Методика управління обсягу активів банку

Сучасний комерційний банк — це установа, керівництво якої зобов'язане забезпечити найбільш оптимальне поєднання інтересів власників (максимальна віддача капіталу), клієнтів (якісне та дешеве обслуговування) і держави (стійкість банківської системи й ефективність проведення грошово-кредитної політики). При цьому фінансовим менеджерам необхідно приймати рішення трьох видів:

а) рішення про інвестування. Вони визначають розмір та структуру активів;

б) рішення про фінансування. Це рішення про те, як залучити необхідні для інвестування кошти;

в) рішення про дивіденди, які стосуються норми виплати дивідендів.

Розв'язання цих трьох ключових питань підвищує добробут власників. При переході на банківську термінологію ці рішення може бути перейменовано на управління активами (рішення 1), управління пасивами (рішення 2), управління капіталом / дивідендами (рішення 3).

Головним сучасним принципом менеджменту активів є поєднання управління активами з управлінням пасивами. Тільки врахування складу та структури, а також змін у ресурсах комерційного банку є передумовою якісного розподілу коштів. Активні операції комерційного банку приносять найбільшу частку доходів банку і відповідно значно впливають на формування прибутку. Прибуткова діяльність є запорукою подальшого функціонування банківської установи і пов'язана із забезпеченням зростання активів. Сьогодні багато комерційних банків України вирішили б проблему формування необхідного рівня капіталу, а отже, і власне можливості майбутньої роботи, якби було забезпечено належний рівень прибутковості. Відповідно до цього актуальним у сучасних умовах є дослідження моделювання розміру активів комерційного банку (зростання активів).

Стабільне зростання активів банку позитивно впливає на рівень прибутковості його роботи, але знижує ліквідність. Формула для визначення стабільного зростання активів банку в короткостроковому періоді має такий вигляд:

G=ROE*(1-DPR), (2.2)

де G — рівень зростання активів;

RОЕ — рентабельність капіталу;

DРR — коефіцієнт виплати дивідендів. Визначається коефіцієнт виплати дивідендів як співвідношення суми дивідендів до доходів банку, але сутність цього показника полягає в тому, що він вимірює частку дивідендів у чистому прибутку банку.

При довгостроковому плануванні можна керуватися тим, що зростання активів банку можливе за рахунок: збільшення нерозподіленого прибутку, емісії акцій, зміни структури пасивів банку.

Отже, приріст активів комерційного банку у цьому разі залежить як від внутрішніх, так і від зовнішніх чинників.

При дослідженні обсягу активів банку варто зазначити, що суттєвого рівня зростання активів можна досягти тільки протягом певного короткого проміжку часу (як правило, за 1 рік).

Після цього, якщо всі умови для зростання залишаться на тому самому рівні, значення темпу приросту активів знизиться.

Рентабельність власного капіталу подають за допомогою формули так:

RОЕ = (Чистий прибуток) поділений на капітал і помножено на 100%

Або на англійській мові return of equity

Головним чинником, який впливає на частку нерозподіленого прибутку, є дивідендна політика банку, тобто політика щодо визначення планового рівня дивідендів, які сплачуються за акціями банку.

Вдаючись до оптимальної дивідендної політики, встановлюють баланс між поточними дивідендами та майбутнім зростанням, максимізують ціну акцій.

Дивідендна політика перебуває під дуже сильним впливом інвестиційних можливостей і здатності фінансувати нові інвестиції. Цей чинник приводить до розвитку залишкової дивідендної політики.

Залишкова дивідендна політика — політика, коли мають на увазі, що дивіденди треба виплачувати тільки з тієї частини прибутку, яка перевищує прибуток для підтримки оптимального бюджету інвестицій. Рівень дивідендів має бути оптимальним з погляду ринкових умов.

Таким чином, приріст активів комерційного банку залежить від ефективності: управління податками; контролю за витратами; управління активами; управління ресурсами; дивідендної політики.

Додатково в моделюванні зростання активів доцільно враховувати ефект масштабу та ефект розмаху діяльності.

Ефект масштабу буває тоді, коли подвоєння обсягу послуг банку призводить до менш ніж подвійного зростання витрат банку. Це зумовлено більш високою ефективністю використання його ресурсів при наданні одних і тих самих послуг.

Ефект розмаху діяльності означає, що банк має можливість знижувати операційні витрати внаслідок більш ефективного використання деяких ресурсів.

Отже, приріст активів комерційного банку залежить від ефективності: управління податками, контролю за витратами, управління активами, управління ресурсами, дивідендної політики.

Cуттєвий рівень зростання активів досягається лише продовж певного короткого проміжку часу. Додатково в моделюванні зростання активів доцільно враховувати ефект масштабу та ефект розмаху діяльності.

Таким чином, принципом менеджменту активів є поєднання управління активами з управлінням пасивами.