Практичне заняття №5-6.

Тема: Історична та соціальна обумовленість художнього

Конструювання інтер’єру

План

1. Інтер’єри будівель Стародавнього Єгипту.

2. Греко-римська архітектура інтер’єрів.

3. Прийоми оздоблення інтер’єрів готичного періоду.

4. Принципи проектування інтер’єрів періодів Ренесансу та Бароко.

Мета:

• сформувати естетичні уявлення про інтер’єри будівель Стародавнього Єгипту

• смислові ознаки народного розпису пояснити суть

• повідомити про греко-римську архітектура інтер’єрів

• пояснити суть орнаментального характер розпису

• повідомити про основні прийоми оздоблення інтер’єрів готичного періоду

Обладнання: навчальні плани, програми, підручники, посібники для дизайну; ТЗН для мультимедіа презентації.

Література:

1. Житкова Н.Ю. Художнє проектування комплексного обладнання: Конспект лекцій. – К.: КНУБА, 2004.

2. Новикова Е. Б. Интерьер общественных зданий. – М.: Стройиздат, 1990.

3. Раннев В. Р. Интерьер: Учебн. пособие для архит. спец. вузов. – М.: Высш. шк., 1987. – 232 с.

4. Шпара П. Е. Техническая эстетика и основы художественного конструирования: Учебн. пособие. – 2-е изд., перераб. и доп. – К.: Вища шк., 1984. – 200 с.

5. Волкотруб И. Т. Основы художественного конструирования: Учебн. для средн. спец. учебн. заведений. – 2-е изд., перераб . и доп. – К.: Вища шк., 1988. – 191 с.

5. Даниленко В. Я. Основи дизайну: Навч. посiбник. – К.: Вища шк., 1996.– 92 с.

Історія цивілізації та культури була би неможливою без людського досвіду, що є накопиченим працею та генієм людства. Інтер`єр, як і будь-який інший елемент загальнолюдської культури кожної епохи, убирав в себе характерні особливості інтер`єрів, створених раніше. Творці внутрішнього простору будівель винаходили нові художні можливості, нові матеріально-технічні та художньо-образотворчі методи та засоби, використовували нові конструктивні прийоми. Тому характер інтер`єру на кожному історичному етапі був і є обумовлений, насамперед, історичною ситуацією і соціальними вимогами.

Треба зупинитися на деяких етапах розвитку історії інтер`єру, для того щоб прослідкувати, як змінювалися ідеї, емоціональна направленість, специфічні засоби художньо-декоративного облаштування та обладнання внутрішнього простору приміщень будівель.

Почнемо з будівель Древнього Єгипту. Для храмів Древнього Єгипту є характерною система анфіладних, тобто послідовно зв`язаних по центральній осі приміщень. Релігіозно-містичний характер тогочасного світогляду суспільства та його кастова структура безумовно впливала на характер інтер`єрів, що будувалися за чітко диференційованою системою замкнутих просторів: для кожної касти молільників – своє приміщення. Для інтер`єру храму в Гізі (2900-2800 рр. до н. е.) була характерною система єдності несучих та несомих конструкцій, що здавалися вирізьбленими з моноліту. Підкреслена візуальна монолітність конструкцій, відсутність деталей, за допомогою яких можна визначити реальні розміри будівлі – все це справляло враження величезних розмірів єгипетських споруд.

У роки Нового Царства просторова схема споруд значно ускладнилася. Тепер вже не було співпадання об`ємно-просторових схем храмів та житлових будинків: композиції храмів відрізнялися правильними лініями та симетрією, а плани житла – асиметрією. Характерною рисою внутрішньої просторової структури храмових будівель було поступове зменшення об`ємів та освітлення приміщень від входу до святилища.

Особливо треба відмітити різноманітність матеріалів облаштування та декору. Блискучі зелені фаянсові плитки з малюнком немовби з очерету (гробниця Джосера, 3000 до н.е.); полірований алебастр, рожевий мармур та граніт у плитах, для статуй – зелений діорит (храм при пірамідах у Гізе); з`явився новий вид внутрішнього облаштування – золоті та срібні плити для підлоги, бронза для інкрустації дверей (храм цариці Хатшепсут, 1600 р. до н.е.); кольорові рельєфи та стінні розписи (розпис темперою по сухій поверхні). Для облаштування житла використовувалися такі засоби, як фаянсові плити для підлоги, викладені орнаментально; дорогі різновиди дерева – для стін. Часто використовувалися килими та меблі в житлових інтер`єрах. Столики інкрустувалися золотом та слоновою кісткою, шафи та комоди вкривалися золотими листами, дерев`яні ложа спиралися на ніжки у формі звірячих лап, виточених із кістки тощо.

Колористика єгипетських інтер`єрів була дуже багатою: плафони глибокого синього кольору були прикрашені зображеннями зірок чи шулік – символів неба. Нижня частина стін була вкрита орнаментом із стеблин рослин, а частина, що залишилась, була заповнена живописними композиціями та ієрогліфами, які рівномірно заповнювали всі площини стін, карнизів, колон, але не заважали сприйняттю архітектурних форм та деталей інтер`єрів.

Архітектура інтер`єрів Древньої Греції відрізнялася гармонійністю та демократизмом. В інтер`єрах житлових та громадських будівель античної Греції були присутні простота та органічна єдність просторової композиції, конструкцій, матеріалів, художньої форми та декору, а головне – реалістичне виявлення справжніх якостей конструкцій та матеріалів. У Древній Греції склався тип храмів, що дуже відрізнявся від створених раніше на Сході – храм перетворився також і в громадський центр. Він був символом, скульптурою, тому його зовнішній виразності приділялося багато уваги. В інтер`єрах використовувалася двоярусна колонада, яка на відміну від зовнішнього периптеру давала змогу не ставити у внутрішньому просторі храму масивні колони. Найбільш характерним прикладом класичного древньогрецького інтер`єру може служити храм Аполлона у Басах (Іктін, 430 р. до н.е.). Тут уже видно ускладнення внутрішнього простору та його динамічність. У внутрішньому облаштуванні з`явилися рельєфи, які розташовувалися на торці цегли.

Для Греції є характерним також тип житлового будинку, що віками формувався в умовах теплого клімату. Центром просторової структури житла був перистиль – внутрішній двір з колонадою навколо нього. Житлові приміщення виходили на обхідну галерею перистилю та освітлювалися через двері. Планувальна схема вільна та асиметрична.

Матеріали для облаштування житлових інтер`єрів були достатньо різноманітними. Це штукатурка, мармур, дерево для стін, дерев`яні чи мозаїчні підлоги. Замість дверей часто використовувалися шпалери та килими. Для облаштування інтер`єрів громадських будівель використовувався порфір та мармур, теракотові глазуровані плити, інкрустації із золота, глазурі, мідні листи, розпис кедрових стель. Побутові меблі греків виготовлялися з простіших матеріалів: складені стільці, крісла, ложа, столики для їжі, спеціальні стінні шафи, які стали прототипами сучасних вбудованих меблів.

Архітектура стародавнього Риму породила зовсім інший тип інтер`єрів, які мали дуже сильний емоційний вплив на людину. Сферичні купол та склепіння звільнили внутрішній простір будівель від щільних рядів колон, що справляло статичне та грандіозне враження. Симетрія та простір з єдиним центром – характерна риса інтер`єрного середовища римської базиліки. Така композиція громадських будівель славила імператора та підтримувала класово нерівне суспільство. Наприклад, інтер`єр Пантеону в Римі століттями викликав натхнення багатьох зодчих світу та породив безліч варіантів у різні епохи.

На відміну від грецького принципу вільного розташування житлових приміщень у римській схемі житла приміщення розміщувалися по єдиній центральній осі. У багатих римських віллах перистиль збільшувався та перетворювався у сад із скульптурами, водоймищами тощо. Для виготовлення меблів використовувалися цінні породи деревини: ясень, клен, бук, туя, пальмове дерево. Застосовувалися металеві литі стільці та меблі з мармуру.

Основними матеріалами для облаштування стін були штукатурка та тонкі мармурові плити. Багата колористика забезпечувалася використанням різних видів мармуру та доповнювалася мозаїками та розписом. Широко використовувався в інтер`єрах монументальний живопис: фреска та енкаустика – живопис восковими фарбами.

Основним типом громадської будівлі Візантії був ранньохристиянський храм. Принципи релігії не носили такого замкненого та кастового характеру, як у Єгипті. Величезні маси віруючих потребували великого внутрішнього простору, а богослужіння з його театральним характером – щоб його добре бачили. Усі ці вимоги привели до ідеї створення підкупольного простору храму Софії у Константинополі. На прямокутну сітку плану було необхідно посадити круглу баню над базилікою. Архітектори об`єднали чотири опорних стовпа арками і на їхні верхівки поставили основу бані. Система напівкуполів приєднувалася до великого куполу, що дозволяло бачити увесь простір центрального нефа і бокові колонади. Тобто склався інтер`єр, який запроваджував ідею величності імператорської власті та приниження простої людини. Внутрішній перетікаючий простір величезний та динамічний, справляє грандіозне враження. Це враження також підсилює система природного освітлення: величезна блискуча чаша купола немовби летить у повітряному просторі.

Візантійське мистецтво створило також шедеври монументально-декоративного живопису, в першу чергу мозаїки. Замість античної мозаїки із шматочків каменя візантійські майстри використовували смальту – кубики з кольорового скла, що додавали мозаїці глибини і прозорості. Особливу красу додавав мозаїкам золотий фон. При цьому використовувалися чисті традиційні кольори – синій, білий, зелений, червоний.

Інтер`єри споруд романського періоду відрізняються цільністю просторових рішень, пропорціональністю, взірцевою обробкою будівельних матеріалів та своєрідністю художньо-декоративних засобів. Продовжуючи традицію ранньохристиянських базилік, романська архітектура перетворила церков з будинку язичного бога у центр для людей з єдиним світоглядом.

Внутрішній простір романських церков будувався за законом чисельних відношень між шириною головного та бокових нефів: середній неф був головним у просторовому відношенні. Для інтер`єрів багатьох романських будівель (наприклад, храм св. Іржи у Празькому кремлі, 1142 р.) є характерним поділ стіни середнього нефу на три яруси. Нижній ярус складався з важких напівциркульних арок на стовпах, що зв`язували середню наву з боковими. Арки другого ярусу відрізнялися більш стрункими пропорціями і були зібраними у групи по три, чотири штуки та контрастували з ритмом рідко розташованих вікон на останньому ярусі.

Таке значне поділення стіни передбачало своєрідні засоби художньо-декоративного облаштування. Фресковий живопис, характерний для романських інтер`єрів, розміщувався тільки на стінах вівтарної апсиди та часовень бокових навів. Інші стіни мали природний жовтуватий відтінок каменя. Масивні стіни підкреслювалися незначними скульптурними прикрасами. Площини стін над ярусами були заповнені живописом чи декоративною аркадою – трифорієм.

Образи монументального живопису того часу втілювали в собі релігійний характер із стилізацією форм, умовністю зображення, символікою. Романські фрески можуть здаватися брутальними та різкими, але їхня емоційність та експресія вражають. Пропорції та форми у живописі залежали від пропорцій та форм архітектури: фігури у невеликих простінках мають видовжену форму, горизонтальних фризів – присадкуваті.

Наступною сторінкою у розвитку історії інтер`єрного мистецтва є готична архітектура, яка є однією з найбільш цікавих та парадоксальних в історії архітектури. У ній знайшли відтворення з одного боку – реалістичність мислення, людська гідність та раціоналізм, з іншого – релігійний фанатизм, страх та містицизм.

Інтер`єри готичного періоду, як і вся архітектура, відрізняються динамізмом та експресією. Новим головним конструктивним засобом стало підкреслення робочого каркасу, що бере на себе навантаження від хрестового склепіння, на відміну від циліндричного у романській архітектурі. Здійснився перехід від напівциркульної арки до стрілчастої. Майстри готики використовували конструктивні прийоми як художні засоби. Внутрішній простір будівель спрямований вгору, що підкреслюється вертикальними лініями та великою висотою приміщень. Складний внутрішній простір використовувався для емоційного впливу на людину, притягуючи до головного елемента композиції – вівтарю. У вівтарній частині храму різко підвищувалася висота нефа, підсилювалося освітлення, блищали кольорові вітражі. Колони та більша частина стін залишена вільною від декору, що підкреслює колористичне різноманіття вітражів.

В інтер`єрах зрілої готики (Реймський собор, 1210 р.) використовувалися каркасні конструкції з прекрасною пластичною обробкою. Архітектурна „оболонка” стала не зв`язаною з конструктивною системою споруди. Тектоніка пізньоготичних інтер`єрів не пов`язана з логікою конструкції (Празький кремль, Владіславський зал, 1486-502 рр.).

Роль епохи Відродження в історії інтер`єру є особливо визначною і пояснюється тим, що архітектура цього періоду відродила античні принципи композиції і ордерної системи, відтворивши увесь технічний та естетичний досвід майстрів минулого. В архітектурі, як і в мистецтві в цілому, було відпрацьовано естетичний ідеал, що відповідав гуманістичним вимогам епохи. Загальні принципи архітектури Відродження можна розглянути на такому прикладі, як Виховний будинок Брунелєскі. Повторюючи просторові рішення житлових будинків середньовіччя, архітектор використав схему квадратного відкритого подвір`я. Але в даному випадку вся система приміщень, згрупованих навколо композиційного центра – подвір`я – має більш чітку та регулярну форму. Арочні портики дворика та лоджія головного фасаду мають легкі та витончені форми, використані також парусні склепіння – більш легкі та тонкі, аніж хрестові. Тектонічна структура інтер`єру підкреслювалася за допомогою ордера. Нова ордерна система була значно збагачена у порівнянні з античною за рахунок використання ордера разом із стіною, аркою, склепінням.

Оновлення середньовічних типів будівель, демократизацію культових споруд можна відстежити на прикладі церкви Сан Лоренцо (Брунелєскі, 1421 р.). Традиційна форма тринавної базиліки змінила свій вигляд та ускладнилася, підпорядковуючись новим вимогам. Ордер трактується значно вільніше, аніж у класичному каноні. З`являються кутові пілястри, що вільно переходять зі стіни на стіну, консолі, які підтримують склепіння. Своєрідністю відрізняються також інтер`єри громадських та житлових будівель Ренесансу – палаццо.

Інтер`єри бароко відрізняються динамізмом, емоційною образністю та активністю. Це „пир, перешедший в оргию. Оргия материалов, возможностей, средств, цвета и формы”. Інтер`єри цієї епохи досконало відповідали соціальним вимогам: возвеличували католицизм, мирську та церковну владу. Інтер`єри барочних споруд відрізняються динамікою просторових побудувань та пластичною виразністю. Плани будівель цієї епохи дуже складні і ,в основному, криволінійних форм: стіни вигнуті, вікна облаштовані дуже складним і різноманітним декором. Своєрідно трактується ордерна система: на відміну від пілястр епохи Відродження прийшли напівколони і колони, що виступають з площини стіни. Ордер все ще залишається основним засобом художньої виразності, але його тектонічна сутність змінюється. Ордерна система епохи бароко несе не стільки конструктивне навантаження, скільки відіграє роль пластичного та живописного декору.

Особливості архітектури бароко визначили характерні риси декоративно-прикладного мистецтва тих часів. Монументальний живопис бароко відрізняється багатством кольорів, демонструє прекрасне володіння законами перспективи та вміння використовувати зорові ілюзії. Скульптури, рельєфи, пластичне різьблення по дереву та каменю, намальовані деталі декору – все це створювало складний та виразний світ художніх образів. У інтер`єрах бороко використовувалися цінні матеріали для облаштування: кольоровий мармур, золочена бронза, цінні породи дерева.