2. Соціальні інститути та соціальні організації. Характеристика процесу інституціоналізації.

На розвиток суспільства як соціальної системи істотно впливають сформовані соціальні утворення або соціальні інститути. Для складної соціальної системи важливо закріпити певні типи соціальних взаємодій, зробити їх узгодженими та доцільними з дотриманням правил та норм, які є обов’язковими для всіх соціальних верств, груп, спільнот. Саме з цією метою складаються соціальні інститути. Вони дозволяють сформувати соціальний порядок, зберегти безпеку, матеріальні та духовні цінності суспільства.

Латинський термін institutum означає “лад” або “організація”. Тобто, соціальний інститут виконує головне своє призначення – організувати та упорядкувати суспільне життя.

Будь-який соціальний інститут виникає тоді, коли в суспільстві для цього є потреба. Відпадає потреба, і соціальний інститут стає зайвим. Отож, процес виникнення та становлення соціальних інститутів як ключових елементів соціальної системи вважають процесом інституціоналізації. Це – процес, за якого певна суспільна потреба починає усвідомлюватись і реалізуватись як загальнозначуща, загальносуспільна, а не приватна, індивідуальна.

Для виникнення та розвитку соціального інституту потрібно: 1) щоб у суспільстві виникла та розвилася потреба, що стане головною передумовою даного соціального інституту; 2) усталена система функцій, дій, операцій, цілей, що вирішують цю проблему; 3) соціальний інститут повинен мати ресурси (матеріальні, фінанси, праця, організація), що їх повинне поповнювати суспільство; 4) особливе культурне середовище для існування соціального інституту (субкультура – система знаків, правил тощо, що відрізняє певних людей).

Дослідник Г.Ленскі визначив наступні ключові соціальні потреби, що породжують процес інституціоналізації:

1. потреба комунікації (призводить до розвитку системи освіти, транспорту, зв’язку, засобів спілкування);

2. потреба виробництва продуктів та послуг (сприяє розвитку торгівлі, ринкових відносин);

3. потреба розподілу матеріальних та духовних благ (сприяє утворенню адміністративно-господарських та управлінських структур);

4. потреба безпеки та захисту громадян (призводить до виникнення та активного функціонування силових структур: армії, міліції, державної безпеки);

5. потреба підтримання системи нерівності в суспільстві (здійснюється з боку політичного інтитуту держави);

6. потреба соціального контролю над поведінкою членів суспільства (проводиться з боку культурних, релігійних, правових та інших механізмів).

Отже, у процесі інституціоналізації складаються основні функції, що характеризують соціальні інститути:

1. впорядкування діяльності різних людей шляхом зведення їх до передбаченої соціальної ролі;

2. сприяння соціалізації індивідів;

3. соціального управління та контролю.

В соціологічній літературі зустрічаються наступні визначення соціального інституту:

1. Соціальний інститут – це відносно стабільна інтеграція сукупності символів, цінностей, норм, статусів, що керують цілими сферами соціального життя: сім’єю, економікою, освітою, управлінням тощо.

2. Соціальний інститут – усталений комплекс формальних і неформальних правил, принципів, норм, установок, що регулюють різні сфери людської діяльності і організують їх у систему.

3. Соціальний інститут – це стійка модель поведінки людей та організацій, що історично складаються в певній сфері життєдіяльності.

Виходячи з функціональних характеристик суспільства виділяють 5 основних різновидів (типів) соціальних інститутів:

1. Соціальний інститут сім’ї (потреба продовження людського роду);

2. Економічні інтитути (потреба здобування засобів для існування);

3. Політичні інститути (потреба безпеки та соціального порядку);

4. Інститут освіти (потреба в передаванні знань, соціалізації нового покоління, підготовці кадрів);

5. Інститут релігії (потреба вирішення духовних проблем та сенсу життя).

Суспільство як соціальна система впорядковано не лише інституційно, а й організаційно. Ряд соціологів ототожнюють терміни “соціальний інститут” та “соціальна організація”, вважають їх однотипними. Втім, є ряд важливих характеристик, які притаманні соціальній організації.

Соціальні організації виникають цілеспрямовано і усвідомлено для вирішення конкретних задач. Вони мають чіткий та загальнообов’язковий характер. Кожна організація має систему управління та жорстку ієрархічну структуру.

Соціальна організація – соціальна група, яка орієнтована на досягнення специфічних цілей та формування високоформалізованих структур.

Відомий соціолог М.Вебер зробив цілісний аналіз бюрократичної системи як спеціалізованої організації, якій притаманні риси раціоналізму, нейтральності, ефективності, ієрархічності.

Найбільш значущими соціальними організаціями є:

• організації з виробництва товарів та послуг (промислові, сільськогосподарські, сервісні підприємства, фінансові установи);

• організації в галузі охорони здоров’я та рекреації (лікарні, санаторії, туристичні бази);

• організації в галузі освіти (дошкільні, шкільні, позашкільні навчальні заклади, вищі навчальні заклади);

• науково-дослідницькі організації;

• організації, що мають владні повноваження (виконавчі та законотворчі структури, судові органи, силові структури тощо).

Ряд соціальних інститутів призводять до виникнення соціальних організацій. До прикладу, інститут освіти має ряд установ як слід вважати соціальними організаціями: дитсадки, школи, іститути, університети, академії і т.д. Інститут релігії спонукає до життєдіяльності ряду формалізованих соціальних організацій, якими є різноманітні конфесії, благодійні місії, керівні структури (до прикладу, відділ у справах релігій облдержадміністрації).

Отже, суспільство як соціальна система впорядковується інституційно. Інституціоналізація – це процес виникнення соціальних інститутів. Вирізняють 5 типів соціальних інститутів (інститут сім’ї, політичні, економічні, інститут освітни та існттиту релігії). Крім цього суспільство має такі елементи як соціальні організації, які орієнтовані на досягення специфічних цілей в рамках тих чи інших соціальних інститутів суспільства.