4. Вибір еталонних ґрунтів

У практиці сільськогосподарського виробництва ґрунти завжди порівнювали між собою, використовуючи такі визначення, як "кращі", "хороші", "погані" і т. д. Критерієм такої оцінки переважно виступає врожай культури у даній зоні.

При наявності суттєвого ексцесу, що може мати місце при розходженні у величині якої- небудь ознаки між ґрунтовими різновидами, які входять в одну агрогрупу, даний показник не використовується для розрахунку шкал балів бонітету ґрунтів. Але якщо це має відношення до визначального показника, то розглядаються можливості розділити агрогрупу на її складові.

3. Використання агрофізичних показників ґрунтів

В умовах інтенсивного землеробства суттєвий вплив на врожай сільськогосподарських ґрунтів мають водно-фізичні і фізичні властивості ґрунтів. Агрофізичний стан ґрунту коректує поживний режим, який формується тим чи іншим комплексом ґрунтових властивостей.

Оптимальне співвідношення показників, які характеризують ґрунтову родючість і агробіологічні потреби рослин у елементах живлення, якщо не приймати до уваги негативний стан ґрунтів, наприклад, переущільнення, безструктурність і ін., порушуються, і бали бонітету можуть бути завищеними.

Врахування фізичних показників уточнює розрахунок балів бонітету і підвищує об'єктивність бонітування деяких ґрунтів, сприяє обґрунтованому встановленню відносної придатності ґрунтів для вирощування окремих сільськогосподарських культур і їх екологічних груп.

У якості узагальненого показника пропонується індекс фізичного стану ґрунтів, розрахунок якого здійснюється на основі наступних показників:

_#

• щільність будови ґрунту (г/см ) в шарі 0-50 см;

• вміст агрономічно цінних агрегатів (10-0,25 мм), який визначено сухим просіюванням (%) у шарі 0-40 см;

• вміст водостійких агрегатів більше 0,25 мм (%) у шарі 0-10 см;

• найменша вологоємність ґрунту (%) у шарі 0-100 см;

• шпаруватість аерації (%) у шарі 0-50 см;

• діапазон активної вологи (%) у шарі 0-110 см;

• водопроникність (середня фільтрація, мм/год) з поверхні ґрунту.

Для розрахунків використано експериментальні дані, одержані при аналізах більше, ніж 400 ґрунтових розрізів на території України, і літературні джерела.

Однак, при цьому цілий ряд агровиробничих груп ґрунтів не має агрофізичних характеристик. Тому складались рівняння регресії, за якими, маючи фактичні показники вмісту фізичної глини, вмісту гумусу, щільності складення ґрунтів, розраховувались показники найменшої вологоємності, діапазон активної вологи, водостійкість ґрунтової Істинними із критеріїв визначення загального рівня врожайності культур виступають, як правило, властивості ґрунтів, які тісно корелюють з врожайністю культур, причому тісніть цих зв'язків повинна бути стійкою і постійною, незважаючи на вплив інших факторів (погоди, рівня забезпеченості ресурсами, культури землеробства і ін.). Відповідно, завдання полягає перш за все в знаходженні еталонного ґрунту з високим рівнем врожайності і оптимальною характеристикою його властивостей. По відношенню до цього ґрунту з його максимальною потенційною і ефективною родючістю порівнюється родючість будь-якого іншого ґрунту.

Потенційна родючість показує скільки елементів родючості знаходиться у певному ґрунті в нереалізованій формі, тобто ті, що не перейшли в біомасу. Вона визначається складом і сукупністю відносно сталих властивостей ґрунту. Тому під час використання звичайних агротехнічних заходів вона відносно стала і змінюється, зазвичай, повільно. Під час сільськогосподарського використання ґрунтів частина потенційної родючості реалізується в урожаї культурних рослин. Саме вона є ефективною родючістю, якою і зумовлюється величина і якість урожаю сільськогосподарської продукції. Родючість реалізується у продуктивності рослин і кількісно може бути виміряна сумою затрачених на її створення ґрунтових елементів родючості. Ефективна родючість досить динамічна, причому не тільки в багаторічному циклі, але й упродовж вегетації. Тому як мінімальний період часу для визначення її рівня можна використати ту чи іншу фазу розвитку сільськогосподарських рослин, які вирощують на певному ґрунті.

За 100 балів приймаються еталонні ґрунти окремо для кожної культури у межах зони її вирощування, а точніше в ареалі екологічного оптимуму для даної культури.

У якості загальних підходів при виборі еталонного ґрунту приймається, що він повинен бути зональним, репрезентативним по площі, автоморфним, нееродованим, з найбільш потужними гумусовими горизонтами при найбільш високому показнику вмісту гумусу, з оптимальною кислотністю і найбільш сприятливими агрофізичними властивостями.

Основний принцип вибору еталонного ґрунту для конкретної культури полягає у пов'язаному вивченні зібраних масових даних про основні властивості ґрунтів, які використовуються у якості критеріїв при бонітуванні, і багаторічних статистичних даних про рівень врожайності даної культури за останні роки на цих же ґрунтах.Еталонні ґрунти для кожної культури, по якій проводиться бонітування ґрунтів, вибираються з використанням картосхем зон вирощування окремих культур. При зміні границь оптимальних зон вирощування культур (наприклад, з появою нових сортів, застосуванням нових більш досконалих технологій) еталонні ґрунти можуть змінюватись.Не виключено, що для екологічно близьких культур еталонними ґрунтами можуть бути одні і ті ж ґрунти.