6. Реакція гідролізу

Гідроліз – це процес розкладання алюмосилікатів з водою та розчиненим у ній вуглекислим газом, процес виносу з мінералів окремих елементів, а також приєднання гідроксильних груп та гідратація кінцевих сполук. Реакції гідролізу багатоступеневі. На першому етапі каркасні, ланцюжкові і стрічкові силікати перетворюються у шаруваті. На другому етапі руйнуються складні шаруваті силікати з утворенням більш простого каолініту. При сприятливих умовах руйнується і каолініт з подальшою дегідратацією окисних сполук. Зруйновані кремнекисневі тетраедри призводять до переходу кремнезему в розчинний стан і випадання його в осад.

К[AlSi3O8]{польвий шпат} + H2O → (K,Al)Al2(OH)2{гідрослюда} * [AlSi3O10] + K2CO3 → Al4(OH)8[Si4O10]{каолініт} + K2CO3 → Al2O3 + SiO2 * nH2O{опал} → AlOOH{боксит}

Посилює процес гідролізу наявність органічної речовини, що призводить до формування гумітів металів і сприяє їх винесенню.

6. Гальміроліз. Реакції гальміролізу з прикладами.

Цей процес відбувається за таких умов: 1) незначна швидкість осадконакрпичення. У сучасних умовах у шельфових морях, де високі темпи осадконакопичення процес гальміролізу не відбувається. В геологічному минулому при менших швидкостях осадко накопичення в епіконтинентальних морях процес гальміролізу йшов швидше, наприклад йшло утворення глауконіту при розкладанні слюд. Зараз глауконіт утворюється тільки на континентальному схилі біля західних берегів Південної Америки і Австралії, що примикають до азидних зон, де існує мінімальний знос уламкового матеріалу. Фізичний елювій представлений накопиченням уламків рифових будівель, скупченнями ефузивних утворень при підводних лавових виливах у вигляді перлювію (фосфоритів, черепашників і окремих кісток морських тварин). Результатом фізичного вивітрювання є утворення крейдоподібних коколітових мулів. На морському дні можуть утворюватися панцири, - піритові (на дні Чорного моря) чи карбонатні. Всі процеси хімічного вивітрювання відбуваються на найбільш віддалених і найбільш глибоких ділянках світового океану, - формування червоних глибоководних глин, розчинення черепашок, окиснення заліза, розкладання силікатів. Вулканогенний матеріал в підводних умовах підлягає також розкладанню; туфи перетворюються в бентонітові глини, монтмореланітові глини і цеоліти. Також не слід забувати про ендогенний винос речовини, що потрапляє в зону осадко утворення: лавокластити, вулканічний попел, гази. Гідротерми рифтових зон СОХів, що виносять значну кількість елементів потім осаджуються у вигляді металоносних мулів.

6. Кори вивітрювання, їх типи.

Елювій – непереміщені остаточні продукти вивітрювання, а геологічні тіла, чи поверхневий шар, що складений елювієм називається корами вивітрювання. Скупчення всіх продуктів, що залишилися на місці вивітрювання, і називаються корою вивітрювання, її утворення є одним із найважливіших наслідків проявів процесів вивітрювання.

Рухін (1961) виділив головні кліматичні типи кір:

- Уламкова, яка виникла в результаті фізичного вивітрювання – характерна для арктичних і високогірних областей.

- Гідрослюдиста, що властива для холодних і помірних областей з відносно слабким хімічним вивітрюванням, в яких розкладання польових шпатів не йде масово далі, ніж до утворення гідрослюд.

- Монтморілонітова, яка виникає в степових чи напівпустинних областях в умовах жаркого клімату при слабкому зволоженні.

- Каолінітова, що утворюється у теплих і вологих районах при активному хімічному вивітрюванні, в результаті якого відбувається нагромадження значної кількості каолініту. Розвивається вона переважно на гранітах і має потужність 50-80 метрів.

- Латеритна, яка утворюється при найбільш енергійному хімічному вивітрюванні в умовах жаркого і вологого клімату. Цей тип кори характеризується нагромадженням вільних окислів алюмінію і заліза, що найчастіше відбувається під екваторіальними лісами з їх постійним зволоженням, або рідше в зоні мусонних лісів.