3. Формування і розвиток страхового ринку України.

В Україні початком створення страхового ринку вважають початок 90-х років. Саме тоді виникли перші страхові компанії «Омета-Інстер», «Ризик», «Скайд», «Саламандра».

Із законодавчим упровадженням у колишкьому СРСР деяких елементів ринкової економіки почали створюватися перші страхові кооперативи, їх частка в загальних обсягах страхування була незначною – не більше 1%. Проте існування кооперативів протягом 1988-1989років мало велику значення, оскільки дало змогу набути першого досвіду роботи в ринкових умовах, посприяло підвищенню кваліфікації кадрів. Під страховий захист почали брати нетрадиційні для Держстраху СРСР ризики, зокрема вантажі, відповідальність за невиконання угод третіми особами. З моменту запровадження страхового ринку альтернативні страховики починають ретельно ставитися до змісту страхових продуктів, що пропонуються в розвинених країнах заходу. Завдяки цьому і в україні почав зростати асортимент страхових послуг.

ПЕРШИЙ ЕТАП формування страхового ринку україни (1990-1993 р) характеризувався такими особливостями:

• Створення порівняно великих страхових організацій союзного значення з широкою мережею периферійних філій, у тому числі й в україні, що перетворилися згодом на самостійні юридичні особи.

• Створення комерційних страхових організацій на базі розміщених в Україні установ системи колишнього Держстраху СРСР.

• Створення страхових компаній комерційними, торговельними, банківськими та іншими підприємницькими структурами. Ці суб’єкти розвиваючи свій бізнес, доходили висновку по необхідність здійснення страхування. Оскільки на страховому ринку ще не було надійних великих компаній, то структури в інших галузях бізнесу почали засновувати своїх страховиків для власного обслуговування. Надалі страхові компанії такого типу почали працювати універсально, не обмежуючись потребами своїх засновників.

• Створення страховиків при галузях, сферах виробництва.

• Створення страхових компаній з метою суто трастової діяльності.

Отже, період 1990-1993 років хар-ся бурхливим зростанням кількості страхзових компаній і відсутністю єдиної нормативно-правової бази у сфері страхування.

ДРУГИЙ ЕТАП: (1993-1996р) розпочавсяпісля виходу у травні 1993 р Декрету КМУ «Про страхування» та створення восени 1993 року Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю:

• Було впроваджено єдиний державний реєстр страхових компаній та видано ліцензії;

• Страхову діяльність визначено як виключний вид діяльності . при цьому здійснювати страхову діяльність стало можливим лише за тими видами, які підлягають ліцензуванню;

• Було передбачено обов’язкову звітність страховиків за результатами року;

• Установлено пенсу залежність між обсягами максимального зобов’язання та розмірами страхових резервів.

Діяльність страхового ринку протягом 1994-1995 років характеризувалася: а) посиленням спеціалізації роботи страховиків. б) збільшення сфери страхування, поява і розвиток нових його видів, таких як страхування вантажів, особисте страхування від нещасних випадків, страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, відповідальності за виробничими ризиками. Було зроблено перші кроки в медичному страхуванні.

• Завдяки законодавчому регулюванню страхової діяльності відчутно підвищується фінансова дисципліна страховиків. Було впроваджено облік резервів, розроблено категорії активів, у межах яких страховики розміщували ці резерви, упорядковано взаємовідносини страховика з його філіями та представництвами, установлено необхідні форми спеціальної звітності. Розпочався нагляд за страховою діяльністю.

Недоліки Декрету КМУ: неврегульованість системи страхування життя як окремої галузі страхування, відсутність системи чітких нормативів платоспроможності, недосконалість регулювання у сфері пересрахування та діяльності страхових посередників.ю недостатня визначеність договірних відносин між страховиком і страхувальником.

ТРЕТІЙ ЕТАП: розпочався з ухваленням ЗУ «Про страхування» (березень 1996р) та перереєстрацією страховиків у 1997 році. Закон установив систему контролю за рівнем платоспроможності страховиків і порядок розрахунку резервів, посилив норми що регулюють нагляд за страховою діяльністю, упорядкував види обов’язкового страхування. Основні напрямки реформування страхових відносин були такими:

• Збільшення з 1 січня 1997р. статутного фонду страхових компаній з 100 тис.євро до 500 тис.євро.

• Обов’язків поділ страхових компаній на ті, які здійснюють страхування життя, та ті, які проводять інші види страхування;

• Встановлення нової системи формування резервів

• Конкретизовано вимоги до договорів і правил страхування;

• Реформовано систему ліцензування страхової діяльності;

• Розроблена і затверджена спеціалізована бух.звітність, що дає змогу ефективно аналізувати і виявити тенденції розвитку національного страхового ринку.

На даний момент Україна вступила в ЧЕТВЕРТИЙ ЕТАП створення страхового ринку, це пов’язано з прийняттям нової редакції ЗУ про страхування. (з2001 року – наш час).

ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Можна виділити наступні проблеми його подальшого розвитку страхового ринку:

економічного характеру - низький платоспроможний попит на страхові послуги; невеликі обсяги та недосконала структура капіталу страховиків; відсутність надійних інвестиційних інструментів для довгострокового розміщення страхових резервів;

1.     організаційно-правового характеру: відсутність цілеспрямованої державної політики у сфері страхування; недосконалість нормативно-правової бази; надмірна кількість видів обов'язкового страхування і неадекватність їхнього фінансового забезпечення; недостатній рівень державного регулювання і контролю за страховим ринком, непослідовність дій стосовно організації державного нагляду за страховою діяльністю; протекціонізм, галузевий монополізм;

2.     функціонального характеру - низька прибутковість окремих видів страхування; низька конкурентоспроможність страховиків у порівнянні з банками в боротьбі за залучення вільних коштів юридичних і фізичних осіб; відсутність середньо- і довгострокового планування страховиками своєї діяльності; низький рівень кваліфікації кадрів; зростання випадків страхового шахрайства; відсутність довіри населення і господарюючих суб'єктів до страхових компаній;

3.     інформаційно-аналітичного характеру - інформаційна закритість страхового ринку, низький рівень впровадження в страхову практику сучаснихінформаційних технологій; відсутність якісної статистичної інформації і недостатність докладних інформаційно-аналітичних матеріалів; недосконалістьфінансової звітності та методів обробки даних; відсутність банків даних про несумлінних страхувальників; відсутність рейтингів страхових компаній;непрозорість даних про структуру власності вітчизняного страхового ринку.

Аналіз вищезазначених проблем показує, що частина з них є притаманними і для інших секторів фінансового ринку (наприклад, проблеми економічного характеру й організаційно-правові проблеми), інша частина - характериними лише для вітчизняного страхового ринку. Значна кількість наявних проблем розвитку страхового ринку України пояснюються передусім прагненням страхових компаній максимізувати прибуток, незважаючи ні на довгострокові інтереси галузі, ні на професійну етику.

Для удосконалення та подальшого ефективного розвитку страхового ринку України необхідно здійснити ряд першочергових заходів:

1.     підвищити захист споживачів страхових послуг;

2.     збільшити капіталізацію страховиків та конкурентоспроможність національного страхового ринку;

3.     підвищити прозорість діяльності учасників страхового ринку [4];

4.     впорядкувати страхове законодавство в цілому та окремих його положень, і привести їх у відповідність до існуючих економічних реалій;

5.     відмінити непотрібні бар’єри, перепони та регулювання на ринку, що гальмують його розвиток та залучення іноземних інвестицій;

6.     обгрунтування й досягнення оптимальної структури між різними формами страхування;

7.     інтеграція страхування до європейських страхових структур;

8.     створення об'єднань страховиків із метою зміцнення їх фінансового становища та надійності щодо здійснення страхових операцій;

9.     залучення страхового ринку для вирішення питань соціальної політики держави;

10. запровадити реальні заходи, які б знизили можливості для корупції та бюрократичних перепон, принаймні в галузі страхування;

11. розвиток страхового брокерства та залучення до цього бізнесу професійних компаній;

12. розробити ефективні механізми захисту інтересів страхувальників.