2.2. Другий етап еволюції приматів

Еоценові примати були представлені такими напівмавпами як адапіди, лемуроїди, тарзіоїди (довгоп'яти).

Адапіди нараховували приблизно 20 родів і до нашого часу всі вимерли. У порівнянні з ранніми приматами в них була коротша мордочка і збільшений головної мозок, очі - великі й спрямовані вперед, на кінцівках - нігті. Жили ці тварини в Північній Америці і Європі. Від них, вірогідно, походять лемури і довгоп'яти, а побічно - і вищі примати.

Лемуроїди, на відміну від адапід, мали довгі нижні виступаючі зуби, що перетворилися у своєрідний гребінь для догляду за хутром. Налічувалося близько 30 родів цих приматів, які майже всі вимерли. Відносна розмаїтість лемурів у наш час збереглася тільки на острові Мадагаскар, оскільки на ньому майже відсутні хижаки.

Довгоп'яти (тарзіоїди) були поширені в еоцені, але вже в олігоцені більшість із них вимерла і до сьогодні з більше ніж 30 родів збереглося усього 3 види, котрі зустрічаються на островах Борнео та Суматра і ведуть, головним чином, нічний спосіб життя.

Наприкінці еоцену відбувся обмін фаунами між Азією і Північною Америкою, остаточно перервався сухопутний зв'язок між Європою і Північною Америкою. Для еволюції приматів цього часу характерним є існування амфіпітека погаунгського. Ця істота поєднувала у своїй будові ознаки вищих і нижчих приматів.

2.3. Третій етап еволюції приматів

Геолого – кліматичні умови: на межі еоцену і олігоцену спостерігалося загальне похолодання. Воно активізувало конкуренцію між тваринами. Внаслідок зміни клімату вимерли напівмавпи і звільнилося досить багато екологічних ніш. Це сприяло процесам дивергенції і стимулювало формоутворення. Виникли справжні мавпи, які розділилися на нижчих (південноазіатські мартишкоподібні) і вищих.

З копальневих залишків заслуговують на увагу парапітеки. Їх рештки знайдені в олігоценових відкладеннях Єгипту. Ці істоти вели деревний спосіб життя, але могли пересуватися і по землі. Інший напрям дивергентної еволюції пов'язаний з тим, що від лемуроїдних або тарзіоїдних предків відокремилася гілка вищих приматів, які були пощирені на досить значній території, яка охоплювала Європу, Африку, Індію і Закавказзя. Одночасно (близько 20-23 млн років тому) в Африці відбувалася екологічна дивергенція цих приматів на широконосих і вузьконосих мавп.

Еволюційний розвиток цих істот пов'язаний із родиною пліопітекових, котру започатковують олігоценові пропліопітеки. Вони мали видовжену, опущену донизу морду, невеликі розміри і статурою нагадували мавпу - ревуна. Ці тварини пересувалися на чотирьох кінцівках або лазили по деревах.

У міоцені ( приблизно 22 млн років тому) відбулися серйозні геологічні зміни: крижаний щит вкрив Антарктиду; Індія приєдналася до Азії; в Африці відбувся рифтовий розлам, який викликав інтенсивну вулканічну діяльність і вихід на поверхню уранових руд; доісторичне море Тетіс перетворилося на Середземне, Чорне і Каспійське моря; тварини мігрували з Європи до Африки й навпаки; зменшилися розміри тропіків, збільшилася кількість листяних і хвойних лісів, з'явилися савани.

Такі геологічні й кліматичні катаклізми спровокували екологічну дивергенцію пропліопітеків. У міоцені вони розділилися на дві гілки: пліопітекову (гіббонову) і дендропітекову.

Пліопітеки населяли переважно Європу, мали коротку мордочку, як у гібона, великі очі, великі гострі ікла. Дендропітеки жили головним чином на території сучасної Кенії, мали тендітну статуру як у павукоподібної мавпи коати, могли лазити, висіти на руках. Ця група дала початок проконсулам і дріопітекам. Проконсули жили приблизно 22-15 млн років тому в другій половині третинного періоду. Для анатомічної будови їх головного мозку характерним є утворення зачатків прецентральної борозни, поява форм з досить різноманітними борознами та звивинами. Раніше проконсулів вважали можливими спільними предками людини і шимпанзе. Проте, було встановлено, що формування особливостей скелету такої вихідної групи відбулося пізніше, а проконсули за будовою тіла ближчі до нижчих мавп, ніж до вищих і можуть вважатися ранніми формами дріопітеків.

Дріопітеки - давні людиноподібні мавпи, що жили приблизно 15 млн років тому. З'явилися вони, скоріш за все, в Африці, а в Європу й Азію прийшли під час пересихання моря Тетіс. Дріопітеки відзначаються меншими розмірами іклів і діастеми ( проміжки у зубному ряді для заходження великих іклів); мають форму і виміри тазових кісток, які характерні для локомоції за допомогою чотирьох кінцівок, але дещо менші, ніж у сучасних шимпанзе і горил; ноги у дріопітеків були коротшими, ніж у людини, а руки - коротшими, ніж у шимпанзе. Жили ці істоти в основному на деревах, але певну частину часу проводили і на поверхні землі. Вони вважаються ймовірними предками людиноподібних мавп і людини. Відомо не менше 6 видів дріопітеків. Один із них – гігантопітек, який жив у високогірних лісах, досягав висоти 3 метрів, мав коротку морду, потужні щелепи і досить маленькі ікла. Його ареал займав значну частину Азії: від Пакістану до Південного Китаю. Гігантопітеків вважають ймовірними предками сучасних горил. Інший вид дріопітеків- сивапітек- населяв рівнини. Сивапітеки будовою морди і розмірами тіла схожі на орангутана, а кістками ступні - на шимпанзе. Вони могли обертати зап'ястками, лазити по деревах, висіти на руках, пересуватися на чотирьох кінцівках і вважаються ймовірними предками шимпанзе. Ще один вид дріопітекових - «дарвінів» - міг бути вихідною предковою формою гомінід. Протягом тривалої еволюції дріопітеків у напрямі до людини сформувалися певні особливості морфологічної, психологічної та соціальної організаціїї , за якими людина відрізняється від понгід