3.4. Неоантропи (кроманьйонці, людина розумна)

Кроманьйонці з'явилися у верхньому палеоліті приблизно 100-50 тисяч років тому. Розквіт даної групи спостерігався близько 40 тисяч років тому на рубежі пізнього плейстоцену і раннього голоцену. Клімат до цього часу став більш теплим і вологим. Середовище було сприятливим для життя мисливців, рибалок і скотарів. Проте із часом клімат ставав усе більш сухим. Спеціальними дослідженнями доведено, що посушливі кліматичні умови стимулюють кочівний спосіб життя не тільки тварин, але і людей. У свою чергу, це сприяє більш швидкому і широкому поширенню важливих винаходів і виробничих навичок, тобто має пряме відношення до життєздатності колективів. Таким чином, кліматична ситуація сприяла еволюції людини в бік вироблення соціальних і економічних адаптацій, що і призвело до появи Homo sapiens.

1. Морфологічні особливості кроманьйонців

Зовнішній вигляд неоантропів характеризувався такими ознаками: зріст 170-180 см, вага 68-70 кг, кістки скелета більш міцні, ніж у сучасної людини, надбрівні валики відсутні, є справжнє підборіддя. Процес зміни об'єму головного мозку в період пізнього палеоліту відзначався тими ж рисами, що і в мустьєрську епоху: зростала мінливість (від розмірів, які були близькими до палеоантропів, до сучасних) і зменшувалися темпи росту. Об'єм головного мозку в середньому складав приблизно 1600 см³.

Окремі ланки мозку розвивалися нерівномірно, а саме: тім'яно-скроневий осередок росту, який був характерним для давніх людей, існував ще майже у половини кроманьйонців, а прецентральний осередок, на відміну від того, що був у палеоантропів, уже анатомічно не виділяється і за будовою наближається до сучасного; верхньо-тім'яна частка збільшується рівномірно і досягає максимальних розмірів на пізніх етапах антропогенезу; потилична частка зменшується, особливо наприкінці пізнього палеоліту.

Головним осередком інтенсивного розвитку головного мозку в пізньопалеолітичних людей була префронтальна передньолобова ділянка. Тут знаходяться кіркові поля третинного аналізу (№ 9, 10, 11, 45, 46). Функціонально вони мають відношення до найбільш високо інтегрованих форм цілеспрямованої діяльності, до кірково зумовленої поведінки (людина спочатку думає, а потім робить). Розвивається система асоціативних зв'язків із багатьма іншими ланками кори і підкірковими структурами, особливо з мозочковою системою, що забезпечує сумісну роботу всіх формацій головного мозку. Подібне розростання білої речовини призводить до того, що поверхня півкуль піднімається і розширюється, ускладнюються зв'язки мозолистого тіла з новою корою правої та лівої півкуль. Поглиблюються первинні борозни, з'являються вторинні та третинні. Прискорено розвиваються філогенетично нові ділянки кори за рахунок відносного зменшення старих. Загалом можна стверджувати, що в антропогенезі поступово зменшуються темпи росту тих зон кори, які пов'язані з чуттєвим сприйняттям світу, і активізується розвиток ділянок, котрі здійснюють високоорганізовані форми поведінки. Внаслідок подібних перебудов створюється функціональна єдність вищих психічних процесів і формується здатність до регуляції поведінки з урахуванням ефекту від тих дій, що виконуються.

Необхідність складних процесів функціонального дозрівання головного мозку потребувала більш турботливого ставлення до потомства, внаслідок чого в кроманьйонців подовжився період дитинства. Це стимулювало удосконалення соціальної організації, її спрямовування на охорону і навчання дітей. Розвиток соціальної та трудової діяльності призвів до зміни тривалості життя, яка в середньому почала становити 20 років.