапи його формування.

2. Міжнародний поділ праці.

3. Міжнародна економічна інтеграція.

4. Чинники і принципи розміщення виробництва та фінансів у сучасних умовах.

1. Світове господарство – це цілісна економічна система взаємопов’язаних і взаємозалежних національних господарств, яка базується на міжнародному поділі та інтеграції праці, торгівлі, науково-технічній і виробничій кооперації, кредитно-грошових відносинах, об’єднаних глобальною комунікаційною системою.

Формування світового господарства охоплює всю історію людства.

Першою формою міжнародних економічних відносин була світова торгівля (країни Європи, Азії, а згодом Америки)

Обмін між регіонами земної кулі привів до формування світового ринку.

(сукупність національних ринків окремих країн, між якими відбувається обмін товарами, послугами, працею на основі фінансово-кредитних зв’язків та інших відносин, що диктуються територіальним поділом праці).

Наступним етапом розвитку промислового виробництва було створення в середині ХІХ ст. у великих промислових країнах фабричної машинної індустрії. Розвивається масове виробництво; транспорт(першої залізниці – Англія від ринку Ланкашир, що з’єднала порт Ліверпуль з Манчестером).

Світовий ринок переростає у світове господарство, в основі якого лежить вивіз капіталу. Цей процес завершився в кінці ХІХ ст. (Світове господарство – історично – складена сукупність національних господарств усіх країн світу, пов’язаних між собою міжнародними економічними відносинами).

Міжнародні економічні відносини – система господарських відносин між різними країнами світу.

2. Міжнародний поділ праці – процес взаємозумовлення спеціалізації окремих країн на виробництві певних товарів на світовому ринку, що сприяє створенню багатосторонніх зв’язків між країнами.

Виражаються у: міжнародній торгівлі товарами , послугами (міжнародний туризм, фінансово – посередницька діяльність, транспортне обслуговування і т.д.)

Спеціалізація країни залежить: від природних(географічне положення, ресурси, клімат) і соціально – історичних (державний устрій, геополітичне положення), економіко – географічних (структура господарства, розвиток інфраструктур та ін..) факторів.

Важливий вплив на визначення спеціалізації країни має також: економічна ефективність, раціоналізація виробництва, рівень розвитку НТП.

Економічна ефективність – головний рушій розвитку міжнародного географічного поділу праці:

Cv > Cp + t – де Cv – ціна товару в місці його реалізації.

Ср – ціна то вару в місці його виробництва.

t – транспортні витрати.

Отже, спеціалізація окремих країн на виробництві окремих видів продукції передбачає їх виробництво у розмірах більших, ніж власні потреби країни – виробника.

Галузі міжнародної спеціалізації – галузі, які в більшій мірі орієнтовані на експорт продукції і визначають обличчя держави в міжнародному географічному поділі праці.

Міжнародний поділ праці нерівномірний. У сучасному світі існує 6 соціально – економічних угрупувань:

1. Розвиток капітальної країни.

2. Малі розвинуті капітальні держави (Бельгія, Норвегія, Швейцарія)

3. Соціальні країни (КНР, КНДР, Куба), (Китайська народна республіка, Пн. Корея)

4. Країни Сх. Європи; СНД, що знаходиться на етапі переходу до ринку;

5. Країни «третього світу» (що розвиваються) близько 130 країн, які займають «сировинну» нішу в міжнародному поділі праці, в першу чергу – нафту;

6. Найбідніші країни (сировинна і с/г спеціалізація), (Мозамбік, Ефіопія, Гондурас, Бутан)

3. Міжнародний поділ праці і світове господарство розростаючись вглиб формують нову, вищу форму міжнародного поділу праці – інтеграцію.

Міжнародна економічна інтеграція – якісно новий етап господарського життя, що передбачає зближення і взаємопереплетіння національних економік, проведення узгодженої державної економічної політики.

Найважливіші характеристики міжнародної інтеграції:

1. міждержавне регулювання економічних процесів;

2. поступове формування більш менш незалежних національних н/г комплексів, регіонально – господарських комплексів;

3. усунення бар’єрів для вільного пересування товару, ресурсів сировини, фінансових ресурсів;

4. зближення внутрішніх економічних умов у державах, які беруть участь у інтеграційних процесах.

Тобто, в сучасних умовах міжнародний поділ праці має суперечливий характер, висока спеціалізація країн на виробництві певних товарів → висока залежність господарств країн від коливань коньюктури світового ринку; збіднюється структура народного господарства окремих країни.

Основні види інтеграційних об’єднань:

• зона вільної торгівлі, коли країни – учасниці обмежуються відміною митних бар’єрів у взаємній торгівлі (усунення тарифів). Наприклад: Європейська асоціація вільної торгівлі (з 1960 р.), США, Канада ( з 1988 р.)- зона вільної торгівлі;

• митний союз, коли вільне переміщення товарів і послуг всередині угрупування доповнює єдиний митний тариф стосовно до третіх країн. Наприклад: у Бенілюксі з 1948 року, європейському союзі з 1968 року;

• спільний ринок – вільний рух не тільки товарів і послуг, а й робочої сили, капіталів. Такі умови характерні для Європейського союзу; Північно – американський спільний ринок (США, Канада, Мексика);

• економічний союз передбачає всі вище вказані умови і ще проведення державами – учасницями єдиної економічної політики, створення системи міждержавного регулювання соціальних економічних процесів регіону. Функціонує, як правило, єдина грошова одиниця. (Наприклад Бенілюкс). Отже, найбільший інтеграційний розмах у Західній Європі.

• АСЕАН – Асоціація держав Південно - Східної Азії, в яку входять Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни.

• Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛАЇ) – (Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Колумбія, Мексика, Парагвай, Перу, Уругвай, Чилі, Еквадор).

4. Фактори (чинники) розміщення виробництва і фінансів – це сукупність територіальних нерівноцінних умов, що визначають оптимальність розміщення виробництва.

1. Природно – географічні фактори: оцінюють кількісні запаси і якісний склад природних ресурсів, геологічні умови, тобто, природні ресурси потенціал (ПРП). Був визначальним на ранніх етапах цивілізації, його складові: паливно – енергетичні, мінерально – сировинні, земельні, водні інші чинники.

2. Суспільно – географічні фактори: економічні (господарські), соціально – демографічні, історичні, політичні чинники.