4. Система контролю природокористуванням

До важливих способів регулювання природокористу­вання належать система контролю: екологічний моніторинг, екологічний менеджмент, екологічна паспортизація й аудит, екологічна експертиза, стандартизація та нормування.

Екологічний моніторинг – комплексна науково-інформаційна система спостережень, оцінки і прогнозування змін стану навколишнього середовища та живих організмів під впливом антропогенних факторів (Див. тема 1*.

Основна мета моніторингу – об'єктивна оцінка стану довкілля, його складових у межах досліджуваних територій, щоб, залежно від цієї оцінки, приймати правильні рішення щодо охорони природи, раціонального використання її ресурсів.

Екологічний моніторинг виник на стику екології, біології, географії, геофізики, геології та інших наук. Сучасна класифікація моніторингу за окремими ознаками наведена в (Табл. 12*.

Екологічний менеджмент (від англ. management – управління, завідування, організація* – це система управління діяльністю підприємства (організації* в тих чи інших її формах, напрямках, сторонах і т.д., які прямо чи опосеред­ковано стосуються взаємовідносин підприємства з НПС. Це тип управління, орієнтований на формування та розвиток екологічного виробництва й екологічної культури життєді­яльності людини. Мета екологічного менеджменту – мінімі­зація негативних впливів підприємств на НПС, досягнення високого рівня екологічної безпеки процесів виробництва продукції.

Таблиця 12

Види екологічного моніторингу

Класифікаційна ознака	Вид моніторингу
За завданнями, що розв’я­зуються	біоекологічний, геоекологічний, біо­сферний, геофізичний, біологічний, ін.
За спеціальними програмами	загальний, кризовий, фоновий
За рівнями	глобальний (фоновий*, регіональний, імпактний (локальний*
За об’єктами	екосистемний (комплексний*, компо­нентний (за окремими компонентами природного середовища*
За методами	безпосередній, дистанційний, висот­ний, аерокосмічний

Екологічна паспортизація підприємств передбачає створення нормативно-технічного документа, що відображає стан даного підприємства або ділянки території з погляду їх впливу на навколишнє середовище. В екопаспорті наводиться повна характеристика технології виробництва, матеріальні та енергетичні витрати на виробництво, характеризуються викиди та відходи виробництва із зазначенням їх токсичності. В паспорті описуються пропозиції щодо оптимізації вироб­ництва й особливостей організації поточного екологічного контролю на ньому.

Екологічні паспорти дають змогу проаналізувати екологічний стан на підприємстві та в регіоні, порівняти техніко- і еколого-економічні дані з даними інших підприємств. Оцінити ефективність застосованої технології, повноту використання сировини та палива, ефективність технології очищення стічних вод, газодимових викидів, перероблення відходів виробництва та ін.

Екологічна експертиза – це науково-практична діяль­ність спеціально уповноважених державних органів, еколо­го-експертних формувань і об’єднань громадян, що ґрунту­ється на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об’єктів, дія яких впливає або може негативно впливати на стан довкілля та здоров’я людей.

Екологічний аудит – це науково-практична діяльність спеціалізованих аудиторських організацій, які встановлюють фактичний екологічний стан підприємства, визначають відхилення від норми й вимог чинного природоохоронного законодавства або міжнародних стандартів і наводять заходи щодо приведення виробничої діяльності підприємства відповідно до цих вимог.

Екологічна стандартизація та нормування прово­дяться з метою встановлення комплексу обов’язкових норм, правил, вимог щодо охорони НПС, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки.

В основу нормування всіх забруднень покладено визначення граничнодопустимих концентрацій (ГДК* полю­тантів у різних середовищах.

Граничнодопустима концентрація полютанта – це такий його максимальний вміст у природному середовищі, за якого не знижується працездатність і не погіршується самопочуття людей, не завдається шкода їхньому здоров'ю в разі постійних контактів, а також відсутні небажані негативні наслідки для нащадків.

ГДК визначаються головними санітарними інспекціями в законодавчому порядку або рекомендуються відповідними установами, комісіями на підставі результатів комплексних наукових досліджень, лабораторних експериментів і відомос­тей, добутих під час і після аварій та катастроф на виробництв­вах, воєн, стихійних лих, із використанням матеріалів тривалих медичних спостережень на шкідливих підприємствах.

На сьогодні визначено близько 3 тис. ГДК для забруднювачів води (більше 1500*, повітря (більше 1000* і ґрунтів (більше 300*, що найчастіше трапляються в оточенні людини, хоча необхідно знати принаймні 20 тис. ГДК різних забруднювачів, які виробляє людина й які негативно впливають на її здоров'я та існування.

Вміст хімічних речовин у довкіллі почали контролювати ще в 1925р., коли визначили перші значення ГДК для повітряного середовища робочої зони. В 1949 р. уперше встановлені деякі ГДК для атмосферного повітря, в 1950 р. – для води, пізніше – для ґрунтів і продуктів харчування. Регламентування вмісту хімічних речовин у промислових викидах дозволяє оцінювати їх сумарне надходження в організм, прогнозувати безпосередні та віддалені наслідки впливу цих речовин.

Для кожного середовища визначено різні види ГДК.

Для повітряного середовища:

• ГДК_р.з. – робочої зони, за яку вважають простір заввишки два метри над підлогою, де знаходяться місця постійного чи тимчасового перебування працюючих (рівень вдихання*;

• ГДК_м.р. – максимальна разова, при вдиханні впродовж 20 хвилин не повинна спричинювати негативних наслідків в організмі людини;

• ГДК_с.д. – середньодобова, неповинна негативно впливати в разі необмежено тривалого (впродовж років* вдихання.

Для водного середовища:

• ГДК_в. – у воді господарсько-питного і культурно-побутового призначення;

• ГДК_в.р. – у водоймах рибогосподарського використання.

Для грунту:

• ГДК_гр. – в орному шарі ґрунту, не повинна негативно впливати на здоров’я людини та на самоочисну здатність ґрунту.

Для продуктів харчування:

• ГДК_пр. або інакше допустима залишкова кількість (ДЗК* речовини, що не чинить шкідливого впливу на здоров’я людини.

ГДК виражають у мг/м³ – у повітрі, мг/дм³ – у воді та у мг/кг – у ґрунті та продуктах харчування.

За наявності в повітрі або воді кількох забруднювачів, які володіють синергічною дією (сукупний вплив компонентів сильніший, ніж сума окремих їх компонентів*, наприклад, діоксидів сульфуру та нітрогену; озону, діоксиду нітрогену і формальдегіду, сума відношень їх концентрацій (С, мг/м³* до відповідних ГДК (мг/м³* під час розрахунку не повинна перевищувати одиницю:

С₁/ГДК₁ + С₂/ГДК₂ + С₃/ГДК₃ ≤ 1.

Для всіх об'єктів, що забруднюють атмосферу, обчислюють і внормовують граничнодопустимі викиди.

Граничнодопустимі викиди (ГДВ* – це кількість шкід­ливих речовин, яка не має бути перевищеною під час викидів у повітря за одиницю часу, аби концентрація забруднювачів повітря навколо об'єкта (на межі санітарної зони* не перевершувала встановленої ГДК.

Отже, регулювання природокористуванням можливе за умови комплексного застосування організаційних, правових, економічних методів і системи контролю.