2. Основні ідеї ж. Дерріди

Провідні  теоретики  постструктуралізму,  перейнявши від  Фердинанда  де  Сосюра  тріаду:  знак–означник–означуване, наголошували  на  тому, що ми  сприймаємо явища і речі лише через те, що вони мають назву (тобто мова  є  основою існування  людини  в  світі).  Так, Ж. Дерріда, як представник лінгвістичної філософії, стверджує: «Нетекстової  реальності взагалі  не  існує»,  якщо мова  є  основою  буття,  то  світ –  це  нескінченний  текст. Все  текстуалізується [6 ]. Вперше свої ідеї він викладає у праці «Структура, знак і гра у дискурсі гуманітарних наук». Замість віковічної мрії людства про присутність, основу, джерело, про визначеність, усталеність, кінець гри, Дерріда проголосив децентрування структури, відсутність джерела, заміну ідеї знака ідеєю сліду, нескінченої гри відмінностей: «… існує напруження між вільною грою та присутністю. Вільна гра означає руйнування присутності… Вільна  гра є грою між присутністю та відутністю…» [6]. По-своєму Дерріда підходить до проблеми знака. За знаками у нього нема предметів, а це означає, що не має значень. Потрібно пам’ятати, що предмети легко замінюються,  і референція як така не може бути встановлена. Сам знак представляє собою «слід» позначуваного ним предмета. Згідно з Деррідою, вся система мови – це система «слідів» (вторинних знаків). У Дерріди текст звільняється від влади означника і стає тканиною, плетивом, текстурою, а не структурою. Текст можна конструювати і деконструювати, розкладати і складати, його можна до-писати, пере-писати, роз-писати, о-писати. Коли Дерріда твердить, що «нічого не існує поза текстом», то цим він проголошує ідею тексту без контексту [ 1, с. 615 ]. 

 

 

 

 

3. Текст у розумінні Ролана Барта і ю. Крістевої

Розглянемо проблематику розрізнення понять "літературний твір" і "текст" на прикладі досліджень Р.Барта. У постструктуралізмі жоден знак не являється стабільним, не  існує жодної  закономірності; будь-який  твір, як зауважує  Р.Барт, –  це  лише «ефект  тексту»,  втілений результат «роботи  тексту», «шлейф  уявного, що  слідує за  текстом» [7].  Отже,  текст –  це  не  стійкий "знак",  а умова  його  породження,  це  живильне  середовище,  в яке занурений твір, це простір, що не підлягає ні кваліфікації, ні стратифікації, що не знає наративної структури,  простір  без  центру  і  без  дна,  без  кінця  і початку – простір з множиною входів і виходів (де жоден з них не є "головним") [7].  Таким  чином,  в  постструктуралізмі взаємодія тексту  із  знаковим фоном слугує фундаментальною  умовою  смислотворення,  а  поняття  тексту розширено майже до нескінченності.

Метою читання перестало бути пізнання, його змінила насолода (Бартове задоволення і насолода від тексту): «Задоволення від тексту – це момент, коли моє тіло рухається вслід за власними думками – бо моє тіло не має тих самих думок, що й я» [ 2, с. 367 ].  

Ю. Крістева пише, що «будь-який текст будується як мозаїка цитацій, будь-який є продуктом трансформації іншого тексту. Отже, на місці поняття інтерсуб'єктивності постає поняття інтертекстуальності»[7]. Суб’єкта тексту вона розуміла на зразок суб’єкта неусвідомленого у психоаналізі Лакана – як анонімність, відсутність, «пусту перегородку» Дельоза, яка уможливлює пересування елементів структури. Позбавлений самототожності суб’єкт тексту став простором для інтертекстуального діалогу, в якому він розчинявся. Сам текст структурується як мозаїка більш або менш анонімних цитат, оскільки кожен текст постає як поглинання і трансформація іншого тексту, а всі разом вони творять загальний текст культури [ 2, с. 368 ].

В своїх працях «Руйнація поетики», «До семіології параграм» Юлія Крістева піднімає принципове для постструктуралізму питання опозиції твір/текст, доводит багатомірність концепту «інтертекст» (це простір  сходження  найрізноманітніших цитацій), його глибинне діахронічне значення. Вона пропонує принцип множинного (поліфонічного) смислового «прочитання» [ 3, с. 291 ].

За Ю. Крістевою, інтертекстуальність – це  ознака того способу, яким певний текст ( а в культурі все може бути прочитане як текст) прочитує історію і культуру та вписується у неї [7].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

У постструктуралізмі замість індивідуального суб’єкта (як у структуралізмі та екзистенціалізмі) на перший план виходить колективне «Я», мала група однодумців. Для нього властива реконструкція (аналітичне розчленування понять), децентрація, дискурсивний (концептуальний, логічно-раціональний) аналіз мови культури, інтерпретація простору культури як знакової системи, яка складається з тексту (за Ж.Деррідою, «нічого не існує поза текстом») і контексту, стирання просторово-часових меж буття культури. Постструктуралізм  в одну мить зневажив найбільші святощі традиційного літературознавства – текст як когерентний, можливий для розшифрування.

Пост структуралісти ліквідували поділ на пасивне й активне читання: кожен акт читання ставав писанням нового тексту.

Постструктуралізм виступає філософською, концептуальною основою постмодернізму.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1.     Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст./За ред. Марії Зубрицької. 2-ге вид., доповнено. – Львів: Літопис, 2001. – 832 с. – С.598 – 512, 614 – 632.

2.     Література. Теорія. Методологія: Пер. з польськ. С. Яковенка./Упор. і наук. ред. Д. Уліцької – К.: Вид. дім «Києво – Могилянська академія», 2006. – 543 с. – С. 360 – 377.

3.     Скальська Д. М. Естетичні розвідки постструктуралізму: Ю. Крістева, Ж. Дерріда//Актуальні проблеми духовності(Відп. ред.: Я.В. Шмаркс) – Кривий Ріг. – 2007. – 289 – 298 с.

4.     http://zinki.ru/book/filosofiya-v-sovremennom-mire/poststrukturalistskij-analiz/

5.     http://pidruchniki.ws/15840720/literatura/osnovi_literaturoznavstva_-_ferents_ns

6.     http://yanko.lib.ru/books/betweenall/ilyin-poststrukturalizm.html (Ильин Илья Петрович. Постструктурализм. Деконструктивизм. Постмодернизм)

7.     http://papers.univ.kiev.ua/filosofija_politologija/articles/The_Reception_Bachtin_s_Ideas_in_the_Modern_Conceptions_of_intertextuality17214.pdf