2.Екологія і демографія. Екологія людських популяції

Демографічні показники відтворення населення .Довжина покоління, природний рух. Типи зміни покоління. Народжуваність та плідність. Віково - статеві особливості і причини смертності. Тривалість життя. Смертність немовлят, профілактика і резерви її зниження. Природжені аномалії розвитку Структура та елементи біотичного угруповання. Екологічне домінування. Видове розмаїття .Особливості сукцесій. Взаємодія організмів з абіотичним середовищем, організмів з абіотичним середовищем, організмів в угрупованнях. Якості популяційної групи. Щільність та регуляція чисельності .Динаміка популяцій : народження , смертність, криві виживання .Типи зростання. Взаємодії між популяціями. Місце проживання , екологічна ніша та екологічні еквіваленти виду. Головні типи поведінки індивідууму та групи. Порівняльне вивчення сучасних людських популяцій Виникнення людини на межі переходу від біологічного до соціального руху матерії. Етапи антропогенезу. Провідне (специфічне) значення соціальних закономірностей у визначенні людського буття. Поняття про популяції людини: великі, малі , деми,” проточні”. Пристосовча мінливість людських популяцій, які мешкають у різних географічних зонах Землі .Варіабельність антропометричних показників. Індекси тіла. Географічний розподіл пігментації. Генний контроль дерматогліфічних візерунків долонь та пальців. Мінливість біохімічних характеристик: варіанти гемоглобіну : серповідноклітиність, таласемія , фавізм. Розподіл груп крові та резус-фактору. Аномальне сприйняття кольору. Еволюція природно - очагових хвороб людства. Проблема “відбору” у сучасних людських популяціях. Планування сім`ї – соціальний аспект динаміки чисельності людства. Причини конвергенції (змішування) великих популяцій (рас), збільшення гетерогенності. Роль бактеріально - вірусної флори у зміні внутрішніх середовищ та генотипу людини. Вплив на популяції людей процесів міграції та специфічних струмів речовин, які створює антропогенний фон. Характерною особливістю популяцій є система взаємовідносин між її членами. Закономірності поведінки організмів вивчає наука етологія. Залежно від способу життя виду форми спільного існування особин у популяції надзвичайно різноманітні. Розрізняють одинокий спосіб життя, при якому особини популяції незалежні й відокремлені один від одного, але лише тимчасово, на певних стадіях життєвого циклу. Повністю ізольоване існування організмів у природі не зустрічається, оскільки було б неможливим здійснення їхньої основної життєвої функції — розмноження. У видів з ізольованим способом життя часто утворюються тимчасові угруповання особин у місцях зимівлі (сонечка, жужелиці) або в період, який передує розмноженню. При сімейному способі життя помітно посилюються зв'язки і взаємовідносини між батьками і їхнім потомством: турбота про відкладені яйця, пташенят, їх охорона. Розрізняють сім'ї батьківського, материнського і змішаного типів. При сімейному способі життя помітно виявляється територіальна поведінка тварин, коли різноманітними сигналами, маркуванням тощо забезпечується володіння ділянкою, яка необхідна для вирощування потомства. В основі формування більш-менш великих об'єднань тварин (зграя, стадо, колонія) лежить ускладнення поведінки, а отже, і зв'язків у популяції. Зграя —це тимчасове об'єднання тварин, які виявляють біологічно корисну організованість дій (для захисту від ворогів, добування харчування, міграції і т. ін.), Найбільше зграї поширені серед риб, птахів, рідше зустрічаються у ссавців (собачі зграї). Стадо — тривале або постійне об'єднання тварин, в якому здійснюються всі основні функції життя виду: добування корму, захист від хижаків, міграції, розмноження, виховання молодняка. Основу групової поведінки в стаді складають взаємовідносини домінування — підпорядкування, які базуються на індивідуальних відмінностях між особинами. Для стада характерна наявність тимчасового або постійного лідера, який зумовлює поведінку інших особин і часто стада в цілому. Колонія — це групове поселення осілих тварин. Колонії можуть існувати довго або виникати на період розмноження (наприклад, чайки, мідії, ластівки, грачі, альбатроси, терміти, бджоли).

За останні сто п'ятдесят років населення Землі росло дуже швидкими темпами. З древніх історичних епох до початку минулого століття чисельність населення світу досягла близько декількох сотень мільйонів осіб. Тільки у 1830 р. популяція людини досягла 1 млрд осіб, вже через сто років її чисельність сягнула 2 млрд, а в 1960 р., всього через ЗО років, — З млрд осіб, через 15 років (1975 р.) — 4 млрд, в 1987 р. — 6 млрд. В 1999 р. чисельність населення планети сягнула 6 млрд осіб. За останні роки темпи збільшення населення Землі почали знижуватися. Та, навіть незважаючи на це, якщо не відбудеться ніяких різких змін, такий приріст популяції швидше всього збережеться і в XXI столітті. Викликають занепокоєння значення коефіцієнтів народжуваності — 8,5, смертності — 16,0 та скорочення природного приросту населення — 10,5 в Україні. Ці значення наведено за 2003 рік на 1000 наявного населення. Для нормального щодо соціально-економічних умов індустріально розвинутих країн, тобто мінімально розширеного, відтворення популяції людини в Україні потрібно, щоб кожна жінка народила за своє життя в середньому 2,2—2,4 дитини. Жінки України фактично до 33-річного віку вже припиняють дітонародження. Народжуваність зменшується через безплідність шлюбних пар, збільшення гінекологічних захворювань, кількості абортів, ранньої дитячої смертності за рахунок змін у період внутрішньоутробного розвитку (стан здоров'я матері, несприятливі екологічні умови, генетичні відхилення). За останнє десятиріччя серед населення України майже втричі зросла кількість хворих цукровим діабетом, майже в сім разів — гіпертонічними хворобами, в чотири рази — стенокардією, у два рази — інфарктом. Той факт, що смертність в Україні перевищує народжуваність, — це сумне і вельми тривожне явище для нашого народу, це — національне лихо. Саме тому зараз всі соціально-економічні проблеми в нашій самостійній державі повинні вирішуватися лише через призму збереження нації, збереження генофонду України. Дослідження популяцій розпочалося у XVIII ст. з опису демографічних явищ у людських популяціях. До найважливіших з них належать роздуми англійського економіста Томаса Мальтуса (1766-1834) над розвитком людської популяції, який, на його думку, можуть регулювати лише епідемії, війни, стихійні лиха та непосильна праця. В 1838 р. Верхюльст своєю логістичною кривою розвитку популяції заперечує концепцію Мальтуса. Водночас ідея зв'язку перенаселення популяції і її вимирання з'являється в багатьох працях науковців того часу. Особливе місце посідають праці Ч.Дарвіна, в яких він розкриває концепцію впливу перенаселення в популяціях на боротьбу за існування, яка покладена в основу його еволюційної теорії.

Однак дані демографів і еволюційні теорії не мали суттєвого впливу на розвиток екологічних досліджень з популяціями. У XIX ст. екологія ще перебуває на етапі формування основних понять. Дослідження головним чином торкаються екологічних реакцій особини виду. Матеріали для початкових популяційних досліджень нагромаджуються в рільників і мисливців і в основному охоплюють явища флуктуацій (від лат. флуктуаціо – коливання) чисельності особин.

Відзначимо, що перші записи зміни чисельності звірів датуються ще XIII ст. і стосуються масової появи полівки (Microtus arvalis) в Ельзасі. У другій половині XVIII ст. вводиться практика реєстрації чисельності шкірок звірів, які закуповуються факторіями, в Африці і Малій Азії реєструють також появу сарани.

Перші спроби пояснити причини коливання чисельності звірів зроблені в працях Лепьохіна, який досліджував залежність чисельності білок від урожайності хвойних дерев. Спенсер (1863) описує явище флуктуації чисельності як вираз загальної ритміки, характерний як для світу тварин, так і для світу рослин. В 1883 р. з'являється солярна теорія Свінтона, яка пояснювала масові інвазії сарани періодичною появою плям на Сонці. Туркін (1898) висловлює думку, що зміни чисельності являють собою закономірність динаміки заселення. На початку XX ст. з'являються наукові праці, присвячені динаміці чисельності звірів півночі (Сетон, 1911), а також флуктуаціям у відлові риб (Гйорт, 1914). У цей же період починається вивчення лісових популяцій (Ешеріх, 1914). Для екології 1920 р. можна вважати переламним: популяційна проблематика стає її складовим елементом. Ця дата пов'язана з відкриттям Перлом і Рідом (1920) логістичної кривої, побудованої на численних експериментальних дослідженнях як власних, так і проведених на той час іншими дослідниками. У 20-х роках XX ст. екологи опрацьовують статистичні зміни чисельності мисливської фауни на підставі російських, канадських і американських реєстрів. Флуктуації чисельності, як свідчать результати обробки двохсотлітніх статистичних даних, проявлялися регулярно. І знову виникає солярна теорія, яку англійський учений Ч.Елтон (1924) намагається поширити на інші організми. Однак цю теорію заперечує Мак-Луліх (1937), який пояснює флуктуації біоценотичними змінами. Елтон відмовляється від своєї теорії, натомість фіни Сіівонен і Коскіміес (1955) розробляють місячну теорію флуктацій чисельності. Опубліковані Ч.Елтоном дані про флуктуації чисельності популяцій зацікавили двох математиків – Лотка (1925) і Вольтерра (1931). Опрацьовані ними математичні моделі популяцій розкривають періодичність змін чисельності, які є наслідком співжиття двох видів у тому самому середовищі. Експериментальне підтвердження цієї теорії було зроблено у 1935 р. вже в Москві Г.Гаузе, який довів вплив на флуктуації хижаків. Здавалось, що біотична теорія флуктуації чисельності, підтверджена експериментальними даними та математичними розрахунками і підсилена широкими польовими дослідженнями, є остаточно обґрунтованою. Однак у 1949 р. Пальмгрен висуває припущення про випадковість коливань чисельності популяцій. В 1954 р. Коле представляє статистичне підтвердження випадкової циклічності, що призводить до нових дискусій щодо змін чисельності популяцій. Популяційні дослідження охоплюють одночасно явища, що відбуваються в популяції. Два демографічні явища – народжуваність і смертність – найбільше привертають увагу дослідників. Хапман (1931) пропонує концепцію біоценотичного потенціалу, яку згодом розвивають інші дослідники. С.А. Сєвєрцов у 1941 р. надає показникові плодючості математичний вираз і робить його основою своєї теорії динаміки чисельності популяції. Водночас посилюється інтерес до досліджень структури популяцій і її впливу на народжуваність, смертність та існування особин або ж цілих угруповань тварин. Говард (1920) з'ясовує роль територіалізму в екології птахів. Після другої світової війни швидкого розвитку набуває екофізіологія, видатними представниками якої є американець О Броді (1945), радянські вчені Калабухов (1950) і Слонім (1961). Вони висувають припущення щодо фізіологічних адаптацій, які покладені в основу внутріпопуляційних структур. Розвиток популяційних досліджень приводить до виявлення нових явищ у цій сфері. Узагальнення нових даних розвиває загальну теорію популяційних явищ, де ущільнення популяцій розглядається як механізм, який керує перебігом змін чисельності особин. Однак ця ідея була відхилена австралійцями Андервартом і Бірчом (1954), які тлумачили явища, що відбуваються всередині популяції, як залежності між особинами популяції і середовищем. Спробу об'єднання обох теорій намагається зробити Мілне (1962). Дослідження популяцій гризунів народжує концепцію регуляції, основою якої є внутріпопуляційна структура (Хітті, 1957; Петрусевич, 1963). Різноманітність теоретичних концепцій у сфері теорії регуляції чисельності відповідає складності явищ і неповній оцінці ролі, яку відіграють загальні залежності в системі екологічних зв'язків, що створюють основу регуляційних процесів у популяції. Витоки популяційної екології знаходимо в працях Ч. Елтона (1924), який встановив таку закономірність: популяція, яка об'єднала організми, виявляє особливі екологічні пристосування і регуляції. Тому основними проблемами популяційної екології і стали внутрішньовидова організація популяції та динаміки її чисельності. Таких популяцій небагато, і вони унікальні. Всередині сучасного людства широко представлені області, що характеризуються популяційної Безперервність. Розміри популяцій, реально досліджених в різних районах світу, можуть нараховувати від кількох сотень і навіть десятків осіб (окремі високогірні ендогамние селения в Болівії, Мексиці, Дагестані, на Памір, в передгір'ях Гімалаїв) до кількох тисяч людей в районах з розвинутою землеробської культурою та високою щільністю населення. Репродуктивний обсяг таких популяцій, тобто число людей, що відносяться до репродуктивного віку, різний. Він визначається історією і конкретними соціальними умовами їх життя. Як правило, народжуваність, що залежить від зовнішніх факторів, знижена в нечисленних ізоляти, що живуть в основному в дуже важких умовах. Нагадаємо, репродуктивний обсяг та інші демографічні характеристики популяції - народжуваність, смертність, рівень дитячої смертності - пов'язані між собою досить складними співвідношенні. В залежності від чисельності популяції та її історичної долі різна і популяції паю щільність (коефіцієнт інбрідінга), тобто гноблення спорідненості всередині популяції. Теорія походження сучасного людства від єдиного кореня тісно пов'язана з визнанням важливої ролі географічної середовища в процесі формування людських рас. Прихильники моногенізма ще в XVIII ст. бачили в различиях природних умов єдину або головну причину виникнення расових особливостей у розселилися по землі нащадків одного загального предка. Полігеністи ж різко критикували і навіть висміювали ідею про те, що «білий» людина може перетворитися в негра, а негр в «білого» в результаті зміни клімату. Помилка полігеністов полягала в тому, що вони прагнули, вирішити питання про походження рас в межах одного або кількох поколінь, між тим, як в дійсності мова, очевидно, повинна була йти тільки про досить тривалому впливі зовнішніх умов. Крім того, полігеністи не передбачали можливості існування в минулому проміжного, вихідного типу, який менше різко відрізнявся від своїх нащадків - негрів і «білих», ніж ці останні один від одного. Зміни під безпосереднім впливом середовища в одному поколінні, поки ще мало вивчені. Расові ознака в цілому значно менш пластичні, ніж, наприклад, фізичний розвиток, велика кількість жіроотложенія, пружність мускулатури та інші нерасовие ознаки. Соціально-економічні умови при прогресуючій зміні навколишнього середовища спрямовують процес формування народонаселення та визначають його поведінку у різних природно-соціальних ситуаціях. Внаслідок неоднорідності населення постає проблема соціально-біологічної адаптації до середовища конкретного регіону планети. Соціально-економічні зміни, які відбулися після другої світової війни, значно вплинули на хід етнодемографічних процесів у світі. Проблеми народонаселення, його міграція відіграють значну роль у зовнішній політиці різних держав світу. Наприклад, в Україні після отримання незалежності, коли були розірваними зв'язки єдиного економічного організму, виникла глибока економічна депресія, яка зумовила активізацію міграційних процесів, причому міграція проявилась як офіційна міждержавна, так і тіньова, скрита. Сотні тисяч мігрантів, в основному люди працездатного віку, працюють на усіх континентах Землі. Особливе занепокоєння держави викликають проблеми від'їзду з країни розумової еліти суспільства. Багато держав далекого зарубіжжя змінюють спою промислово-технологічну базу за рахунок наукових розробок колишніх українських вчених. Питання демографічних процесів стали у центрі уваги діяльності багатьох міжнародних організацій, у тому числі й Організації Об'єднаних Націй, яка віднесла ці питання до числа глобальних проблем сучасності. Вивчення тривалості життя. Проблема тривалості життя хвилювала людство з древніх часів. Прогрес цивілізації та соціально-економічні утворення сприяли поступовому росту тривалості життя. Власне соціальні та економічні умови при сприятливому екологічному етапі з врахуванням спадковості мають визначальний вплив на збільшення середньої тривалості життя людини у кожній окремій країні. Древньогрецький лікар Гіппократ, "батько медицини", прожив 92 роки І мав право довести поради про те, як зберегти здоров'я і продовжити свое життя. Він пропагував помірність у їжі, непотрібність надзвичайно довгого сну і шкідливості недосипання, фізичні навантаження у вигляді прогулянок на свіжому повітрі. Відомий римський філософ Сенека, ще у першому столітті стверджував, що "короткотерміновість життя ми не купуємо, а створюємо самі" він розумів важливість спадковості, але рахував, що цього недостатньо для тривалого активного життя: необхідні сприятливі умови існування, що відповідають людській природі. Один з класиків медицини, римський лікар Гален, стверджував, що старість не захворювання, а особливий стан між здоров'ям і хворобою. Питання тривалості життя, довголіття та старості поглиблено вивчав Авіцена, який розумів, що старіння це природний процес розвитку організму, який поступово приводить до фізіологічних змін. У своєму '"Каноні лікарської науки" він вказував на необхідність врахування вікових особливостей при лікуванні людини для того, щоб дпференційно застосовувати лікувальні засоби. Авіцена ділив життя на 4 періоди: час росту, до 30 років, молодість 30-40 років, зрілість до 60 років, і старість-більше 60 років. У витоків демографії стояли Гюйгенс. Лейбнц. Ейлер, Лаплас та Інші великі вчені. У 1825 році англійський спеціаліст по страхуванню життя Бенджамін Гомперць опублікував роботу, яка стала наріжним каменем у вирішені геронтологічної проблеми. Він обґрунтував теоретично і показав на конкретних прикладах, що інтенсивність смертності збільшується з віком за законом геометричної прогресії. В наш час середня тривалість життя у різних країнах світу надто змінюється: найвища у Японії і Ісландії - майже 80 років, найнижча у Чаді - 39 років. Вона залежить від соціальних, економічних, екологічних, медико-біологічних та інших умов життя. Група російських вчених під керівництвом М.О. Агаджаняна провела дослідження з метою встановити залежність середньої тривалості життя людини у різних країнах світу від демографічних і соціальних причин. Були враховані такі показники, як загальна чисельність населення, народжуваність, смертність, природний приріст населення, час. за який населення подвоюється, дитяча смертність, відсоток міських мешканців, чисельність населення, молодшого 15 років і старшого 65 років, щільність населення, валовий національний продукт на душу населення. Особлива увага при розрахунках приділялася спроможності зрілого організму створити нащадків. За результатами указаних досліджень встановлено, що тривалість життя визначається комплексом причин, і, в першу чергу, генетичною запрограмованістю, природним та соціальним середовищем проживання. З розвитком науково-технічного прогресу екологічна напруга зростає, що приводить до зростання загрози індивідуального та суспільного здоров'я. Негативні фактори антропогенного впливу с пагубними не тільки для екосистем, вони також знижують резерви здоров'я на потенційному рівні, зумовлюють ріст психологічної та генетичної напруги, збільшення специфічних патологій і прояви нових форм екологічних захворювань. Власне тому однією з основних складових здоров'я необхідно враховувати стан навколишнього середовище і умови життя населення. Створене людиною довкілля має також і негативний вплив на її власний організм, на біологічні та соціальні процеси, обумовлюючи зміни параметрів відтворення людини і її міграції, а також тривалість життя. У США опубліковані оціночні розрахунки скорочення тривалості життя від різних факторів впливу. Середня тривалість життя у різні періоди розвитку людства характеризується наступними даними (на прикладі Європи): кам'яний вік - 19 років, бронзовий -21,5, період європейської античності - 20-30 років. XVI сторіччя - 27,5, XVII сторіччя - 29, XVIII сторіччя - 28,5, 1801-1880 - 35,6,1891-1900 - 40,6, 1901-1910 - 44,8, 1924-1936 - 59,8, 1946-947 - 57,7, 1970-1980 - 73, 1983-1993 - 65 (дані по Росії). В США у 1993 р. для чоловіків середня тривалість життя складала 72,2 роки, для жінок - 79. У Японії, відповідно - 76,6 і 83,1 роки. За розрахунками демографів, у 21-му сторіччі тривалість життя буде збільшуватися. За даними статистики 40 країн Європи, люди, що народились у 1998 p., мають орієнтовні рубежі тривалості життя, які є рівнозначними для чоловіків та ланок. Чоловіки. Найвищою, 77-80 років, очікується тривалість життя в Ісландії, Швеції, Швейцарії та Сан-Марино. 75-річного віку можуть досягти чоловіки Австрії, Бельгії, Греції, Іспанії, Італії, Кіпру, Нідерландів, Британії, Норвегії та Франції. 70-літній ювілей повинні відзначити чехи, фіни, словени, португальці, македонці та албанці. Всі інші європейські чоловіки повинні розраховувати на тривалість життя більше 63 років. Дещо іншою передбачається тривалість життя у жінок. Як в усьому світі, так і в Європі, жінки живуть довше чоловіків. 80-річний поріг переступлять представниці кращої частини людства в Австрії, Бельгії, Греції, Ісландії, Іспанії, Італії, Кіпрі, Люксембурзі, Мальті, Нідерландах, Німеччині, Норвегії, Сан-Марино, Фінляндії, Франції, Швеції та Швейцарії (очікується 82,5 років). Для України тривалість життя жінок оцінюється у 73,5 років (Осауленко). За даними ООН, на 2002 р. найстарішою жителькою на Землі є 124-річна мешканка бразильського штату Баля - Етелвіна дос Сантос. Вона народилася 15 червня 1878 року. Емілвіна на два роки старша за француженку Жоанну Луїзу Калмн, яка померла у віці 122 роки і була занесена до Книги Гінесса як найстаріша людина на Землі.

Висновок

Не зважаючи на те, що цінність здорового способу життя декларована в головних законах, постановах, актах держави, робота щодо забезпечення фізичного, психічного, соціального, духовного благополуччя і гармонійного розвитку особистості є особистісним здобутком. Інакше кажучи, спосіб життя – це той чинник, який майже цілком залежить від поведінки людини і визначає її здоров'я. Здоровим спосіб життя зберігає і покращує здоров'я. За 20 років незалежності України було чимало здобутків, але й нароблено багато помилок. Досі держава не переймалася як слід демографічною кризою та проблемою поліпшення здоров'я нації. Нас уже давно не 50 мільйонів. Лише впродовж першого кварталу нинішнього року населення країни зменшилося на 86 тисяч осіб. Тим часом, невисокою продовжує залишатися народжуваність, кількість дітей у країні не сягає і 20% населення України. Необхідно також зауважити, що за витратами на охорону здоров'я серед 45 країн Європи Україна на 41-му місці. Цей показник в Україні порівняно з найбільш благополучною країною – Німеччиною – нижчий більш ніж в 3 рази! Якщо сидіти склавши руки далі, то на нас чекає не досить радісне майбуття. Науковці твердять, що ймовірність померти, не доживши до 60 років, для сьогоднішніх 16-річних юнаків та дівчат у 2026 р. становитиме 16-21%. Висновки напрошуються самі . Наведені дані свідчать про те, що Україні треба докласти ще багато зусиль для виконання завдань ЗДВ. У травні 1998 р. світовою спільнотою прийнята політика "Здоров'я для всіх у 21 сторіччі", якою передбачено, що до 2010 р. всі країни – члени ВООЗ повинні не тільки мати, але й здійснювати політику досягнення здоров'я для всіх відповідно до Загальноєвропейської політики "Здоров'я для всіх" на державному, регіональному і місцевому рівнях. Поліпшення демографічної ситуації має стати першочерговим завданням влади. Задля майбутнього розвитку, зміцнення здоров'я населення та подолання бідності стратегію державної політики слід будувати на задоволенні потреб та інтересів кожної української сім'ї та кожного її члена.

Список Літератури

1. Демографічна криза в Україні. Проблеми дослідження, витоки, складові напрями протидії / НАН України; Ін-т економ. / За ред. В. Стешенко. - К., 2001. - 560 с.

2. Демографічні перспективи України до 2026 року. - К., 1999. - 55 с.: іл., табл.

3. Стешенко В. Демографічна криза в Україні - криза національна // Україна. - 2003.

4. Хвіст В. Демографічне становище сучасної України // Соціально-економічні перетворення в сучасній Україні. - К., 2001.