Теорія оппонентних квітів
Якщо яскраве зелене кільце оточує сіре коло, то останній у результаті одночасного колірного контрасту здобуває червоний цвіт. Явища одночасного колірного контрасту й послідовного колірного контрасту послужили основою для теорії оппонентних квітів, запропонованої в XIX в. Герингом. Геринг припускав, що є чотири основних цвіти – червоний, жовтий, зелений і синій – і що вони попарно пов’язані з допомогою двох антагоністичних механізмів – зелено-червоного механізму й жовто-синього механізму. Постулировался також третій оппонентний механізм для ахроматически додаткових квітів білого й чорного. Через полярний характер сприйняття цих квітів Геринг назвав ці колірні пари “оппонентними квітами” . З його теорії треба, що не може бути таких квітів, як “зеленувато^-червоний” і “синювато – жовтий” .
Таким чином, теорія оппонентних квітів постулирует наявність антагоністичних цветоспецифических нейронних механізмів. Наприклад, якщо такий нейрон збуджується під дією зеленого світлового стимулу, те червоний стимул повинен викликати його гальмування. Запропоновані Герингом оппонентние механізми одержали часткову підтримку після того, як навчилися реєструвати активність нервових клітин, безпосередньо пов’язаних з рецепторами. Так, у деяких хребетних, що володіють колірним зором, були виявлені “червоно-зелені” і “жовто-сині” горизонтальні клітини. У клітин “червоно-зеленого” каналу мембранний потенціал спокою змінюється й клітина гіперполяризується, якщо на її рецептивне поле падає світло спектра 400-600 нм, і деполяризуется при подачі стимулу з довжиною хвилі більше 600 нм. Клітини “жовто-синього” каналу гіперполяризуються при дії світла з довжиною хвилі менше 530 нм і деполяризуются в інтервалі 530-620 нм.
На підставі таких нейрофизиологических даних можна скласти нескладні нейронні мережі, які дозволяють пояснити, як здійснити взаємний зв’язок між трьома незалежними системами колбочек, щоб викликати цветоспецифическую реакцію нейронів на більше високих рівнях зорової системи.
Зонна теорія
У свій час між прихильниками кожної з описаних теорій велися палкі суперечки. Однак зараз ці теорії можна вважати взаємно, що доповнюють інтерпретаціями, колірного зору. У зонній теорії Крисса, запропонованої 80 років тому, була зроблена спроба синтетичного об’єднання цих двох конкуруючих теорій. Вона показує, що трикомпонентна теорія придатна для опису функціонування рівня рецепторів, а оппонентная теорія – для опису нейронних систем більше високого рівня зорової системи.
ПОРУШЕННЯ КОЛІРНОГО ЗОРУ
Різні патологічні зміни, що порушують цветовосприятие, можуть відбуватися на рівні зорових пігментів, на рівні обробки сигналів у фоторецепторах або у високих відділах зорової системи, а також у самому диоптрическом апарату ока. Нижче описуються порушення колірного зору, що мають уроджений характер і майже завжди вражаючі обоє ока. Випадки порушення цветовосприятия тільки одним оком украй рідкі. В останньому випадку хворої має можливість описувати суб’єктивні феномени порушеного колірного зору, оскільки може порівнювати свої відчуття, отримані за допомогою праві й ліві очі.
Аномалії колірного зору
Аномаліями звичайно називають ті або інші незначні порушення цветовосприятия. Вони передаються в спадщину як рецессивний ознака, зчеплена з X-Хромосомою. Особи з колірною аномалією все є трихроматами, тобто їм, як і людям з нормальним колірним зором, для повного опису видимого цвіту необхідно використовувати три основних цвіти (ур. 3) . Однак аномали гірше розрізняють деякі кольори, чим трихромати з нормальним зором, а в тестах на зіставлення квітів вони використовують червоний і зелений цвіт в інших пропорціях. Тестування на аномалоскопе показує, що при протаномалии відповідно до ур. (1) у колірній суміші більше червоного цвіту, чим у нормі, а при дейтераномалии в суміші більше, ніж потрібно, зеленого. У рідких випадках тританомалии порушується робота жовто-синього каналу.