5. Природоохоронна діяльність підприємств

Природоохоронна діяльність не дає прибутку підпри­ємствам. Тому важливе завдання держави – створення таких умов для підприємств, щоб вони були змушені займатися природоохоронною діяльністю або були матеріально заці­кавлені. Перший шлях здійснюється адміністративними механізмами, які забезпечують установлення норм, стан­дартів, правил природокористування, планових показників підприємствам з охорони навколишнього природного сере­довища та покарань. Другий шлях здійснюється шляхом економічного стимулювання. Тому еколого-економічний принцип господарювання – єдиний вихід із ситуації, яка склалася сьогодні в епоху інтенсивного використання природних ресурсів, забруднення довкілля.

Природоохоронна – це будь-яка діяльність, спрямована на збереження якості навколишнього середовища на рівні, що не перевищує граничнодопустимі концентрації та забезпечує стійкість біосфери. Природоохоронна діяльність підприємств проводиться в напрямах:

• дотримання встановлених екологічних нормативів;

• очищення від шкідливих речовин стічних вод і газів, що викидаються в атмосферу;

• застосування ресурсозберігаючих технологій, які сприя­ють усуненню самих причин забруднення довкілля;

• дотримування норм проектування промислових підпри­ємств (розташування підприємств щодо житлових маси­вів, облаштування санітарно-захисних зон та ін.*.

Очищенням води чи повітря називається руйнування або вилучення з них забруднювачів і знищення хворо­ботворних організмів.

У промисловості використовують різні методи очищення повітря та стічних вод.

Механічні – базуються на використанні сил гравітації, інерції, відцентрових сил, на використанні дифузії, захоплювання, сепарації тощо;

Фізичні – на використанні електричних, електроста­тичних полів, охолодження, конденсації, кристалізації, поглинання;

Хімічні – на використанні реакцій окислення, нейтралі­зації, відновлення, термоокислення;

Фізико-хімічні – на принципах сорбції, коагуляції, флотації.

Сорбція (абсорбція, адсорбція, хемосорбція* – процес поглинання забруднень твердими та рідкими сорбентами (активованим вугіллям, золою, дрібним коксом, торфом, силікагелем, активованою глиною тощо*. Під час абсорбції поглинання забруднень здійснюється всією масою (об’ємом* абсорбуючої речовини. Під час адсорбції поглинання забруднювачів відбувається тільки поверхнею адсорбента за рахунок молекулярних сил двох тіл, що взаємодіють. Під час хемосорбції поглинання забруднювачів сорбентом відбувається з утворенням на поверхні поділу нового компонента або фази. Процес очищення різними видами сорбентів здійснюється у спеціальних колонах, заповнених сорбентом.

Коагуляція – процес з’єднання дрібних частинок забруднювачів у більші за допомогою коагулянтів. Для позитивно заряджених частинок коагулянтами є аніони, а для негативно – катіони. В якості коагулянтів використовують вапняне молоко, солі Алюмінію, Феруму, Мангану, Цинку, сірчаного кальцію тощо.

Флотація – процес молекулярного прилипання частинок забруднень до поверхні розділу двох фаз (вода – повітря, вода – тверда частинка*.

Використання очисних споруд, навіть найефек­тивніших, різко скорочує рівень забруднення навколиш­нього середовища, однак не розв’язує цієї проблеми повністю, оскільки у процесі функціонування цих установок також утворюються відходи, хоча і в меншому обсязі, але з підвищеною концентрацією шкідливих речовин. Поряд із цим робота більшості очисних споруд вимагає значних енергетичних затрат, що також небезпечно для довкілля.

Крім цього, забруднювачі, на знезараження яких витрача­ються значні кошти, – це речовини, в які вже вкладено працю, і котрі, за незначним винятком, можна було б використати.

Для досягнення високих еколого-економічних резу­льтатів необхідно процес очищення шкідливих викидів сумістити з процесом утилізації вловлених речовин.

Усунення причин забруднення вимагає розробки маловідходних і безвідходних технологій виробництва, котрі дозволяли б комплексно використовувати вихідну сировину й утилізувати максимальну кількість шкідливих для біосфери речовин (Див. тему 13*.

Норми проектування підприємств передбачають обов’язкове облаштування навколо них санітарно-захисної зони.

Санітарно-захисні зони (СЗЗ* – це ділянки землі навколо підприємств, що відокремлюють їх від житлових масивів із метою зменшення шкідливого впливу цих підприємств на здоров’я людини. Їх розташовують із підвітряного боку підприємств і засаджують пилостійкими деревами чи чагарниками, що мають бактерицидні властивості (тополя, береза, біла акація, грецький горіх, дуб, сосна, смерека, бузина та ін.*.

Згідно із санітарними нормами проектування промислових підприємств, виділяють 5 класів промислових об’єктів із СЗЗ завширшки від 50 м до 3 000 м з урахуванням ступеня забруднення повітря поблизу виробництва.

1.     Перший клас поділяють на підкласи:

–      підклас А із СЗЗ завширшки 3 000 м; до нього належать особливо небезпечні об’єкти (АЕС, виробництво білково-вітамінних концентратів (поприну* та ін.*;

–      підклас Б з СЗЗ завширшки 1 000 м (хімічні, нафтопереробні, паперово-целюлозні та металургійні заводи тощо*.

2.     Другий клас із СЗЗ завширшки 500 м (цементні, гіпсові, вапнякові та азбестові заводи і підприємства, що виробляють свинцеві акумулятори, пластичні маси тощо*.

3.     Третій клас із СЗЗ завширшки 300 м (підприємства із виробництва скловати, керамзиту, толю та рубероїду, вугільних виробів для електропромисловості, різних лаків і оліфи, ТЕС тощо*.

4.     Четвертий клас із СЗЗ завширшки 100 м (підприємства металообробної промисловості, машинобудівні заводи тощо*.

5.     П’ятий клас із СЗЗ завширшки 50 м (підприємства легкої промисловості, виробництва лужних акумуляторів, виробництва харчової промисловості тощо*.

Ефективність природоохоронної діяльності підприєм­ства оцінюється за допомогою показників:

• загальний екологічний результат, який відображає зменшення антропогенного впливу на довкілля, внаслідок чого поліпшується його стан;

• загальний соціально-економічний результат, який відо­бражає підвищення рівня життя населення (поліпшення здоров’я людей* та ефективність суспільного виробництва (зменшення витрат природних ресурсів і трудових затрат*.

Отже, природоохоронна діяльність підприємств, крім технічних досягнень у галузі, повинна супроводжуватися зміною пріоритетів суспільного розвитку, стабілізацією народонаселення, створенням достатньої кількості запо­відних територій тощо.