Лекція №

Тема: РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ 20-30 РОКІВ

План

1. Особливості розвитку української поезії початку ХХ ст.

2. Розвиток стильових напрямків в укр. поезії в 20-30-х рр.

3. Творчість М.Вороного.

4. Творчість М.Зерова.

5. Творчість Є.Плужника

6. Творчість Богдана-Ігоря Антонича.

7. Творчість В.Еллана-Блакитного.

8. В.Свідзиньський (самостійно).

9. П.Филипович (самостійно).

10. М.Драй-Хмара (самостійно).

Як в усьому літературному процесі, так і в українській поезії на рубежі ХІХ-ХХ ст. очевидною стала криза реалізму, насамперед натуралістичного... Ситуація в укр. поезії цієї доби склалася досить своєрідно. Очевидним було її відставання від європейської у формальних пошуках шляхів відображення суспільної дійсності та й за ступенем суб’єктивізації світу. Потім була затримка розвитку, викликана війною, а далі вибухове піднесення в революційні роки.

Все це зумовило співіснування цілої групи поетичних напрямків та естетичних теорій, які в російській та європейській поезіях розвивалися триваліше, виростаючи один з одного, або заперечуючи одне одного. Окремі поети поєднали в своїй творчості риси багатьох напрямків. Початок нового стилю ознаменований в укр. поезії появою модернізму, або принаймі модерністських маніфестів. Укр. модернізм був перехідним явищем між раннім неоромантизмом і символізмом. В 1901 р. М.Вороний звертається до укр. письменників з відкритим листом, що набув значення своєрідного маніфесту укр. модернізму. В ньому він закликав до „європізму”, пошуків нових шляхів у поезії, до написання творів, „де б хоч трошки філософії, де хоч клаптик яснів би того далекого блакитного неба, що від віків манить нас своєю недосяжною красою, своєю незглибною таємничістю”.

Модерні стичні ідеї М.Вороного мали поміркований характер. Йшлося про відмову від народницького шаблону, грубої тенденційності, про подолання естетичної глухоти. Особливу увагу приділяє М.Вороний естетичному оновленню поезії та її тематичному розкріпаченню.

У цей період відбувається становлення ранніх стадій укр. символізму ( в 20-х рр. він стане основною стильовою течією). Символізм (від грецьк. sуmbо1оn - знак, символ, ознака або франц. symbolisme - знак, символ) - одна із стильових течій модернізму, що виникла в останній третині XIX ст. у Франції - спочатку в поезії, а згодом поширилась на живопис і театр, вплинувши на європейську й американську літературу XX ст. Замість традиційного образу символісти прагнули виразити індивіду­альний емоційний досвід за допомогою символізованої мови, зокрема символу. Вони заглиблювалися у внутрішній, ірра­ціональний світ, прагнучи розкрити таємницю людського «Я» за допомогою метафор й образів-символів. Важливу роль відводили милозвучності, кольору, відтінкам, дбайливо дібраним словам, спроможним відтворити прихований внутрішній світ. Основоположником символізму в Франції був Стефан Малларме. До символістів належали поляк Боле­слав Лесьмян, австрієць Райнер Марія Рільке, бельгієць Моріс Метерлінк. Український символізм репрезентували Микола Вороний, Олександр Олесь, Грицько Чупринка, Петро Карманський, Микола Філянський, Богдан Лепкий, Павло Тичина, Яків Савченко, Олекса Слісаренко, Володимир Кобилянський, Дмитро Загул та інші.

У 1903 р. розпочинає творчий шлях О.Олесь. Завдяки творам першого періоду творчості він увійшов в укр. літературу як витончений лірик, поет любові і „пораненого серця”. О.Олесь реформував укр. поезію, він не тільки розвинув її неоромантичні та символістичні тенденції - він, головне, вдихнув в укр. поезію дух невичерпної індивідуалізації внутрішнього життя, вніс ліричний психологізм, задушевність і завдяки цій інтимізації спрямував укр. поезію в ріку сучасної йому європейської поезії.

У становленні раннього українського символізму значну роль відіграла поезія М.Філянського (збірки „Лірика” 1906, „Calendarium” 1911), який принципово ухилявся від декламування громадських почуттів та взагалі душевних станів, шукав семантичних „знаків” для вираження невловимих індивідуальних переживань.

Ще однією відомою постаттю раннього укр. символізму був Г.Чупринка. У передреволюційні роки він здобув велику популярність і вважався найяскравішим поетом національного відродження. Його вірші вражали винахідливістю, мінливістю ритміки, звуковим багатством й водночас спонтанною емоційністю. З-поміж ранніх символістів Г.Чупринка був найбільш політично заангажований поет, співець „народного Храму” та „великих мук борців народних” . Він - учасник революції 1905 р., причетний і до подій громадян­ської війни в Україні. Передчасна нагла смерть у 1921 році не дала повністю розкритися його таланту.

А от в Західній Україні умов для такого розвитку не було. Зате тут діяли інші імпульси, зумовлені близь­кістю до європейських мистецьких центрів, традиційною орієнтацією на європейське культурне життя і безпосеред­нім зв'язком з ним, що почасти компенсувало провінційність суспільно-політичного життя в Галичині. Чимало га­лицької молоді навчалося в університетах Західної Європи. Серед літераторів багато хто з перших рук знав європей­ські літератури, оскільки володіння мовами було в цих ко­лах річчю звичайною. Особливо безпосереднім був зв'язок з центральноєвропейськими осередками - Віднем, Прагою, Варшавою, Краковом. Власне, під впливом краківської «Молодої Польщі», яка протиставилася соціально-побуто­вому реалізмові в його зрутинілих формах і демонстратив­но орієнтувалася на західноєвропейських модерністів (пор. також «Молоду Бельгію», раніше «Молоду Німеччину»), хоча фактично серед її джерел були і традиції національ­ного романтизму початку XIX ст., - і виникла на Галичині „Молода муза”.

У першому числі молодомузівського двотижневика „Світ” від 24 лютого 1906 р. був уміщений своєрідний мані­фест „Наше слово”, де так визначалася місія нової групи: „У відрадних днях широкого суспільного та політичного життя приходимо до вас - і вказуємо в хвилях борби при­забуту, може, а предсі все так тужно вижидану стежину: Добра і Краси. [...] Від злиднів і турботних дисонансів най веде нас на соняшні левади, запашні ниви — в світ ясних, злотих зір!”

Але повністю розкрити свої творчі потенції „Молода муза” не змогла. Через фінансові, матеріально-організаційні труднощі, за умов байдужості значної час­тини громадянства до національної культури вона проіс­нувала недовго. Власне, видавництво припинило своє існу­вання вже в 1909 р. Звичайно, творчість молодомузівців на цьому не урвалася. Дехто з них активно працював у лі­тературі й далі, творчо зростав, здобув авторитет і визнання поважної величини в національній культурі. Насамперед це стосується Б. Лепкого, П. Норманського, М. Яцківа, В. Пачовського.

У поезії Богдана Лепкого виразно простежується фольклорний струмінь, який він прагнув поєднати з ду­ховними тривогами інтелігента початку XX ст. та з інди­відуалістськими мотивами. Та найуспішніше витримали випро­бування часом соціально-гуманістичні та національно-па­тріотичні поезії Б. Лепкого. Модерністичні тенденції були біль­ше виражені в поезії Василя Пачовського. Його можна вважати одним із перших символістів в українській поезії, вплинув він і на розвій символізму в творчості по­етів Наддніпрянської України. Мож­на сказати, що він підніс на вищий рівень техніку україн­ського вірша. Почасти оновив він і тематику української поезії. Зокрема, широко ввів у неї еротичні мотиви, мотиви великоміської богеми тощо.

Прихильниками „Молодої музи” в Наддніпрянській Ук­раїні були літератори, що гуртувалися навколо київської „Української хати” (1909—1914), яку редагували П. Богацький і М. Шаповал і на сторінках якої критики М. Сріблянський (псевдонім М. Шаповала), М. Євшан, О. Грицай боронили й пропагували те, що їм здавалося модерністсь­кими тенденціями української літератури - в них вони вбачали її майбутнє. „Чиста краса” у „хатян” трохи несподіваним чином поєднувалася з національною ідеєю. Поезія в журналі була репрезентована творами О. Олеся, Г. Чу­принки, М. Вороного, Г. Журби, а також М. Рильського, П. Тичини, М. Семенка та інших тогочасних початківців. (З прозаїків і драматургів у ній друкувалися О. Кобилянська, В. Винниченко, С. Черкасенко та ін.)