3. Предмет цивільно-правової та податкової застави.

Предметом цивільно-правової застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення. Отже можна сказати, що предметом застави є не конкретні речі, а лише їх вартість. Предметом застави не можуть бути національні культурні та історичні цінності, що перебувають у державній власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання. Згідно з Положенням про “Державний реєстру національного культурного надбання”, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1992 року №466 до Державного реєстру вносяться: пам’ятки історії – будинки, споруди, пам’ятні місця і предмети, пов’язані з найважливішими історичними подіями у житті народу, розвитком науки, техніки, культури, життям і діяльністю видатних діячів; пам’ятки архітектури та містобудування; пам’ятки мистецтва і документальні пам’ятки. Всі ці предмети, якщо вони перебувають у державній власності не можуть бути предметом застави.

За чинним законодавством, предметом застави не може бути майно громадян, на яке можна звернути стягнення за виконавчими документами. Перелік його поданий у додатку №1 до ст.379 Цивільного процесуального кодексу України. До переліку входять жилий будинок з господарськими будівлями або окремі його частини – у осіб, основною діяльністю яких є сільське господарство, якщо боржник та його сім’я постійно у ньому проживають, окрім випадків, коли стягується позика, видана банком на будівництво будинку; а також речі, призначені для носіння та предмети побутового вжитку, необхідні боржникові та особам, які перебувають на його утриманні (одяг для кожної особи: одне літнє або осіннє пальто і т.д.).

Згідно із ст.5 Закону України “Про приватизаційні папери” заборонено використовувати приватизаційні папери як заставу для забезпечення платежів або кредитів.

Застава землі врегульовується не лише Законом України “Про заставу”, а й спеціальними нормами (ч. 11 ст.6 Земельного кодексу України, ст.25 Закону України “Про сільські (фермерські) господарства” та ін.)

Законодавство України передбачає існування об’єктів права власності із спеціальним режимом права власності на них, який у свою чергу має враховуватися і при заставі такого майна. Це такі дві групи речей як: 1) майно з особливою культурною цінністю; 2) зброя та спеціальна техніка.

Щодо застави майна, яке становить особливу культурну цінність, відзначимо, що найбільш детально питання вирішене у Законі України від 24 грудня 1993 р. “Про Національний архівний фонд та архівні установи”. Відповідно до ст. 22 цього закону власник володіє, користується та розпоряджається документами Національного архівного фонду з урахуванням обмежень, передбачених цією статтею, які виявляються у наступному. По-перше їх не можна знищити. По-друге, документи Національного архівного фонду, що належать державі, не можуть бути об'єктом купівлі-продажу або інших угод, пов'язаних з передачею права власності (тобто не можуть бути предметом застави) Право власності на зазначені документи може бути передано лише згідно з міжнародними правовими угодами і актами законодавства України. Право власності на документи Національного архівного фонду, які не належать державі, передається з відома Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України або уповноважених ним архівних установ за умови оформлення новим власником реєстраційного свідоцтва, передбаченого статтею 19 цього Закону. У разі продажу документів Національного архівного фонду держава має переважне право на їх придбання за ціною, за якою вони продаються. По-третє, заборонено вивезення цих документів за межі України, а зміна місцезнаходження та умов зберігання і використання документів Національного архівного фонду, зазначених у реєстраційному свідоцтві, допускається лише після попереднього повідомлення Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України або уповноваженої ним архівної установи.

Таким чином договір про заставу документів Національного архівного фонду має укладатись з урахуванням вказаних особливостей.

Законом України від 7 лютого 1991 року “Про власність” встановлено, що законодавством може бути визначений перелік видів майна, яке не може перебувати у власності громадян, громадських організацій, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав. Цей перелік затверджений Постановою Верховної Ради України від 17 червня 1992 “Про право власності на окремі види майна”. Відповідно до цієї постанови у власності вказаних суб’єктів не можуть перебувати: зброя, боєприпаси (крім мисливської і пневматичної зброї, зазначеної в додатку №2, і боєприпасів до неї, а також спортивної зброї і боєприпасів до неї, що придбаваються громадськими об'єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна військова техніка, ракетно-космічні комплекси; вибухові речовини й засоби вибуху, всі види ракетного палива, а також спеціальні матеріали та обладнання для його виробництва; бойові отруйні речовини; наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби (за винятком отримуваних громадянами за призначенням лікаря); протиградні установки; державні еталони одиниць фізичних величин; спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації; електрошокові пристрої та спеціальні засоби, що застосовуються правоохоронними органами, крім газових пістолетів і револьверів та патронів до них, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії. В примітці вказується, що всі ці засоби не можуть також перебувати у власності юридичних осіб недержавних форм власності. У додатку №2 до вказаної постанови зазначено, що громадяни набувають права власності на такі види майна, придбаного ними з відповідного дозволу, що надається:

1) на вогнепальну гладкоствольну мисливську зброю – органами внутрішніх справ за місцем проживання особам, які досягли 21-річного віку; на вогнепальну мисливську нарізну зброю (мисливські карабіни, гвинтівки, комбіновану зброю з нарізними стволами) – органами внутрішніх справ за місцем проживання особам, які досягли 25-річного віку; на газові пістолети, револьвери і патрони до них, заряджені речовинами сльзоточивої та дратівної дії, - органами внутрішніх справ за місцем проживання особам, які досягли 18-річного віку; на холодну зброю та пневматичну зброю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду - органами внутрішніх справ за місцем проживання особам, які досягли 18-річного віку;

2) на об'єкти, що перебувають на державному обліку як пам'ятки історії та культури, - спеціально уповноваженими державними органами охорони пам'яток історії та культури (Мінкультури, Мінінвестбудом і Головархівом України);

3) на радіоактивні речовини - Державним комітетом України з ядерної та радіаційної безпеки у разі наявності висновку органів територіальної санітарно-епідеміологічної служби про можливість використання цих речовин майбутнім власником в існуючих у нього умовах.

Ці об’єкти можуть бути предметом застави лише з урахуванням вказаних обмежень на здійснення права власності на них.

Відповідно до ч.3 ст.4 та ст.5 Закону України “Про заставу” предметом застави можуть бути як речі, так і їх невіддільні плоди, якщо інше не передбачено договором. При цьому наступний урожай та приплід від тварин від тварин віднесені не до плодів, а до інших прибутків.

Предметом застави може бути і майно, яке перебуває на праві спільної власності. У зв’язку з тим, що для спільної власності характерне здійснення права власності в цілому рівною мірою кожним учасником, то для відчуження речі необхідна згода всіх учасників. Тому майно, яке перебуває у спільній власності, може бути предметом застави лише за згодою всіх співвласників. Майно, що перебуває у спільній частковій власності (частки, паї), може бути самостійним предметом застави за умови виділення його в натурі.

Предметом застави може бути і вимога, але лише відчужувана. До невідчужуваних, невіддільних від особи вимог, які з цих причин не можуть бути предметом застави, належать: вимоги потерпілого від каліцтва до особи, яка спричинила каліцтво, про відшкодування шкоди; вимоги, що виникають із спадкових прав; вимоги про відшкодування моральної шкоди та інші.

Відповідно до ст. 4 Закону України “Про заставу” предметом застави можуть бути майнові права. Наприклад особисті права автора, такі як право автора на авторство, право авторське ім’я, право на опублікування свого твору та на його недоторканність є невідчужуваними правами і відповідно не можуть бути предметом застави. Але майнові права автора (право на винагороду за створення та використання твору, право на відшкодування збитків, які завдані незаконним використанням твору) можуть бути і є предметом застави. Слід зазначити, що невідчужуваність прав може встановлюватись законодавством.

Предмет податкової застави.

У Порядку № 338 зазначено, що право податкової застави поширюється на будь-які види активів платника податків, що знаходилися в його власності (повному господарському веденні) у день виникнення такого права, а також на будь-які інші активи, на які платник податків придбає права власності в майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов'язань або податкового боргу. Але в той же час, як і в будь-якому правилі, є свої винятки. Є активи, на які не поширюється право податкової застави (див. таблицю 1) або існують певні обмеження (дивися нижче).

Об'єктами податкової застави не можуть бути:

1 Рухоме та нерухоме майно, майнові та немайнові права Майно та кошти благодійних організацій (ст. 19 Закону № 531)

2 Майно, що відповідно до законодавства України може бути відчужене заставником і на яке може бути звернене стягнення Приватизаційні папери (стаття 5 Закону № 2173)

3 Майно, що стане власністю заставника після виникнення права податкової заставної, у тому числі продукція, плоди й інший прибуток (майбутній врожай, приплід худоби тощо) Національні, культурні та історичні цінності, що знаходяться в державній власності і занесені до Держреєстру національного культурного надбання; вимоги, що мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких забороняється законом; об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майно, що включається до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, що не підлягають приватизації, у т.ч. казенних підприємств (ст. 4 Закону № 2654)