Поняття про морфеміку сучасної української літературної мови

За В.Горпиничем: Морфи і морфеми існують лише у словоформах і словах, внаслідок чого в мові формується певна їх системна сукупність: а) кожна частина мови має свої суфіксальні морфеми (в іменниках – -ець, -анин, -ізм; у прикметниках– -н-ий, -ськ-ий, -уват-ий, -ов-ий тощо); б) кожна лексико-семантич- на група слів має набір своїх морфем (суфікси у назвах осіб, суфікси у назвах предметів і т. ін.). Отже, системно організована сукупність морфів і морфем мови, морфемний устрій її називається морфемікою, або морфеміконом.

Морфеміка як сукупність морфів тісно пов'язана з іншими одиницями мови — звуковими, лексичними, словотвірними і морфологічними.

Зв'язок морфеміки із звуковим складом мови виявляється в тому, що: а) звуки є будівельним матеріалом для морфів; б) значення морфів розрізняється за допомогою фонем — якщо у твірному суфіксі -ин із значенням особи за національністю (грузин) фонему [н] замінити на фонему [т], то сформується інший морф -um із значенням особи за місцем проживання (одесит). Зв'язок морфеміки з лексикою виявляється в тому, що: 1) морфеми існують лише в слові; 2) формування нової морфеми зумовлене формуванням нових лексем (морф -он із значенням "штучне волокно" міг виділитися лише в новоутворених словах типу нейлон); 3) значення морфеми визначається лише в слові (наприклад, значення суфікса -ець); 4) значення похідних слів формується за допомогою морфем (пор. трактор — тракторист). Зв'язок морфеміки із словотворенням виявляється в тому, що морфи є і продуктом, результатом словотворення (наприклад, корінь лавсан- у мові є результатом процесу творення нового слова), і засобом словотворення (слово сінаж: утворилося за допомогою морфа -аж). Крім того, твірні морфеми є носіями словотвірного значення, на основі службових морфем сформувалися деякі способи словотворення (суфіксальний, префіксальний, суфіксально-префіксальний).

Зв'язок морфеміки з граматичним устроєм мови виявляється в тому, що морфи — це: 1) носії граматичного (морфологічного) значення (флексії); 2) засоби вираження категоріального значення групи слів; 3) диференціальні ознаки частин мови, наприклад суфікси (суфікс -тель є ознакою іменника, суфікс -альн-ий — ознакою прикметника, суфікс -ничати — ознакою дієслова).

Учення про морфеміку, про системну сукупність морфів і морфем мови називається морфемологією. (Цей термін належить О. І. Моісеєру.)

Поряд з терміном "морфемологія" на означення цього розділу мовознавства вживається також термін "морфеміка". Оскільки це призводить до змішування морфеміки як мовного явища з морфемікою як розділом мовознавства, то логічніше і доцільніше вчення про морфи і морфеми називати морфемологією (пор. лексикологія, фразеологія, фонологія, морфонологія, морфологія, дериватологія), а термін "морфеміка" залишити за поняттям сукупності морфів і морфем мови.

Окремі мовознавці морфемологію розглядають в розділі "Словотвір" або "Морфологія" як похідну, залежну, допоміжну частину дериватології чи морфології. Проте існують усі підстави вбачати в морфемології самостійний розділ мовознавства, паритетний з морфологією і дериватологією.

Основою для цього є: 1) наявність у структурі мови таких одиниць (морфи, морфеми), які суттєво відрізняються від морфологічних, словотвірних і морфонологічних одиниць значенням (планом змісту), структурою (планом вираження) і функцією; 2) наявність самодостатнього об'єкта дослідження (морф, морфема); 3) чітко окреслена наукова і практична проблематика; 4) зібраний значний фактичний матеріал; 5) розвинений понятійно-термінологічний апарат; 6) значні наукові результати в галузі морфемології; 7) розроблена методика й апробовані методи морфемологічних досліджень.

Морфемологія вивчає: 1) види морфем за їхнім значенням, будовою і функцією (корінь, префікс, постфікс, флексія, інтерфікс, інфікс, конфікс); 2) типи значень морфем (лексичне, граматичне, лексико-граматичне, словотвірне); 3) лінійні (синтагматичні) значеннєві одиниці (словоформи, основи словоформ, морфи); 4) нелінійні (парадигматичні) значеннєві одиниці слова (основи слів, морфеми); 5) фонологічну будову морфем; 6) типологію морфем і їх інвентаризацію; 7) принципи виділення морфів і правила об'єднання їх (аломорфів і варіантів) у парадигматичні одиниці — морфеми; 8) історичні зміни в морфеміці; 9) морфемну лексикографію.

До дискусійних питань морфемології належать питання: 1) про межі варіювання морфем (обов'язкова чи не обов'язкова формальна подібність морфів однієї морфеми); 2) про межі морфемного членування слів (чи можна визнати морфемою сегменти чисто структурного, формального характеру — тематичні або сполучувальні елементи); 3) про субморфи (квазіморфи) як кінцеві одиниці морфемного членування слова; 4) про можливість виділення у словоформах асемантичних сегментів неморфемного характеру (інтерфікси, структеми); 5) про ступінь морфемного членування слів тощо.

Морфеміку мови можна розглядати в двох аспектах — "зверху" і "знизу".

Аспект "зверху" — це аналітичний (статичний) аспект, що передбачає вивчення морфеміки за принципом від складного до простого. Тут головні проблеми — членування складних значеннєвих одиниць (тексту, слова, словоформи) на мінімальні значеннєві одиниці (морфи), межі між морфемами, принципи та правила членування.

Аспект "знизу" — це синтез, функціональний (динамічний) аспект, що передбачає вивчення морфеміки за принципом від простого до складного, тобто як з мінімальних значеннєвих одиниць (морфем) формуються семантичні одиниці вищого порядку (слово, словоформа, текст). Тут головні проблеми — принципи і правила сполучуваності морфем в слово (словоформу), структурно-семантичні та інші обмеження в сполучуваності, засоби нейтралізації обмежень в сполучуваності, правила вибору твірних морфем тощо, тобто правила породження значеннєвих одиниць номінативного і комунікативного характеру. Ці два аспекти пов'язані між собою — функціональний передбачає аналітичний і ґрунтується на ньому.

За М.Плющ: Морфеміка — розділ граматики, який вивчає морфемний склад слова, закономірності конструювання слів за певними правилами сполучуваності морфем.

Традиційно морфеміку відносять до морфології, об'єктами вивчення якої є внутрішня граматична будова слова і граматичні класи слів. Оскільки одиниці, що виділяються у внутрішній будові слів, є знаками — значущими частинами морфологічної одиниці-конструкції — і беруть участь у граматичному оформленні лексико-граматичних класів слів (частин мови), це дає підставу для виділення морфеміки в окремий розділ із самостійним об'єктом вивчення — одиницями, меншими за слово, — морфемами.

Морфеміка вивчає морфеми та класифікацію їх за функціями й іншими ознаками, поділ слів на морфеми, правила сполучуваності у внутрішній будові слова і зміни у морфемних структурах. Морфеміка тісно пов'язана з розділом «Морфонологія», в якому вивчаються звукові зміни у морфемах і на їх стику в слові, та «Словотвором», оскільки морфеми розглядаються у зв'язку з похідністю слів, особливо афіксальних утворень.