3. Рекультивація порушених земель.

У результаті антропогенної діяльності утворюються порушені землі, тобто такі, що втратили свою господарську цінність або стали джерелом негативного впливу на природне середовище.

Найбільше порушення земель виникає внаслідок відкритих гірничо-добувних робіт (кар’єри, відвали). В Україні в тому ж Криворізькому залізнорудному районі з’явилися великі ділянки “місячного ландшафту”, де не може рости жодна рослина, жити жодна тварина. Під час проведення підземних гірничодобувних робіт теж має місце порушення місцевості – обвали й деформації поверхні внаслідок просадок ґрунту.

Згідно з існуючим законодавством, порушені землі підлягають рекультивації, тобто відновленню їх цінних властивостей. Проведення рекультиваційних робіт є обов’язком тих гірничодобувних підприємств, які ці землі порушили, причому вартість рекультивації входить у собівартість одержаного вугілля, руди чи інших корисних копалин.

Послідовність рекультиваційних робіт така: спочатку виконується технічна рекультивація, а потім біологічна. Технічна, або гірничо-технічна, рекультивація полягає в підготовці порушених земель до наступного використання в народному господарстві. Залежно від того, як планується використовувати порушені землі, розрізняють такі види технічної рекультивації:

• лісогосподарська (підготовка земель під лісопосадки);

• сільськогосподарська (підготовка земель до використання як сільськогосподарських угідь);

• будівельна (підготовка земель до промислового й цивільного будівництва);

• водогосподарська (підготовка до створення на них водойм, зокрема для розведення риби);

• рекреаційна (підготовка земель під об’єкти відпочинку);

• санітарно-гігієнічна (консервація порушених земель, якщо їх рекультивація з іншого метою з якихось причин недоцільна).

Сільськогосподарська рекультивація є найдорожчим видом відновлення земель і здійснюється в районах розвинутого сільського господарства й сприятливих для сільського господарства кліматичних зонах, на великих за площею відвалах або кар’єрах.

Лісогосподарська рекультивація здебільшого проводиться там, де є можливість відновити ділянки лісу з цінними породами дерев. Вартість її й вимоги до агрохімічних характеристик відновлюваних ґрунтів нижчі ніж при сільськогосподарській рекультивації.

Водогосподарська рекультивація здійснюється у відпрацьованих кар’єрах, які часто заповнюються ґрунтовими водами.

Рекреаційна рекультивація проводиться неподалік від міст і великих населених пунктів з метою створення зон відпочинку для населення. Здебільшого вона поєднується з водогосподарською й лісогосподарською.

Санітарно-гігієнічна рекультивація застосовується до тих об’єктів, які й до порушення були непрацездатними для використання у народному господарстві, а також на таких ділянок, як й до порушення були непридатними для використання у народному господарстві, а також на таких ділянках, як шламосховища збагачувальних фабрик тощо. Мета цього виду рекультивації – консервація об’єктів, запобігання їх шкідливому впливу на навколишнє середовище.

Під час технічної рекультивації виконуються такі роботи:

1. планування поверхні землі;

2. формування відкосів, відвалів і бортів кар’єрів;

3. зняття, перевезення, зберігання та повторне нанесення грунтів;

4. будівництво доріг, гідротехнічних і меліоративних споруд.

Біологічний етап рекультивації спрямований на відновлення родючості земель і перетворення їх у повноцінні лісові або сільськогосподарські угіддя. Найдешевшим видом освоєння рекультивованих територій вважають замулення. Для поліпшення властивостей верхнього шару відвалів для накопичення в ньому органічних речовин та азоту перед висадкою дерев висівають люпин, люцерну з подальшим їх заорюванням.

У місцях з родючим ґрунтом і нетоксичними розкривними породами проводять сільськогосподарську рекультивацію в кілька агротехнічних прийомів валнування, розпушування на глибину 60 см, внесення підвищених доз добрив, сівба злако-бобової суміші. Після цього вводять спеціальну сівозміну, де 40-50% складають багаторічні трави. Після такої сівозміни рекультивовані землі можуть бути зайняті зональною польовою або кормовою сівозмінною.

За останнє десятиріччя в Україні рекультивовано 93 тис.га. земель. Для рекультивації і підвищення родючості малопродуктивних земель щорічно використовується понад 1,5 млн. м³. Раніше знятого родючого шару ґрунту. Проте, незважаючи на зростання обсягів рекультивації порушених земель, розрив між відпрацьованими і поновлюваними площами дуже великий.

Лекція 7. Антропогенна діяльність та охорона природного середовища.

План.

1. Науково-технічний прогрес та проблеми екології.

2. Джерела екологічної кризи.

3. Наслідки антропогенної діяльності.

1. Науково-технічний прогрес та проблеми екології.

В історії виробничої діяльності людства виділяють чотири головних етапи:

1) збирання та мисливство, що зайняло приблизно 4 тис. років;

Примітивні людські спільноти, що знаходились на цьому етапі розвитку, існували в єдності з природними екосистемами;

2) землеробства та скотоводства, коли розвиток цивілізації став базуватися, головним чином, на використанні живої речовини, що вироблялася в штучних чи напівштучних екосистемах. Цей перехід до виробничих форм господарювання отримав назву “неолітичної революції” та вимагав вирішення тварин та введення в культуру рослин;

3) промислового виробництва, зорієнтованого на широке споживання вичерпних ресурсів та енергії. Впродовж цього етапу тиск, що спричиняло людське суспільство на природне середовище, безперервно зростав. Лише з середини 20 століття світовий національний продукт зріс в 5 разів, людство опанувало ядерною енергією та способами синтезу багатьох речовин. Стрибкоподібно збільшилося використання нафти та виробництво ряду товарів.

Паралельно цьому йшла деградація біосфери, було втрачено близько 20% родючих ґрунтів, в атмосфері зріс вміст вуглекислого газу, з’явилися “діри” в озоновому шарі планети, з’явилися кислотні опади. Скоротилася ресурсна база, катастрофічно забруднилися всі геосфери планети різного роду відходами та викидами.

4) інформаційне суспільство, що об’єднане комп’ютерними технологіями та робить спроби переходу до ноосферної діяльності.

К. Ріхтер в 30-ті роки, одним з перших назвав Землю “загальнолюдським домом”. Але благополуччя у цьому “домі” має досить довгу історію. Це історія попереджень, які не були почуті, історія науково-технічного прогресу будь-якою ціною, історія само осмислення людства, уявною могутністю своїх можливостей “перетворення природи”.

Розвиток деградаційних процесів на планеті передбачався давно. Великий мислитель Ібн Сіна (Авіценна) ще десять століть тому зрозумів, що хід суспільного розвитку та господарської діяльності згубний для природи та небезпечний для людства. Особливо численними стали застереження щодо деградації природи планети у другій половині 20 століття. Але усі ці застереження майже не мали відповідних дій.

Символами прогресу та добробуту в суспільстві став розвиток техніки та потужність промислового виробництва, а не якість життя та збалансованість взаємин людства з середовищем. Каналів впливу людства на навколишнє середовище чимало. Це безпосередній вплив людини як біологічної істоти на середовище (використання кисню на дихання, використання біомаси рослин та тварин у їжі і т.і.), а також численні прямі та опосередковані зміни, що виникають як віддалені та є не завжди явними наслідками виробничої діяльності людини.

Деградація природного середовища здійснюється під впливом негативної дії двох типів:

а) порівняння незначних за силою, але тривалих за часом;

б) разових катастрофічних, що мають місце при аваріях та небезпечних не тільки своєю потужністю, але й несподіваністю та різкістю дії.

Так, у населення України велику тривогу в свій час викликала ситуація у м.Чернівці. У 1988-1989 р.р. стало швидко розвиватися масове тяжке захворювання дітей, що супроводжувалося випаданням волосся, враженням нервової системи та дихальних шляхів. Причина захворювання була віднесена за рахунок забруднення навколишнього середовища талієм та частково бором в результаті разового промислового викиду, але моральні та матеріальні збитки міста були дуже великими.

Однак, головна небезпека для людства полягає не в окремих екологічних катастрофах, якими б трагічними вони не були, а в поступовій деградації природного середовища під впливом немов би малопомітних результатів виробничої діяльності.