2. Використання водних ресурсів, екологічні проблеми і шляхи їх вирішення.

Україна належить до країн, бідних на водні ресурси. Її водні ресурси складаються з річкового стоку, що формується на її ж власній території, стоку, який надходить у території Білорусії, Росії по Дніпру, Десні та Сіверському Донцю, а також запасів підземних вод.

Основні джерела прісної води на території України – стік річок Дніпра, Дністра, Сіверського Донця, Тіси, Прута.

Запаси підземних вод в Україні також розподілені дуже нерівномірно. Найбільша їх кількість зосереджена (75%) в північно-західній частині. Найменше забезпечені лише південні райони країни і Донбас. Якщо ще зважити на значну нерівномірність розподілу водних ресурсів за часом, то напруженість водогосподарської обстановки в багатьох районах країни стає цілком зрозумілою. За таких обставин необхідність забезпечення водою галузей господарства України зумовили будівництво значної кількості водосховищ, ставків, гідротехнічних споруд для територіального перерозподілу.

Усі галузі господарства за відношенням до водних ресурсів поділяють на 2 групи: споживачі і користувачі води.

Комунально-побутове господарство. Водопостачання населення задовольняє потреби в питній воді й комунально-побутові потреби (робота підприємств побутового обслуговування, поливання вулиць і зелених насаджень, протипожежні заходи). Людина використовує воду для пиття, приготування їжі та багатьох інших потреб. Існує поняття питоме водоспоживання, тобто добовий об’єм води в літрах, що необхідний для задоволення всіх потреб одного жителя міста чи села.

Питоме водоспоживання в містах більше, ніж у селах і значною мірою залежить від ступеня благоустрою. У великих містах питоме водоспоживання нині становить: Нью-Йорк та Москва – 600 л/добу на одну людину, Київ – 515 л/добу, Луганськ – 500 л/добу.

Пересічно водоспоживання мешканця земної кулі становить 150 л/добу. Американські вчені довели, що найбільше води витрачається у змивному бочку (43%) та у ванній кімнаті (34%). Рівень питомого водоспоживання певною мірою визначає і рівень санітарної культури у місцях проживання людей.

Промисловість є одним з найголовніших споживачів води. Найбільша кількість її використовується для охолодження агрегатів у теплоенергетиці, металургії, машинобудуванні, хімічній промисловості і лише 15% - безпосередньо у технології – приготуванні продукції.

Для забезпечення водою промисловості всієї земної кулі щорічно її потрібно до 400 км³. Близько 50% промислових підприємств, які знаходяться на зворотному водоспоживанні, забирають удвічі менше води – близько 200 км³. Щорічна безповоротна витрата води для потреб промисловості світу оцінюється у 40 км³, що близько до річної витрати Дніпра (53 км³).

Найбільшим споживачем води в промисловості є атомна енергетика – АЕС використовують у середньому вдвічі більше води на 1квт виробленої електроенергії, ніж ТЕС. Використана у промисловості вода не завжди потрапляє у рециркуляційну систему та й не на всіх підприємствах здійснюється зворотне водопостачання, тому після використання води, вже у вигляді промислових стоків, її скидають у водойми, чим надзвичайно їх забруднюють. Отже постає питання про вирішення двох важливих проблем економії води для промислових потреб та її очищення.

Сільське господарство є основним споживачем прісної води (70% усього її використання). Це зумовлене в першу чергу збільшенням площ зрошування землеробства.

Зрошування – надзвичайно водоємний вид господарської діяльності людини. Так, для отримання 1 тонни пшениці, необхідно витратити 800-1200 м³ води, цукрового буряку – 200-300 м³, овочів – 500-1500 м³.

Розширення площ зрошуваних земель на планеті йшло особливо інтенсивно у 50-60 роки, коли воно щорічно зростало на 4%. У 70-і роки зрошення розвивалося значно повільніше, а у 80-і роки збільшення рлощі зрошувальних земель щорічно не перевищувало 1%. Причиною стало: зменшення річкового стоку, вичерпання водоносних горизонтів, підвищення рівня ґрунтових вод, забруднення водойм внаслідок скидів, замулення водойм.