2. Джерела екологічної кризи.

Глибоке порушення природної екологічної рівноваги та напружений стан взаємин між людиною та природою, що пов’язане з невідповідністю виробничих сил та виробничих відносин в людському суспільстві ресурсним можливостям біосфери, називають екологічною кризою.

Кризи за соєю природою зворотні, тоді як перехід кризових явищ в екологічну катастрофу означає необоротний характер змін, що відбулися.

В Україні розрізняють дві категорії регіональних несприятливих екологічних ситуацій: екологічна катастрофа, в результаті якої гине велика кількість живих організмів і це веде до економічних збитків, та екологічна небезпека, при якій з’являються ознаки несприятливих змін, що ставлять під загрозу здоров’я людини, стан природних об’єктів та господарську діяльність. Кризи, катаклізми та інші порушення не були рідкістю впродовж історії цивілізації. Але в минулі століття вихід з таких криз був порівняно простим – центр економічного розвитку змішувався в інший район або людина змінювала спосіб господарювання. Так, одна з перших екологічних криз розгорнулася наприкінці плейстацену, коли в результаті інтенсивного полювання були виснажені запаси основної дичини – мамонтів, шорсткого носорога, гігантського оленя, степового зубра. Вона спонукала людину перейти від полювання як основного способу отримання їжі до землеробства та скотарства.

Наприкінці ХХ століття людство почало відчувати приближення ще однієї екологічної кризи. Екологічна криза ХХХ ст.. має якісно іншу природу порівняно з усіма попередніми кризами. Це перша криза, яка охопила всю планету та цілком зумовлена не природними, а технологічними процесами. Темпи зміни параметрів біосфери, причиною яких є ця екологічна криза, виявилося в сотні і тисячі разів більшими, ніж темпи її природної еволюції. Почалася загальна глобальна деградація природного середовища.

Як елементи тиску цивілізації на природне середовище виступають високовідходні та високо витратні технології, що застосовуються в промисловості та сільському господарстві, автомобільний транспорт та урбанізація. Чималу роль в розвитку екологічної кризи грає гонка озброєнь. Майже неконтрольовані громадськістю військово-промислові комплекси розвинутих країн світу є найбільшими споживачами ресурсів та енергії.

На думку чеського вченого Р. Колярського екологічна криза – це криза філософії, криза духовності. Деградація природного середовища є результатом не тільки техногенного тиску на нього, а наслідком зубожіння моральності суспільства.

За підрахунками В.Горшкова, в техносфері на стабілізацію навколишнього середовища засобами техніки буде витрачатися 99% енергетичних та трудових ресурсів людства. На підтримку та розвиток самої цивілізації залишається всього 1%. При такому співвідношенні витрат людство не зможе існувати. А природа в прийнятті рішень не дає ніякої відстрочки.

Вже в наш час перед людством постали екологічні проблеми, що вимагають прийняття термінових заходів.

До них належать:

1. Забруднення природного середовища відходами промислового та сільськогосподарського виробництва;

2. Потепління клімату та викликане цим підняття рівня Світового океану;

3. Кислотні опади;

4. Запустелювання великих територій;

5. Швидкі темпи зниження біологічного різноманіття, вирубка лісів та втрата цілих екосистем.

Зрозуміти природу екологічної кризи в цілому й в окремих її проявах та зробити висновки з допущених прорахунків розвитку, скоригувати розвиток економіки, політики та культури – ось основні задачі, які мають вирішувати люди всієї планети. У протилежному випадку – екологічна криза буде неминучою.

3. Наслідки антропогенної діяльності

Поняття антропогенне забруднення розглядається зараз дуже широко. До нього належать усі види та форми порушень структури та функціонування природних об’єктів, що виникають у результаті діяльності людини. Розрізняють такі види антропогенного забруднення.

1. Хімічне, що зводиться до надходження у навколишнє середовище різноманітних видів забруднень;

2. Фізичне, до якого відносять знищення територій, шумові перешкоди та електромагнітне випромінювання;

3. Термічне, яке спостерігається при скидах у водойми нагрітої води з промислових підприємств;

4. Радіоактивне, що пов’язане з надходженням в природне середовище космічних променів;

5. Засмічення, що проявляється в надходженні до навколишнього середовища різного роду твердих відходів;

6. Біологічне, при якому в природних та антропогенних системах з’являються невластиві їм організми.

Промислове та сільськогосподарське виробництво зумовило появу особливого, техногенного типу міграції речовини на планеті. Техногенна міграція приводить до особливо низьких порушень біохімічного циклу вуглецю, оскільки в кругообіг включається все більша його кількість, що раніше знаходилася у надрах земної кулі у вигляді вугілля, нафти та природного газу.

Під впливом антропогенного пресу швидкими темпами почали змінюватися екосистеми. З них почали випадати цілі блоки організмів, спростилися структури, функціонування стало менш ефективним.

Об’єми вилучення біопродукції з біосфери досягли 70%, а жива матерія функціонує на оптимальному рівні тоді, коли з продукції біосфери вилучається не більше 1%. Екосистеми і біосфера все більше втрачають здатність до саморегуляції та самопідтримки. Сама стабільність функціонування біосфери опинилася під загрозою. Забрудненням та деградацією охоплені усі геосфери Землі. Повітря, вода та ґрунт стали втрачати свої основні природні властивості.

Лекція 8. Стан навколишнього середовища України

План

1. Екологічне нормування антропогенного навантаження.

2. Соціально-організаційні та правові основи охорони природи.

1. Екологічне нормування антропогенного навантаження

Формою нормування антропогенних впливів на навколишнє середовище є екологічне нормування, яке являє собою комплекс заходів для встановлення лімітів, в межах яких допускається зміна природного середовища.

Екологічне нормування проводиться щодо всіх небезпечних речовин. Небезпечними називають речовини, що надходять до навколишнього середовища як продукти чи супутня утворення людської діяльності, які представляють пряму чи опосередковану загрозу людині чи навколишньому середовищу.

Для оцінки рівня забруднення середовища та його якості використовують показник, який називають гранично допустимою концентрацією (ГДК). Це максимальна концентрація речовини в навколишньому середовищі, при якій не спостерігається прямого або опосередкованого шкідливого впливу цієї речовини на організм людини.

Для зниження шкоди здоров’ю населення ГДК підрозділяють на максимально разові та середньодобові. Максимально разові ГДК – (ГДК_м.р.) – застосовують для працюючих у забруднених приміщеннях, а середньодобові – (ГДК_с.д.) – для зон житлової забудови. Ця різниця пов’язана з тим, що на підприємствах до роботи допускають здорових людей, які пройшли медичний огляд, та більш стійких до дії на організми шкідливих речовин. Таким чином, ГДК_м.р. більші, ніж ГДК_с.д.. на основі ГДК інженерні служби розраховують розміри гранично допустимих викидів у водойми. При оцінці забруднення води промисловими та іншими стоками, використовують поняття гранично допустимих навантажень на одну водойму.

Разом із ГДК іноді встановлюють норми на гранично допустимі максимальні концентрації (МАК) шкідливих речовин для працюючих з ними. В Європі в системі екологічного нормування прийнята спеціальна одиниця токсичності “еквітокс” – одиниця, що дорівнює дії 120 г броміду натрію на дафній. Але в основному в державах світу використовують два показники: ГДК та гранично допустиме екологічне навантаження (ГДЕН) на природні об’єкти.

Концепція ГДК не гарантує захисту людини, тим більше дикорослих рослин та тварин, від антропогенного забруднення середовища.