1.1. Видатні портретисти. Композиція. Монтаж.

Дагеротипні фотоательє. Адам-Соломон, Джулія Маргарет Камерон, Ден‘єр, Надар, Левицький. Вклад Ден‘єра та Левицького, як фотохудожників, в розвиток фотографії в Росії.

Дагеротипний спосіб був дорогим. Витримка при зйомці тривала кілька хвилин. Знімати портрети було практично неможливо: заважав не тільки дзеркальний блиск пластини, зображення виявлялося неміцним, легко стиралося при дотику, пластинки накладного срібла були дорогі.

Камерон, Джулія Маргарет (1815–1879)

1815-1879, англійка, піонер фотографії, народилася в місті Калькутта. Народившись, а потім вийшовши заміж за чоловіка високого рангу державної служби, Камерон була оточена багатьма відомими людьми того часу. В 1864 році в неї з'явилося хоббі - вона стала аматорським фотографом, вимагаючи довгі, і досить незручні позування від своїх відомих друзів. Вона прагнула показати всю сутність своїх персонажів. Серед її робіт необхідно відзначити фотографії «Теннісон», «Керлайл», «Еллен Террі», «Браунінг», «Дарвін»  і багато хто інших. Відмітною рисою всіх цих портретних фотографій є невимушеність і спонтанність.

Вона також увела використання великих планів, м'якого фокусування, і маніпуляцію з  негативами. Джулія була ключовою фігурою у встановленні статусу фотографічного портрета як законного твору мистецтва. Деякі з її робіт були видані як «Вікторіанські Фотографії Відомих Чоловіків і Чудових Жінок» в 1973 році.

Надар (Nadar) (1820-1910) - псевдонім Гаспара Фелікса Турнашона (Gaspard Felix Tournachon), французького фотографа, карикатуриста, повітроплавця й журналіста.

Надар був чудовим майстром портрета; йому належать фотографії багатьох великих людей епохи Другої й Третьої республік. Він був переконаний, що фотографічний портрет - результат творчої взаємодії фотографа й моделі.

В 1853 разом із братом Адріаном Надар відкрив майстерню на вулиці Сен-Лазар, а в 1859 переїхав на Бульвар Капуцинів. Їхня майстерня незабаром стала не тільки найвідомішим у Парижі фотоательє, але й місцем зустрічі інтелектуалів, художників і діячів культури.

Енгр посилав своїх замовників фотографуватися до Надара, щоб потім писати етюди із цих фотографій. Серед найвідоміших робіт Надара - портрети Бодлера, Нерваля, Коро, Дом’є, Дорі, Россіні, батька й сина Дюма, Мілле, Делакруа, Берліоза, Жорж Санд, Мане, Курбе, Сари Бернар, Верді й Віктора Гюго на смертному одрі.

Надар першим став робити фотографії з повітря й під землею.

В 1855 він запатентував ідею фотографування з повітряної кулі для картографії й спостереження за територією. Трьома роками пізніше домігся нового успіху: сфотографував бульвари Парижа на вологу колоїдну платівку.

В 1861 Надар спустився в паризьку каналізаційну систему й катакомби, взявши із собою електродну дугову лампу, уперше використавши електричне світло у фотографії.

Надар видавав журнал «Паризький фотограф» («Paris Photographe») і написав 12 книг, у тому числі автобіографію Коли я був фотографом (Quand j'etais photographe, 1899) і біографію Бодлера.

З літератури про ранню фотографію відомі десятки імен талановитих винахідників і практиків дагеротипії. Назвемо французів — згаданого раніше Іполита Байара, Іполита Фізо, Антуана Клоде, Шарля Шевальє, угорського вченого Йожефа Петцваля — конструктора перших світлосильних об'єктивів, родоначальника обчислювальної оптики.

До імені названого вище вченого, що жив у Росії, Ю.Ф.Фріцше додамо імена Олексія Грекова і Сергія Левицького. Два імені — дві долі. Левицький — обдарований фотограф, підприємець, суспільний діяч, що послужив світлопису більше півстоліття; Греков — романтик нового відкриття, що вклав у ранню фотографію незвичайний свій талант, сили, засоби, але не зумів витягти з занять ділову користь для себе.

Ім'я Грекова незаслужено було забуто. Більш щасливий сучасник його, Левицький, через піввіку в спогадах несхвально відгукнувся про діяльність свого конкурента. Знайдені ж нами зведення з початкового років розвитку фотографії дозволяють по достоїнству оцінити роль Грекова як першого російського дагеротипіста. І не тільки дагеротипіста. Він перший у Росії оцінив задум Ньєпса — не тільки відкрити спосіб закріплення «світлового малюнка», але і відшукати засоби для багаторазового відтворення зображень.

Олексій Федорович Греков (бл.1800— бл.1855)— син дрібнопомісного дворянина Ярославської губернії. Одержав освіту в другому кадетському корпусі в Петербурзі. По тим часам це був солідний навчальний заклад, що готував офіцерів для інженерних і артилерійських військ. Здібного випускника, схильного до занять технікою, по закінченні курсу залишили при корпусі. Однак незабаром він виявився в піхотному полку, а в 1824 році зовсім залишив військову службу. Греков служив землеміром у Костромській губернії, але через якийсь час він уже брав участь в устаткуванні губернської друкарні і став професіоналом-поліграфістом. У 1832 році в департаменті мануфактури і торгівлі обговорювали оригінальний спосіб плоского друку з мідних і бляшаних пластин, запропонований О.Ф.Грековим. Це перше серйозне згадування імені російського винахідника (Немировський, 1951). А в 1834 році в Петербурзі вийшла у світ перша книга винахідника «Опис металографії», де він викладав принцип способу плоского друку. На виданні значиться цікавий псевдонім: «Твір В. Окергієскела». Прочитане справа наліво, це прізвище і дає повне ім'я автора «Олексій Греков»! Дворянин-винахідник вважав за потрібне підписатися псевдонімом, що було в звичаї того часу. У 1836 році Греков переїхав у Москву і поступив в університетську друкарню помічником видавця газети «Московські відомості». Він займався перекладами з іноземних мов. Але через кілька років його інтереси цілком поглинулися винахідницькими досвідами в двох областях техніки — у гальванопластиці, тільки що винайденій російським ученим Б.С. Якобі, і у фотографії.

Знавець типографської справи, Греков одночасно шукав спосіб відтворення дагеротипів на папері. У тім же 1840 році він зробив удалі досліди й одержав такі відбитки на папері. Очевидно, була застосована ним же розроблена техніка плоского друку. Таким чином, у Росії Грекову належить першість застосування фотографії в поліграфії.

Олексій Греков ввійшов в історію фотографії не тільки як винахідник, але і як перший російський фотограф-портретист. Навесні 1840 року він повідомив у «Московських відомостях», що «після багаторазових дослідів» йому вдалося одержати портрети.

Спочатку для зняття портретів за способом Дагера покривали обличчя «жертви» крейдою, а волосся обсипали пудрою (Стасов, 1858). Улітку ж 1840 року кореспондент петербурзької газети «Північна бджола» повідомив з Парижа: «Думали вжити його (тобто дагеротип.) на зняття портретів, але досліди були невдалі... Найменший рух губ, брів, ніздрів надає фігурам потворний вид, знищує подібність».

З цими труднощями зштовхнувся і Греков, але переборов їх. У червні 1840 року він відкрив «художній кабінет» для всіх бажаючих одержати портрет «величиною з табакерку». Через місяць з'явилася нова публікація. Автор повідомив, що для опори голови він улаштував у кабінеті крісла з особливими подушечками. Витримка на сонці тривала дві з половиною хвилини, у похмуру погоду — чотири-п'ять хвилин.

Греков перший у Росії виготовляв «дагеротипні снаряди» із принадлежностями. На жаль, доля талановитого винахідника, допитливого практика-фотографа, склалася сумно. Доля винахідника типова для багатьох талановитих людей у царській Росії. Влада і ділові кола віддавали перевагу підприємцям, що приїжджали з інших країн Європи.

Портретисти займалися своїм ремеслом у павільйонах. Спроби зйомки ландшафтів робилися найчастіше аматорами світлопису.

У першому десятилітті минулого століття великий внесок у російську портретну і жанрову фотографію внесли відомі і талановиті фотографи: К.Даутендей, В.Каррик, К.Бергамаско, К. Шапіро, М.Панов, Д.Нікітін, А.Бунті, М.Ревенський, І.Хмелевський, М.Чарушкін, О.Карелін, С.Соловйов, М.Барщевський, А.Трапані, С.Лобінов, К.Булла, М.Свищов-Паола, М.Наппельбаум і ін.

Саме зі зйомки пейзажів почав заняття дагеротипією згаданий вище Сергій Левицький (1819 — 1898). Народився Сергій Львович Левицький у Москві. Закінчивши юридичний факультет Московського університету, поступив у Петербурзі в канцелярію міністерства внутрішніх справ. Але кар'єру чиновника не спокусила його. Він приїхав у Петербург із «дагеротипним снарядом», захопився світлописом, вивченням електрики і гальванопластики за способом Якобі. Левицький, мабуть, познайомився з Ю.Ф.Фріцше. Як ми вже знаємо, Фріцше сам робив знімки, стежачи за винаходами в цій області. У 1843 році молодий службовець міністерства одержав запрошення поїхати на Кавказ діловодом урядової комісії з вивчення мінеральних вод; рекомендація була дана членом цієї комісії Фріцше. Левицький зняв кілька видів П’ятигорська, Кисловодська, гір Машук і Бештау. До нас не дійшли ці дагеротипи. П'ять з них через петербурзького торговця Шеделя потрапили до паризького оптика Шарля Шевальє, об'єктив якого незадовго до того був придбаний Левицьким. Два кращих дагеротипа Шевальє помістив у своїй вітрині на Паризькій виставці й одержав за них медаль.

По приїзду з Кавказу в 1844 році Левицький уже не повернувся в канцелярію міністерства. Захоплений фотографією, він вирішив познайомитися з таємницями її техніки в європейських країнах.

У 1845 році Левицький відправився в Рим, у колонію російських художників. Тут зустрівся з майбутнім автором знаменитої картини «Явлення Христа народу» А. А. Івановим, з художником Ф.И.Йорданом, скульптором М.Рамазановим і іншими. У Римі С.Левицький зробив добре відомий зараз груповий знімок російських художників з Миколою Васильовичем Гоголем. У групі сфотографована ще танцівниця. Витівка була зв'язана з приїздом у Рим з Петербурга міністра освіти. Художники хотіли приготувати йому небачений для тієї пори подарунок. Були зроблені нібито два знімки з танцюючою парою, оточеної художниками,— вони не дійшли до нас.

Зібралися усі на терасі майстерні французького дагеротипіста Перро. Левицький описав згодом техніку виготовлення ним пластинки, вказав тривалість витримки, оцінив якість знімка («центр групи вийшов чудово, краї не зовсім чітко»). І додав: «Цей мій перший твір здивував усіх художників». Фотограф не вказав тільки, що в групі сфотографований і він сам (другий ліворуч у другому ряді). Залишається припустити, що він підсів до групи в останню хвилину, попросивши когось відкрити й закрити об'єктив камери. Не виключено, що це зробив сам власник майстерні Перро. На фотографії в групі відбитий Гоголь. Це єдине фотографічне зображення великого письменника. Подібного роду групові портрети були рідкістю в практиці дагеротипістів. Для Левицького дні перебування в Римі серед людей мистецтва й удала зйомка вирішили його долю. «У мені розвився художній погляд і інстинкт»,— писав він про цей час. З Рима він відправився в Париж, де прожив чотири роки. Левицький познайомився з Дагером, відомим хіміком Ж. Дюма, вивчив фізику і хімію, сполучаючи ці заняття з практикою портретування. Він прийняв рішення — стати професіоналом-фотографом. У 1849 році, уже у всеозброєнні знань, він повернувся в Петербург і незабаром проти Казанського собору відкрив дагеротипний заклад. Дагеротипія процвітала. Але в цілому зростаючим потребам суспільного, ділового, наукового життя дагеротипія не відповідала. Зображеннями, отриманими в одному екземплярі, не могли обмінюватися ні університети, ні наукові товариства, ні власники знімків.