6 Епідеміологічний перехід

Описана вище динаміка смертності по причинах характеризує ситуацію в одній окремо узятій країні і в конкретний період часу (наприклад. в Росії останньої третини минулого століття). Вона виражає як специфіку країни, так і якісь спільні закономірності зміни структури смертності по причинах, що мають глобальний характер і властивим практично всім країнам.

Початкова теза концепції полягає в тому, що актуальну смертність можна розкласти на ендогенну і екзогенну складові, визначувані відповідно внутрішніми і зовнішніми діями на організм людини, які ведуть до захворювань і смерті, визначаючи як її спільний рівень, так і смертність від тих або інших конкретних причин.

Ендогенна складова смертності детермінована онтобіологічними, або внутрішніми, чинниками. Вони або пов'язані з самим по собі природним процесом розвитку і старіння людського організму, або визначаються його генетичними характеристиками (спадкові хвороби, мутації і тому подібне).

Екзогенна складова смертності детермінована чинниками навколишнього середовища, як природного, так і соціального (екологічна обстановка, особливості виробництва, санітарно-гігієнічні умови праці і побуту, включаючи епідеміологічну ситуацію, стан медичного і соціального обслуговування і т.д.), а також поведінковими чинниками, відношенням самого населення до власного здоров'я і тривалості життя. Таке розділення смертності на складові, що мають різну природу, є в даний час загальноприйнятим.

Останнім часом в смертності почали виділяти не дві, а три складові: чисто екзогенну смертність, квазіендогенну смертність і чисто ендогенну смертність. При цьому під квазіендогенною смертністю розуміють смертність в результаті накопичених екзогенних дій.

Смертність від тієї або іншої конкретної причини є результат спільної дії як ендогенних, так і екзогенних (у тому числі і квазіендогенних) чинників. Саме тому ділити причини смерті на эндо- і екзогенних можна лише з вельми високою часткою умовності. Проте спроби такого ділення не зовсім безглузді і можуть бути ефективними. Такого роду спроби робилися неодноразово.

Суть концепції епідеміологічного переходу полягає в твердженні про радикальну зміну структури смертності по причинах, коли на зміну переважання екзогенних причин смерті прийшла першість ендогенних і квазіендогенних.

Зазвичай виділяють чотири стадії епідеміологічного переходу, відповідно ролі причин экзо- і ендогенної природи: «захворювання і голод», пандемія інфекційних захворювань», що «знижується, «дегенеративні і професійні захворювання», «відкладені дегенеративні захворювання».

На першій стадії відбувається обмеження або навіть ліквідація смертності або принаймні її періодичних підвищень від особливо небезпечних інфекційних захворювань, що приймають характер масових епідемій або навіть пандемій (чума, холера, віспа і т.д.), а також голоду.

На другій стадії епідеміологічного переходу знижується захворюваність і смертність від деяких інших причин екзогенного характеру, перш за все від таких інфекційних хвороб, як туберкульоз, шлунково-кишкові інфекції, дитячі інфекції і т.д.

В той же час на другій стадії зачинається зростання захворюваності і смертності від квазіендогенних причин, таких, як хвороби системи кровообігу, новоутворення, які при цьому зміщуються у все більш молоді віку. Це зростання є результатом забруднення навколишнього середовища, що збільшується, із-за стрімкого і неконтрольованого процесу індустріалізації, а також пов'язаного з нею збільшення фізичних і психологічних навантажень, ведучих до стресів і нервових зривів. Одночасно зростає смертність від нещасних випадків, перш за все на виробництві.

Третя стадія епідеміологічного переходу характеризується подоланням відмічених вище негативних следствий процесу індустріалізації. Людство як би зупиняється в жаху від видовища тих руйнівних ефектів, які несе з собою нестримне і неконтрольоване економічне зростання. Починається боротьба за охорону навколишнього середовища, за загальне оздоровлення місця існування людей, умов їх праці і побуту, одним з основних критеріїв розробки нової техніки стає її безпека, відсутність або мінімізація погроз здоров'ю і життю людей. Міняється і поведінка багатьох людей. Зростаюче їх число зачинає вести здоровий спосіб життя, позбавлятися від шкідливих звичок, займатися спортом, правильно харчуватися і взагалі слідувати розумним гігієнічним рекомендаціям. Подальші успіхи профілактики і медицини зменшують не лише захворюваність, але і смертність від багатьох причин. В результаті середня очікувана тривалість життя збільшується, у тому числі збільшується і такий найважливіший параметр соціального розвитку, як середній очікуваний вік смерті від більшості хвороб.

Четверта стадія епідеміологічного переходу почалася, як вважається, зовсім недавно, причому в основному в країнах з низькою смертністю і високою тривалістю життя. На цій стадії відбувається подальше зниження смертності як підсумок, з одного боку, поліпшення профілактики багатьох захворювань квазіендогенної і ендогенної природи, а з іншої - прогресу в лікуванні природжених захворювань, пов'язаних з генетичними порушеннями і пороками внутріутробного розвитку. Як результат, зменшується дитяча і дитяча смертність, а також смертність в літніх і старечих віках.

На перших трьох стадіях епідеміологічного переходу найістотніше покращуються характеристики здоров'я і смертності дітей і молодих жінок, на четвертій - літніх і людей похилого віку, особливо чоловіків. На четвертій стадії прискорено зростає поширеність хронічних хвороб, підвищується залежність здоров'я від профілактики.

То, як конкретно розгортається процес епідеміологічного переходу, які його детерминанты, характер і темпи, служить підставою для виділення два його моделей. Перша з них - це класична західна модель, що характеризується, як вважається, прискореними темпами. Друга - це сучасна модель, властива країнам, що розвиваються, в яких як і раніше зберігається висока дитяча і дитяча смертність, зобов'язана своїм існуванням масовим інфекціям і голоду. Для цієї моделі властиві низькі темпи епідеміологічного переходу.

Що стосується чинників епідеміологічного переходу, чинників, інакше кажучи, що впливають на рівень смертності і тривалість життя, те число їх надзвичайно велике (практично нескінченно). Відповідно можливі і існують їх багаточисельні класифікації, що по-різному розставляють акценти і виділяючі різні аспекти дій на здоров'ї і тривалість життя людей.

Зокрема, А. Омран виділяє наступні чотири групи чинників епідеміологічного переходу: екобиологические (стан навколишнього середовища, наявність збудників хвороби, особливості імунної системи людини); соціокультурні (економіка, політика, рівень і спосіб життя, живлення, гігієна і тому подібне); медичні (санітарія, лікувальні і профілактичні заходи).

В.А. Борисов також говорить про чотири чинники рівня смертності і тривалості життя, при цьому його класифікація декілька відрізняється від класифікації Омрана. Він виділяє в порядку їх значущості наступні групи чинників: рівень жи¬ни народу, ефективність служб охорони здоров'я, санітарну культуру суспільства, екологічну середу. Інші автори дають свої класифікації цих чинників.

Проте у всіх можливих класифікаціях можна побачити щось спільне. Всі вони так чи інакше виділяють чинники, як би зовнішні по відношенню до людини і недоступні його безпосередньому контролю, і чинники, пов'язані з його способом життя і поведінкою, які він може так чи інакше контролювати. При цьому як набір чинників, так і значення, яке їм додається тим або іншим автором, визначається деколи не лише його чисто дослідницьким інтересом, але і якимись зовнішніми по відношенню до науки мотивами, аж, на жаль, до політичної ангажованої.