2. За правом емісії:

   1. Державні. Випускаються центральними органами управління, і надходження від них спрямовуються до державного бюджету.

   2. Місцеві. Випускаються місцевими органами управління, і надходження від них спрямовуються до місцевих бюджетів.

3. За характером використання цінних паперів:

   1. Ринкові. Вільно купуються, продаються і перепродаються на ринку цінних паперів.

   2. Не ринкові. Власники не можуть продати такі цінні папери, крім того, вони не допускаються на ринок цінних паперів.

4. За забезпеченістю:

   1. Заставні. Забезпечуються державним майном чи конкретними доходами.

   2. Беззаставні. Не мають конкретного матеріального забезпечення і їх надійність визначається авторитетом держави.

5. За терміном погашення.

   1. Короткострокові (до 1 р.)

   2. Середньострокові (1 - 5 рр.)

   3. Довгострокові (більше 5 рр.)

6. За виплатою доходу:

   1. Відсоткові. Дохід встановлюється у вигляді позичкового відсотка. Може встановлюватися як тверда фіксована ставка, так і плаваюча (змінюється під впливом попиту і пропозиції на кредитному ринку).

   2. Виграшні. Виплата доходу здійснюється на підставі проведених тиражів виграшів. Дохід отримують ті кредитори, чиї облігації виграли.

   3. Дисконтні. Державні цінні папери купуються з певною знижкою, а погашаються за номінальною вартістю.

7. За характером погашення.

   1. Одноразова виплата.

   2. Виплата частинами:

• позика погашається рівними частинами протягом кількох років;

• позика погашається щоразу наростаючими сумами;

• щоразу сума зменшується.

8. За характером зобов’язань:

   1. З правом довготермінового погашення.

   2. Без права довготермінового погашення.

Передумови випуску державних позик:

1. Наявність кредиторів, що мають тимчасово вільні кошти;

2. Довіра кредиторів до держави;

3. Зацікавленість кредиторів у наданні позик державі;

4. Можливість держави своєчасно і повністю повернути борг і виплатити дохід.

Джерела погашення державних позик:

1. Доходи від інвестування позичених коштів у високоефективні проекти;

2. Додаткові надходження від податків.

3. Заощадження коштів завдяки зменшенню видатків.

4. Емісія грошей.

5. Рефінансований борг – залучені від нових позик кошти.

27. Сутність державного кредиту, його необхідність і роль у формуванні фінансових ресурсів держави.

Державний кредит – це сукупність економічних відносин між державою з одного боку та фізичними і юридичними особами - з іншого, в яких держава виступає в ролі позичальника коштів, кредитором і гарантом.

Основна класична форма державно-кредитних відносин, коли держава виступає позичальником коштів.

Будучи кредитором, держава за рахунок коштів бюджету надає, на платній основі, за умови обов’язкового повернення, кредити юридичним і фізичним особам. Але обсяг таких операцій значно менший, ніж при попередній формі.

У тих випадках, коли держава бере на себе відповідальність за погашення позик, взятих на себе фізичними і юридичними особами, вона є гарантом. Оскільки державні гарантії, як, правило розповсюджуються на недостатньо надійних позичальників, то вони призводять до зростання витрат із централізованих грошових фондів.

Завдання державного кредиту полягає у формуванні додаткових фінансових ресурсів держави за рахунок мобілізації тимчасово вільних коштів населення, підприємств і організацій.

За економічною сутністю, державний кредит це відносини вторинного розподілу вартості ВВП.

Причини існування

1. Бюджетний дефіцит.

2. Потребою у виконанні державою своїх функцій.

3. Постійно зростаючи потреби держави.

Наслідки існування – державний борг.

Одним з поширених форм кредиту із них є банківський.

Державний кредит має певні спільні риси з банківським кредитом:

1. Поверненість.

2. Строковість.

3. Платність.

Відмінності їх полягають у призначенні.

Банківський кредит призначений для задоволення виробничих потреб суб’єктів господарювання.

Державний кредит призначений для задоволення потреб державних органів влади і управління.

28. Державний борг: економічний зміст, склад та види.

Державний борг – це сума заборгованості держави своїм кредиторам.

Розрізняють таки види боргу:

1. Поточний – сума заборгованості, що підлягає погашенню в поточному році, а також сума відсотків з усіх випущених позик.

2. Капітальний – загальна сума заборгованості та відсотки, що мають бути сплачені за позики.

3. Внутрішній – заборгованість кредиторам держави в певній країні.

4. Зовнішній – заборгованість кредиторам за межами певної країни.

Здійснюючи внутрішні і зовнішні запозичення держава повинна забезпечити обслуговування державного боргу.

Обслуговування державного боргу – це погашення позик та виплати процентів за ними. Тобто це є сам процес.

Погашення позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів або через випуск нових позик.

Джерелами погашення зовнішнього боргу є:

• бюджет ;

• золотовалютні резерви ;

• кошти отримані від приватизації державного майна;

• нові запозичення.

Обслуговування державного внутрішнього боргу здійснюється Міністерством фінансів через банківську систему.

Державний борг має економічно обґрунтовані межі. Одним з головних показників є відношення суми державного боргу до ВВП.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку критичним рівнем цього показника вважає 80 – 100 % ВВП.