5. Смертність за причинами

Кількісні індикатори рівня смертності і його динаміки є важливим інструментом аналізу демографічної ситуації в країні. Проте одних тільки кількісних показників, хоч би і гранично точних і не залежних від демографічної структури населення, абсолютно недостатньо для повної характеристики як самої смертності, так і спільної соціально-економічної ситуації, умов праці і життя населення, його способу життя, поведінки, пов'язаної із здоров'ям і тривалістю життя, екологічної і санітарно-гігієнічної обстановки. Коефіцієнти смертності і показники таблиць смертності мають бути доповнені якісними показниками, що характеризують причини смерті - те, від чого вмирають люди в тому або іншому віці.

Іншими словами, мова йде про аналіз причин смерті, структури смертності по причинах. Важливість даного аспекту аналізу смертності обумовлена тісним зв'язком причин, від яких вмирають люди з умовами їх життя і праці, рівнем розвитку охорони здоров'я, із загальним рівнем соціально-економічного розвитку, нарешті, з поведінкою самих людей, з їх відношенням до власного здоров'я, до життя і смерті.

Під причинами смерті розуміють хвороби, патологічні стани або травми, які привели до смерті або сприяли її настанню, а також обставини нещасного випадку, що викликав травму із смертельним результатом, або насильницької смерті.

Джерелом інформації про причини смерті є записи в медичних свідоцтвах про смерть, що складаються лікарем щодо захворювання, нещасного випадку, вбивства, самогубства і іншої зовнішньої дії (пошкодження в результаті дій, передбачених законом, пошкодження без уточнення їх випадкового або навмисного характеру, пошкодження в результаті військових дій), що послужили причиною смерті. Такі записи є підставою для вказівки причини смерті у записах актів про смерть.

Причина, по якій настала смерть, встановлюється відповідним медичним органом або лікарем. При цьому сучасна статистика причин смерті заснована на виділенні однієї, ведучою, або початковою причиною смерті. Раніше початкова причина смерті іменувалася основною, або головною.

Згідно сучасним правилам демографічної і медичної статистики, прийнятим в світі, початкова причина смерті встановлюється відповідно до Міжнародної класифікації хвороб, травм і причин смерті (МКБ), регулярно, зачинаючи з 1893 р., що розробляється, переглядається і затверджуваною відповідними уповноваженими міжнародними організаціями. В даний час в світі діє МКБ 10-го перегляду, прийнята Всесвітньою організацією охорони здоров'я в 1989 р.

У нашій країні фрагментарна реєстрація причин смерті почалася в 1902 р. в деяких містах на основі класифікації, розробленої Суспільством російських лікарів ім. Н.І. Пірогова. Регулярна реєстрація причин смерті була введена тільки в 1925 р. і теж тільки в містах.

Міжнародна класифікація хвороб в практиці нашої медичної і демографічної статистики ніколи безпосередньо не застосовувалася.

З 1999 р. кодування причин смерті здійснюється лікаркою, що видала медичне свідоцтво про смерть, а розробка проводиться згідно Короткій номенклатурі причин смерті 1997 р., заснованої на Міжнародній статистичній класифікації хвороб і проблем, пов'язаних із здоров'ям, 10-го перегляду (1989 р.).

Загальні коефіцієнти смертності по основних класах причин смерті можуть залежати від відмінностей у віковому складі померлих. У зв'язку з цим розраховують коефіцієнти, стандартизовані за віком прямим способом, тобто отримані для кожного класу причин смерті як середня арифметична з показників для 5-річних вікових груп, зважена по єдиній віковій структурі.

Повікові коефіцієнти смертності по причинах смерті обчислюються аналогічно спільним як стосунки чисел померлих від вказаних причин смерті у віці х років до середньорічної чисельності наявного населення даного віку за поточною оцінкою:

Коефіцієнти смертності в працездатному віці по основних класах причин смерті обчислюються за один рік.

Коефіцієнти дитячої смертності по причинах смерті розраховуються аналогічно коефіцієнтам смертності від всіх причин, але, на відміну від них, обчислюються не на

100 000 середньорічного населення, а на тих, що 10 000 народилися.

Особливістю цих класів причин смерті є те, що вони, можливо, сильніше, ніж інші, залежать від умов життя населення, від його способу життя, більшою мірою визначаються поведінковими чинниками, відношенням людей до свого здоров'я, взагалі до життя і смерті.

Можна стверджувати, що значна частка приросту смертності на початку 90-х років була обумовлена стрімким зростанням споживання алкоголю і повною ліквідацією тієї позитивної спадщини (у вигляді надзвичайний низькій смертності) в другій половині 80-х років, яке дісталося, наприклад, Росії після антиалкогольної кампанії. На підставі наявних фактів можна з великою часткою вірогідності стверджувати, що падіння і подальше зростання споживання алкоголю створили головні умови, що привели до колосальних коливань смертності після 1984 р. Звичайно, не можна абсолютизувати «алкогольний» чинник як єдиний чинник зниження і зростання смертності в 1985-1995 рр., тим більше видавати його за єдиного винуватця високої смертності в Росії.

Як тільки економічна ситуація в країні почала покращуватися, почали виявлятися позитивні зміни в рівні життя населення, а також ознаки його адаптації до нових умов ринкової економіки, так відразу ж виникли позитивні тенденції і в динаміці смертності і тривалості життя. Це привело до деякого зростання середньої очікуваної тривалості життя новонародженого. Аналіз повікових коефіцієнтів смертності по причинах показує, що на зростання середньої очікуваної тривалості життя новонародженого найбільший вплив зробило зниження смертності від «зовнішніх» причин у віках від 25 до 55 років і від хвороб системи кровообігу у віці 50-70 років.

Звертає на себе увагу, що 80% всій смертності у чоловіків і 82% у жінок доводиться всього на три класи причин смерті. Це хвороби системи кровообігу, новоутворення, нещасні випадки, отруєння і травми. Слід зауважити, що всі ці причини у великій мірі носять «поведінковий» характер, обумовлені в значній мірі способом життя людей, відношенням людей до свого здоров'я, їх поведінкою самозбереження. Здоров'я і тривалість життя все більшою мірою в порівнянні з минулими епохами зачинають залежати від волі і зусиль самої людини, окремої особи. Тому зростає роль суспільних наук, зокрема соціології і психології, особливо соціальній психології, в боротьбі за збільшення середньої тривалості життя народу.

На думку деяких фахівців, коливання рівня смертності за півтора десятиліття з 1984 по 1998 р. погасили один одного і зростання смертності в 1990-і рр. «є артефактом».

Найбільш трагічним є положення з чоловічою смертністю і тривалістю життя. Впродовж багатьох років в нашій країні (спочатку в СРСР) спостерігається найбільший в світі розрив тривалості життя чоловіків і жінок. Наприклад, якщо в 1999 р. для всього населення земної кулі цей розрив складав 4,2 року на користь жінок, то в Росії він був рівний 12,45 року (мінімальним в тому ж році цей розрив був в Бангладеш - 0,1 року, в 6 країнах (Замбія, Зімбабве, Малаві, острови Мальдівські, Непал і Пакистан) тривалість життя чоловіків була більша, ніж жінок: відповідно 0,8; 0,6; 0,2; 1,6; 0,5 і 0,3 року). Свого максимуму (13,6 року) розрив в тривалості життя російських чоловіків і жінок досяг в 1994 р., найбільш критичному з точки зору смертності. В 2000 р. цей розрив знов виріс до 13,2 р.

При цьому основним чинником цього з'явилася смертність від хвороб системи кровообігу (зростання на 2,77 роки, або більш ніж в 25 разів), нещасних випадків, отруєнь і травм (зростання на 2,28 роки, або більш ніж в 2,2 разу).