2 Структура конституційно-правових норм.

Характер суспільних відносин, врегульованих нормами конституційного права, визначає їх композицію, тобто структуру. Внутрішня форма організації і побудови приписів конституційно-правової норми не є, як правло, традиційною. Звичайно, класична модель правової норми передбачає обов’язкову наявність трьох взаємозв’язаних ланок: гіпотези, диспозиції й санкції. Для конституційного права такі норми скоріш виняток, ніж правило. Більшість з них містять лише саме правило поведінки – диспозицію. Надзвичайно рідко трапляються в них гіпотеза й санкція.

Елементи конституційно-правової норми нерідко переплітаються між собою, і на практиці досить непросто виділити їх у чистому вигляді.

Санкціям конституційного права властивий цілий ряд особливостей, що визначаються характером суспільних конституційних відносин. Найважливіша з них – профілактичне, організуюче та виховне призначення таких санкцій.

Спеціфічне коло суб’єктів, які уповноважені застосовувати конституційно-правової санкції. Це, насамперед, народ, територіальні громади (населення адміністративно-територіальних одиниць), органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Поняття та предмет конституційного права України.

Традиційно конституційне право розглядають у правознавстві як галузь ійне право розглядають у правознавстві як галузь

національного права, як науку і як навчальну дисципліну (курс).

З прийняттям Акта проголошення незалежності 24 серпня 1991 р. Україна

стала самостійною, суверенною державою, розвиток якої потребував перш за

все правового закріплення. Це завдання було покликано виконати, перш за

все, конституційне право як провідна галузь системи національного права,

що конституює державу. Проте воно ускладнювалося тим, що не можна було

автоматично переносити положення конституційного права колишнього

Радянського Союзу в нову добу розбудови української державності.

Потрібно було на засадах принципово нових концептуальних підстав

створити конституційне право України і конституційно-правову ідеологію,

які ґрунтувалися б на досвіді конституціоналізму демократичних країн

світу, який, на жаль, не брався до уваги в період існування СРСР

Зокрема, не враховувалися найважливіші принципи буржуазної науки

конституційного права, які було втілено у багатьох конституціях світу:

ідея народного суверенітету як джерела конституції, інших галузей права

та державної влади;

принцип верховенства закону над іншими нормативними актами;

принцип розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу і су-дову;

. принцип народного представництва і верховенства парламенту;

. рівність усіх перед законом;

• пріоритет природних прав людини над державою та її органами.

Як відомо, право регулює різні за змістом суспільні відносини, які мають

свою специфіку, через що виникає об'єктивна необхідність диференціації

норм права на окремі частини (галузі) єдиної, в цьому разі, системи

національного права України, які являють собою сукупність правових норм,

що регулюють певну групу суспільних відносин.

Розпочинаючи вивчення нового суспільного явища, зазвичай з'ясовують, що

саме досліджують і як, яким чином це дослідження здійснюється стосовно

правових явищ, зокрема для з'ясування питання щодо критеріїв виділення

відповідних норм права у відповідну галузь. Відповідь на перше питання

становить предмет правового регулювання, а на друге — метод правового

регулювання, іноді виділяють мету правового регулювання, характер

санкцій, об'єкт правовідносин тощо, які також мають певне значення для

виділення відповідних галузей права. Але цього замало.

Необхідним і, мабуть, головним є такий елемент з'ясування сутності

відповідної галузі, як юридичний режим. (Режим (франц. геqime, від лат.

геqimen — правління) — форма правління, метод правління, державний

устрій.) Саме за допомогою юридичного режиму з'ясовують основні напрями

дії всієї сукупності норм певної галузі.

Стосовно галузі конституційного права за допомогою юридичного режиму

з'ясовують основні об'єкти дії норм конституційного права — права і

свободи особи; державний устрій; влада та форми ЇЇ здійснення;

організація та здійснення державної влади на підставі принципу її

розподілу; місцеве самоврядування; територіальна організація України.

Предмет правового регулювання є основним знаряддям поділу системи права

истеми права

на відповідні галузі. З одного боку, він безпосередньо впливає на якісно

визначений вид суспільних відносин, які вимагають правового регулювання,

з іншого — відповідно суспільні відносини є тією об'єктивною основою,

яка викликає до життя право і вносить у нього системоутворюючі ознаки.

Кожна галузь права, в тому числі конституційне право, регулює

відповідний вид суспільних відносин, які потребують правового

регулювання. Природно, що вони об'єктивно не можуть бути однакові для

всіх галузей права. Наприклад, у цивільному праві для них характерне

перш за все те, що учасники правовідносин мають рівні права, іншим

галузям притаманні інші особливості. Специфічним є й предмет

конституційного права. Ідеально він має містити такі складові: людина —

громадянське суспільство — влада як основна ознака держави — економічні,

соціальні, політичні, духовні сфери життєдіяльності суспільства в

демократичній державі — територіальна організація держави.

На жаль, така складова, як громадянське суспільство поки що перебуває

лише на стадії закладення правових засад його утворенняя і розвитку.

Досить близькі до згаданої схеми складових предмета конституційного

права, але не безспірні, погляди деяких вчених. Зокрема, М. В. Баглай і

Б. Н. Габричидзе вважають, що до предмета цієї галузі належать суспільні

відносини з приводу охорони прав і свобод людини (відносини між людиною

і державою, устроєм держави і державною владою).

Відомо, що будь-які суспільні відносини, які врегульовано правом,

набувають у кінцевому підсумку політичного аспекту. Конституційне право

має більш вузьку, специфічну сферу регулювання — сферу відносин

безпосередньо політичного характеру. Проте, враховуючи різноманітність

цих відносин та їх суб’єктів, доцільно виходити у першу чергу зі змісту

найбільш загального об'єкта політики — людини, життя і здоров'я, честь і

гідність, недоторканність і безпека якої визнаються в Україні Найвищою

соціальною цінністю. Саме права і свободи людини ТВ їх гарантії

становлять зміст і спрямованість держави, яка повинна відповідати перед

людиною за свою діяльність.

У процесі визначення змісту предмета конституційного прана України слід

виходити із загальновизнаних конституційною практикою країн світу

концептуальних підходів щодо вихідних ідей, які має бути закладено в

конституції.

3 Класифікація норм конституційного права - це розподіл їх на групи в залежності від того чи іншого критерію. Вона проводиться з метою більш глибокого і повного проникнення в їх природу і зміст; волю законодавця; дає змогу виявити функціональні зв'язки правових норм та їх субординацію; допомагає вдосконалювати механізм ре-алізації таких норм.

Класифікація конституційних норм має глибоку об'єктивну основу, яка обумовлена самим змістом конституційного права як галузі права, його структурою, юридичною природою конституційних норм, а також функціями та спеціалізацією галузі конституційного права. Саме ці основи й повинні визначати критерії класифікації конституційно-правових норм.

Найбільш поширеною є класифікація конституційно-правових норм за їх змістом, який розкривається перш за все через предмет правового регулювання, уявлення про який дає нам система (зміст) Конституції України. У від-повідності з цим усі норми можна поділити на кілька груп.

Перша група - це норми, які визначають основні засади конституційного ладу України. Ці норми проголошують Україну як суверенну і незалежну, демократичну, правову, соціальну державу, єдиним джерелом влади в якій є народ і конституційний лад якої ґрунтується на принципах пріоритету прав і свобод людини (громадянина), відповідальності держави перед людиною і суспільством за свою діяльність, верховенства права, політичного, економічного та ідеологічного плюралізму, територіальної цілісності, визнання пріоритету загальнолюдських цінностей, переваги загальновизнаних принципів міжнародного права над інтересами національного права та ін.

Друга група - це норми, які закріплюють основні кон-ституційні права і свободи людини й громадянина.

Третя група - норми, які закріплюють народне волевиявлення (вибори, референдуми) та інші форми безпосередньої демократії.

Четверта група - норми, які закріплюють організацію державної влади: законодавчої, виконавчої та судової, влади Президента України та місцевого самоврядування.

П'ята група - норми, які закріплюють територіальний устрій України, зокрема його визначальні принципи, систему адміністративно-територіального поділу, статус Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя.

Подібне групування норм Конституції проведене у відповідності з її структурою та розташуванням конституційних інститутів.

4Дія в часі

Дія всього первинного законодавства Співтовариства, як правило, не обмежується в часі. На цей факт чітко вказується в основних документах. У випадках, коли в акті спеціально не визначається термін його дії, вважається, що він також не обмежений у часі. Та все ж окремі положення можуть зазнати деяких обмежень у часі. (Зокрема це стосується випадків щодо різноманітних актів і договорів про приєднання.) Використання терміна необмежений, на відміну від більш поширеного невизначений, спрямовано на те, щоб підкреслити незмінну природу зобов'язань держав-учасниць.

Єдиним винятком із законодавства, яке має необмежену природу, є Договір про заснування Європейського об'єднання вугілля та сталі, що укладений на 50 років (ст. 97, нині вилучена). Можливо, це було виправдано з огляду на ризиковану й експериментаторську природу цього документа -"першопрохідника". Чи буде поновлений цей договір у найближчому майбутньому, можна лише гадати, хоча продовження 50-річного терміну лише для внесення його положень, які все ще залишаються відповідними до Договору про заснування Європейського Співтовариства, не здається доцільним.