4. Порівняльна характеристика аграрного, індустріального та постіндустріального типів суспільств.

Суспільство постійно змінюється і розвивається. У межах тієї самої країни в різні історичні періоди утворюються неоднакові типи суспільств. Отже, виникає необхідність у типологізації або класифікації суспільств.

Сутність класифікації полягає в тому, що якусь певну кількість предметів, явищ поділяють на групи за визначеним критерієм. Наявність багатьох критеріїв дає змогу одне й те саме явище розглядати під різними кутами зору, внаслідок чого отримується різноманітна, більш глибока інформація про об’єкт, що вивчається.

Критеріями класифікації суспільств є:

1. писемність (дописемні та писемні суспільства);

2. мова (україномовне, російськомовне, німецькомовне, англомовне суспільства);

3. релігія (християнське, мусульманське, буддистське суспільства);

4. спосіб виробництва (первіснообщинне, рабовласницьке, феодальне, буржуазне, соціалістичне, комуністичне суспільства);

5. рівень управління та міра диференціації суспільства (прості, де немає керівників і підлеглих, бідних і багатих та складні суспільства, де існують кілька рівнів управління і соціальних прошарків);

6. історичний критерій (ранні типи: суспільства мисливців та збирачів, скотарські, аграрні суспільства; сучасні типи: суспільства першого (США, Японія, країни Західної Європи), другого (країни колишнього СРСР), третього світу (африканські, південноамериканські країни, Індія), “нові” індустріальні країни (Гонконг, Південна Корея, Сингапур, Малайзія, Тайвань).

7. стан промислового виробництва (традиційні (допромислові) та промислові суспільства);

8. спосіб існування, який є головним для того чи іншого суспільства.

Беручи за основу останній критерій, розрізняють наступні типи суспільств:

1. Суспільства мисливців і збирачів, що проіснували кількасот тисяч років, а в ряді виняткових випадків збереглись в сучасному світі.

В своїй праці “Соціологія” Е.Ґіденс наводить приклад такого суспільства – плем’я мбуті, яке проживає на території Демократичної Республіки Конго (до 1997 р. – Заїр) в Центральній Африці. Мбуті проживають в густих лісах та хащах, де чужинцям важко продертися. Вони проживають у куренях, споруджених з гілля і покритих листям. Мбуті постійно мігрують, не залишаючись на одному місці більше одного місяця. Ця спільнота проживає невеличкими групами, що складаються з 4-5 родин. У мбуті немає вождів, втім старші чоловіки мають за обов’язок “гамувати крикунів”, тобто втихомирювати сварки і стежити, щоб не доходило до бійок, бо це може розгнівати лісових духів. Зараз їх стиль життя істотно змінюється внаслідок зіткнення з здобутками цивілізації.

Загалом йдучи за логікою викладу матеріалу М.Тиводаром в праці “Етнологія” можна твердити, що суспільства мисливців і збирачів належать до так званих привласнюючих господарсько-культурних типів (ГКТ). Це – ГКТ збирачів і мисливців жаркого поясу (поширений в пігмеїв і бушменів Африки, аборигенів Австралії, ряду індіанських племен Амазонії, індіанських племен ботокудів, боророїв, гуайяків Південної Америки, ведів Шрі Ланки, кубів о.Суматра, аетів Філіппінських островів, семангів Малайського півострова та ін.); ГКТ збирачів і риболовів річок та приморських районів жаркого поясу (зберігається в індіанського племені юпів венесуельського узбережжя, племен кубуїв і пунанів в Індонезії та ін.); ГКТ мисливців і збирачів степів і напівпустель (був поширений в індіанських племен прерій команчів, койовів, дакотів, крі а також племен Патагонії арауканів, техуельчів, матаків, самуків та ін.); ГКТ рухливих мисливців, риболовів і збирачів тайги і тундри (був поширений в евенків, кетів, юкагірів, долганів в Сибіру, індіанських племен алгокінів, атапасків, монтаньє-наскапів в Канаді і США); ГКТ осілих риболовів, мисливців і збирачів морського узбережжя і басейну великих рік помірної зони (ще на поч. XX ст. був поширений в індіанських етносів хайдів, тлінкітів, селішів, квакіютлів, цімшіан, а в Сибірі – в хантів, мансів, нівхів, коряків, в Японії – в айнів та ін.); ГКТ арктичних мисливців на морського звіра і риболовів (зберігається в ескімосів, алеутів, берегових чукчів, берегових коряків та ін.); ГКТ приморських збирачів і мисливців о.Вогняна Земля (був поширений в індіанських племен онів, яганів, алакалуфів).

2. Суспільства, які починають обробляти землю (“садівничі” суспільства).

“Садівничі” суспільства були засновані на мотично-паличному землеробстві, переході до осілого способу життя. Такий тип суспільства складався ще VIII-VI ст. до н.е. Він був поширений в індіанських племен Мексики, Венесуели, басейну річок Амазонки, Оріноко, суспільств Африки, Океанії, Індонезії. “Садівничими” суспільствами індіанські суспільства ірокезів та алгокінів на час колонізації Північної Америки європейцями, індіанців пуебло, пімів (північ Мексики), кечуа Андського нагір’я. Нині “садівничі” суспільства представлені меланезійцями, полінезійцями та мікронезійцями Океанії, які культивують підсічно-вогневе землеробство.

3. Аграрне (традиційне) суспільство, з яким пов’язують заро­дження класів, держави, появу міст, писемності тощо.

Характерними ознаками аграрного суспільства є:

1. соціокультурний спосіб регуляції суспільних відносин;

2. низький рівень інституціоналізації суспільства;

3. жорстка соціальна структура;

4. домінування корпоративістських цінностей і поклоніння авторитету.

4. Індустріальне суспільство (термін введений А.Сен-Сімоном) виникає в країнах Західної Європи внаслідок промислової революції XVI-XVII ст.

Характерні ознаки:

1. домінування правових норм при регуляції суспільних відносин;

2. високий рівень інституціоналізації суспільного життя;

3. приватна власність як основа економічного росту;

4. бізнес як основа соціального прогресу;

5. менеджеризм як форма управління;

6. плюралістична демократія;

7. деідеологізація суспільної життєдіяльності.

5. Термін «постіндустріальне суспільство» запроваджений американським соціологом Д.Беллом. В 1973 р. виходить його праця “Постідустріальне суспільство”.

На думку багатьох фахівців постіндустріальні суспільства, в яких переважає не промисловість, а інформатика і сфера обслуго­вування, прийшли на зміну індустріальним у найрозвинутіших країнах (США, Японія) ще в 70-х pp. XX ст.

Сучасна соціологія використовує синтетичну модель типоло­гії, запропоновану Д. Беллом. Об'єднуючи всі існуючі типології, він поділив всесвітню історію на три стадії:

• доіндустріальну – аграрне суспільство;

• індустріальну – індустріальне суспільство;

• постіндустріальну – постіндустріальне суспільство.

Ряд дослідників використовують синонімічні терміни для позначення постіндустріального суспільства:

• “посткапіталістичне” суспільство (Р.Дарендорф);

• “постсучасне” суспільство (А.Етціоні);

• “інформаційне” суспільство (О.Тоффлер, Р.Арон, Й.Масуда);

• “технотронне” суспільство (З.Бжезінський).

Для кращого засвоєння суттєвих рис, які відрізняють аргарне (традиційне), індустріальне (промислове) та постіндустріальне (інформаційне) суспільства розглянемо порівняльну характеристику цих суспільств у формі таблиці.