2.2. Класифікація агроекосистем

На сьогодні не існує єдиного підходу до класифікації агроекоситем. На основі аналізу літературних джерел [2, 4, 19, 21] ми пропонуємо класифікацію агроекосистем за 6-ти основними ознаками на ранги, типи та види (див. табл.2.2.).

Ранг агроекосистеми – ієрархічна одиниця класифікації, яка об’єднує сукупність агроекосистем за величиною просторового поширення та біогеохімічної замкнутості.

Тип агроекосистеми – одиниця класифікації, яка об’єднує сукупність окремих агроекосистем за спільними ознаками величини антропогенних енергетичних інвестицій, виду біоценозу, ступеню відтворення родючості грунту.

Вид агроекосистеми – одиниця класифікації, яка об’єднує агроекоситеми за спільними ознаками типу землекористування та ступеню антропогенної керованості біологічних взаємовідносин.

Величина антропогенних енергетичних інвестицій у вигляді обробітку грунту, посівів, удобрення культур, догляду за посівами тощо впродовж історії людсва істотно змінювалася, тому тип агроекосистеми за величиною антропогенних інвестицій співпадає з історичними типами агроекосистем (див. табл. 2.3. ).

Таблиця 2.2.

Класифікація агроекосистем

Одиниця класифікації	Ознака класифікації	Умови класифікації	Класифікаційна відміна
Ранг	Величина просторового поширення	Біосфера	агросфера
		басейн річки	аграрний ландшафт
		фермерське господарство	агроекосистема
Тип	Величина антропогенних енергетичних інвестицій	низька	екстенсивна
		висока	інтенсивна
		посередня	адаптивна
	Ступінь відтворення родючості грунту	низький	природоємка
		просте відтворення	природоохоронна
		розширене відтворення	природопокращуюча
	Вид переважаючої продукції біоценозу	рослинницька польова	аграрна
		рослинницька кормова	кормова
		тваринницька	фермова
Вид	Тип землекористування та отримуваної продукції	польове рослинництво	землеробська
		сади, ягідники, плантації	плантаційно-садова
		луки, пасовища, сіножаті	пасовищна
		виробництво вторинної біологічної продукції (тваринницької)	агропромислова
		сільгоспвиробництво на дрібних земельних ділянках	парцелярна
	Ступінь регуляції та керованості біологічних взаємовідносин	планомірно експлуатовані луки чи пасовища -некеровані	окультурена
		непостійно регульовані штучні насадження (культурні пасовища) – періодично регульовані некеровані	напівкультурна
		багаторічні насадження, польові та городні культури - постійно регульовані, періодично керовані	культурна
		парникові, оранжерейні, тепличні культури – постійно регульовані та керовані	інтенсивно окультурювана

Таблиця 2.3.

Характеристика основних історичних типів агроекосистем

Тип	Приклад	Продуктивність	Ступінь адаптації до зовнішніх умов	Характерні ознаки
агроекосистеми
екстенсивна	підсічно-вогнева обліжно-перелогова	низька	високий	між примітивними 3-4 пільними сівозмінами тривала обліжно-перелогова стадія, збереження балансу між продуктивністю кормових угідь і поголів'ям худоби
інтенсивна	парова сидеральна травопільна плодозмінна	висока	низький	застосування сівозмін із травами та сидератами тривалої ротації, утилізація безпідстилкового гною із внесенням його на поля, інтенсивне застосування міндобрив та пестицидів
адаптивна	органічна біологічна біодинамічна екологічна адаптивна	помірно висока	високий	широке застосування сидерації, побічної продукції сільськогосподарських культур, сівозміни із короткою ротацією, адаптованою структурою, зменшення біологічного різноманіття, повна утилізацією гною, застосування біометодів

До екологічно організованої агроекосистеми пред'являється вимога сестайнінгу – забезпечення функцій самопідтимання агроекосистеми у стані динамічної рівноваги.

Сестайнінг забезпечується на основі екологічного імперативу, що передбачає систему заборон на ресурсознищуючі методи природокористування. Для того, щоб забезпечити вимоги сестайнінгу, необхідна оптимізація структури агроекосистеми на усіх трьох ієрархічних рівнях – агросфери, агроландшафту, агроекосистеми. У одних і тих же природних умовах можуть реалізовуватися різні функціональні варіанти агроекосистеми – рослинницька, тваринницька і комплексна, що залежить від економічної доцільності. Сестайнінг може бути досягнутий за будь-якої кількості енергії, що привноситься (у екстенсивних, інтенсивних та адаптивних типах агроекосистем).

Разом з тим, у інтенсивних варіантах екологічний імператив вступає у глибоку суперечність із енергетичним імперативом, відбувається порушення останнього. Згідно Ю. Одума (1986), якщо перевести всі агроекосистеми світу на високий рівень забезпечення антропогенною енергією і зробити їх інтенсивними, то людство буде вимушене витрачати 90% всій одержуваній енергії.

Для будь-якого варіанту агроекосистеми сестайнінг означає наближення до екологічної рівноваги за рахунок забезпечення максимальної замкнутості циклів речовини, мінімізації кількості антропогенної енергії, підвищення біологічної різноманітності і його потенційної здатності до формування корисних симбіотічних зв'язків. Реалізація вимог оптимізації агроекосистеми, як правило, призводить до зменшення площі ріллі, підвищення частки природних кормових угідь, посилення значення лісомеліорації, скорочення поголів'я худоби, збалансування сівозмін у напрямку збільшення частки грунтовідтворюючих культур.