Тема 6. Державний кредит і видатки бюджету на обслуговування державного боргу

Державний кредит - це сукупність грошових коштів, мобілізо­ваних державою, яка є позичальником та гарантом.

Державний кредит являє собою досить специфічну ланку державних фінансів. Він не має окремого фонду фінансових ресурсів; кош­ти, що мобілізуються з його допомогою, проходять через бюджет. В окремих випадках через кредит залучаються кошти у фонди цільо­вого призначення чи під цільові проекти.

Державний кредит може бути у двох формах: ощадна справа і державні позики.

Ощадна справа належить до державного кредиту, якщо залучені кошти спрямовуються в доходи бюджету. Державні позики є основною формою державного кредиту.

Державний кредит є сукупністю найрізноманітніших форм і ме­тодів фінансових відносин. Такий підхід має на меті створення спри­ятливих передумов для залучення коштів як для держави, так і для її кредиторів. Різноманітність форм дає змогу органічно поєднувати інтереси юридичних, фізичних осіб і держави.

Залучення позик має ґрунтуватися на двох чинниках - мінімізації вартості позики та стабільності державних цінних паперів на фон­довому ринку.

Відносини державного кредиту на загальнодержавному рівні вре­гульовані статтями 16 і 17 Бюджетного кодексу.

Право на здійснення державних внутрішніх та зовнішніх позик у межах і на умовах, передбачених Законом про Державний бюджет України, має держава в особі міністра фінансів України за доручен­ням Кабінету Міністрів України. Платежі, пов'язані з виконанням гарантійних зобов'язань, належать до платежів за боргом.

Використання державою у своїй фінансовій політиці залучення коштів на кредитній основі веде до формування державного боргу і необхідності розроблення системи управління цим боргом. Боргові зобов'язання держави та органів місцевого самоврядування врегу­льовані Бюджетним кодексом. У ст. 2 подано визначення держав­ного боргу.

Державний борг (борг Автономної Республіки Крим чи борг місце­вого самоврядування) - загальна сума заборгованості держави (Ав­тономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування), яка скла­дається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань дер­жави (Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування), включаючи боргові зобов'язання держави (Автономної Республіки Крим чи міських рад), що вступають у дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору. У Бюджетному кодексі визначено та­кож граничний обсяг боргу.

Граничний обсяг внутрішнього та зовнішнього державного боргу, боргу Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування, граничний обсяг надання гарантій установлюється на кожний бю­джетний період відповідно до Закону про Державний бюджет Украї­ни на поточний рік чи рішення про місцевий бюджет.

Величина основної суми державного боргу не повинна перевищу­вати 60 % фактичного річного обсягу валового внутрішнього про­дукту України.

У разі перевищення граничної величини, визначеної частиною другою ст. 2 Бюджетного кодексу, Кабінет Міністрів України зобо­в'язаний вжити заходів для приведення цієї величини у відповідність з положеннями кодексу.

Держава не несе відповідальності за зобов'язаннями за запози­ченнями до місцевих бюджетів.

Видатки на обслуговування боргу здійснюються за рахунок коштів загального фонду бюджету.

Видатки на обслуговування боргу місцевих бюджетів не можуть щорічно перевищувати 10 % видатків від загального фонду відповід­ного місцевого бюджету протягом будь-якого бюджетного періоду, коли планується обслуговування боргу.

Якщо у процесі погашення основної суми боргу та платежів на його обслуговування, обумовленої договором між кредитором та позичальником, має місце порушення графіка погашення з вини по­зичальника, відповідна рада не має права здійснювати нові запози­чення протягом п'яти наступних років.

Порядок здійснення запозичень до місцевих бюджетів установ­люється Кабінетом Міністрів України відповідно до умов, визначе­них Бюджетним кодексом. У ст. 12 кодексу передбачена класифі­кація боргу. Ця класифікація систематизує інформацію про всі бор­гові зобов'язання держави, Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування. Борг класифікується за типом кредитора та за ти­пом боргового зобов'язання.

Існує кілька методів управління державним боргом.

1. Конверсія - зміна дохідності позик. Вона відбувається внаслідок зміни ситуації на фінансовому ринку (наприклад, рівня облікової ставки НБУ) чи погіршення фінансового стану держави.

2. Консолідація - перенесення зобов'язань за раніше випущеною позикою на нову позику з метою продовження терміну позики. Проводиться у формі обміну облігацій попередніх позик.

3. Уніфікація - об'єднання кількох позик в одну. Це спрощує управління державним боргом.

4. Обмін за регресним співвідношенням. Облігації попередніх позик на нові проводиться з метою скорочення державного боргу. Це не є оптимальним шляхом, оскільки означає часткову відмову держави від своїх боргів.

5. Відстрочка погашення. Перенесення термінів виплати забор­гованості. При цьому у даний період виплата доходів не прово­диться.

6. Анулювання боргу. Означає повну відмову держави від своїх зобов'язань.