36.7. Відшкодування шкоди, завданої в стані крайньої необхідності

Крайня необхідність має місце в тих випадках, коли особа заподіює шкоду правоохоронним інтересам для усунення не­безпеки, що безпосередньо загрожує їй, чи охоронюваним за­коном правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним

292

інтересам чи інтересам держави, якщо за таких обставин від­вернути небезпеку іншим шляхом було неможливо.

Джерелом небезпеки, яке створює стан крайньої необхід­ності, можуть бути стихійні лиха (землетруси, повені, сніжні урагани, обвали тощо), агресивні дії диких і домашніх тварин, несправний стан машин та агрегатів, устаткування, фізіологічні і біологічні процеси (голод, спрага, тяжка хвороба), протиправні дії третіх осіб (підпал, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень тощо).

Наприклад, з метою недопущення поширення вогню в сіль­ській місцевості руйнують дерев'яні споруди біля вогнища. В цьому випадку стикаються інтереси, які охороняються зако­ном, особи, якій заподіюють шкоду, із законними інтересами особи, яка їх захищає, заподіюючи шкоду першій особі.

В кримінальному праві заподіяння шкоди в стані крайньої необхідності передбачає відповідальність лише за умови, якщо така шкода є більш значною ніж відвернута (ч. 2 ст. 39 КК).

Так, машиніст потягу, побачивши на переїзді автомобіль, який раптово з'явився, вирішив не застосовувати екстрене гальмування, побоюючись, що це призведе до аварії. Внаслідок зіткнення шофер і пасажири автомобіля отримали тяжкі тілесні ушкодження, але дії машиніста суд визнав правомірними, оскільки він діяв в стані край­ньої необхідності, відвертаючи катастрофу.

В цивільному праві це питання вирішується зовсім інакше. За загальним правилом шкода, заподіяна за таких обставин, відшкодовується особою, яка її заподіяла.

Водночас особа, яка відшкодувала шкоду, має право пред'яви­ти зворотну вимогу до особи, в інтересах якої вона діяла. Враховуючи конкретні обставини, суд може:

а) покласти обов'язок відшкодування шкоди на особу, в інте­ ресах якої діяв заподіювач;

б) зобов'язати кожного з них відшкодувати шкоду в певній частці;

в) звільнити цих осіб від відшкодування шкоди повністю;

г) звільнити цих осіб від відшкодування шкоди частково.

36.8. Відшкодування моральної шкоди

Протягом багатьох років у вітчизняному законодавстві вва­жалося, що немайнову шкоду неможливо оцінити, тому вона не підлягає відшкодуванню.

Вперше право громадянина на відшкодування моральної шкоди було передбачено в ст. 39 Закону СРСР від 12 червня 1990 р. "О печати и других средствах массовой информации".

293

А в травні 1993 p. нарешті і в ЦК 1963 p. з'явилася стаття "Відшкодування моральної (немайнової) шкоди".

В ЦК 2003 p. правовому регулюванню питань, пов'язаних із відшкодуванням моральної шкоди, присвячена спеціальна стаття — ст. 23 "Відшкодування моральної шкоди".

Під моральною шкодою розуміють моральні і фізичні страж­дання, заподіяні громадянину внаслідок посягання на належні йому від народження чи на підставі закону нематеріальні блага (життя, здоров'я, честь, гідність, ділову репутацію, недотор­канність приватного життя тощо).

Моральна шкода може полягати у:

• фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

• душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'яз­ ку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів сім'ї чи близьких родичів (втрата близьких, неможливість продовжувати активне ділове чи громадське життя, розголошення особистої чи сімейної таємниці);

• душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'яз­ ку із знищенням чи пошкодженням її майна (порушення права власності, в тому числі інтелектуальної, прав споживача тощо);

• приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фі­ зичної або юридичної особи.

Так, відомий співак П. звернувся з позовом до засобів масової інформації, які поширили відомості, що незадовго до його приїзду на гастролі в місті Н. товариство гомосексуалістів цього міста об­рало його своїм почесним членом і надіслало вітальну телеграму. Артист вимагав компенсації моральної шкоди, оскільки вважав поширення такої інформації образливим для себе.

Суд першої інстанції позов відхилив, мотивуючи своє рішен­ня тим, що розголошення відомостей про нетрадиційну сексуальну орієнтацію не є образливим. Суд другої інстанції погодився з аргу­ментами позивача про образливий характер інформації, яка шкодить діловій і творчій репутації співака, і частково задовольнив позов. Вирішуючи питання, чи є відомості, які поширюються, такими, що ганьблять честь та гідність, суд повинен виходити із загальноморальних принципів суспільства, оскільки експер­тиза рівня моралі не може проводиться.

Так, одне із дитячих видавництв випустило казки для дітей дошкільного віку. В газеті з'явилася негативна рецензія під назвою "Не прочитаю казку онукам", де автор рецензії наполягав, що такі казки негативно впливають на дітей і видавництво припустилося помилки. У відповідь з'явилася стаття "Не прочитаю казку ону­кам — бо сліпий", де рецензія була оцінена як "безграмотна, позбав-

294

лена думки, нелогічна та пуста". Автор рецензії звернувся до суду за захистом честі та гідності. Інститут літератури, якому суд запро­понував провести експертизу, відмовився дати висновок, поси­лаючись на те, що вирішення поставлених питань не вимагає спе­ціальних знань, тому не може бути предметом експертизи. У деяких нормативних актах законодавець прямо передба­чає право громадянина на відшкодування моральної шкоди. Це ст. 49 Закону України від 2 жовтня 1992 р. Про інформацію", ст. 24 Закону України від 12 травня 1991 р. "Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 15 грудня 1993 р.), ст. 52 Закону України від 23 грудня 1993 р. "Про авторське право і суміжні права" (в редакції Закону від 11 липня 2001 р.), ст. 17 Закону України від 20 грудня 1991 р. "Про соціальний і право­вий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ст. 25 За­кону України від 15 вересня 1995 р. "Про туризм" (в редакції Закону від 18 листопада 2003 р.) та ін.

Так, наприклад, в ст. 4 Закону "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" передба­чено, що моральна шкода відшкодовується в тих випадках, коли незаконними діями правоохоронних органів громадянину заподіяна моральна шкода, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв'язків, потребувало від нього додатко­вих зусиль для організації свого життя.

В ч. З ст. 13 цього Закону встановлено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімально­го заробітку за кожний місяць перебування під слідством чи судом.

В судовій практиці як критерії оцінки розміру відшкодування моральної шкоди традиційно враховують такі чинники:

1. фізичні страждання потерпілого (вид тілесного ушкоджен­ ня, тривалість лікування, процес лікування, наслідки);

2. моральні страждання потерпілого (вік, особисте сприй­ мання наслідків);

3) погіршення здібностей потерпілого або позбавлення можливостей їх реалізації;

4) обставини заподіяння шкоди (ступінь вини заподіювача і потерпілого, їх майновий стан, конкретні умови заподіяння шкоди — нетверезий стан, хуліганство, виконання трудових обов'язків тощо).

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди повинні враховуватися вимоги розумності та справедливості.

295

Зазначимо, що у Великобританії з метою спрощення процеду­ри визначення моральної шкоди ще в 1964 р. затвердили так звану тарифну сітку (25 видів заподіяння шкоди), в якій детально визначені умови та розмір компенсації, що підлягає виплаті, якщо потерпі­лому заподіяна фізична чи моральна шкода. Розмір компенсації залежить від ступеня психічного потрясіння (потерпілий став жертвою сексуального нападу, нападу тварин, очевидцем нещас­ного випадку, був незаконно звільнений чи притягнений до кримінальної відповідальності). Найбільший розмір компенсації виплачується особі, яка була присутня при смерті своїх близьких.