Лідер – особистість, за якою всі інші члени групи визнають право брати на себе найвідповідальніші рішення, що стосуються їх інтересів і визначають напрям та характер діяльності всієї групи.

Виникнувши як результат спілкування і взаємодії людей у складі групи, лідерство є складним соціально-психологічним явищем, в якому поєднуються і виявляються найважливіші характеристики групового розвитку, що мають соціальну природу і сутність. Сутність його виявляється у здатності впливати на інших людей, не послуговуючись адміністративними важелями, що суттєво різнить його з таким феноменом, як керівництво.

Лідерство є складним процесом групового розвитку, внаслідок якого диференціюється і вдосконалюється групова структура. Його не можна ні ототожнювати з керівництвом, ні протиставляти йому. За своєю природою лідерство пов'язане з регулюванням неформальних міжособистісних стосунків. Лідерство – процес внутрішньої самоорганізації та самоуправління взаємовідносинами і діяльністю групи на основі індивідуальної ініціативи учасників. Керівництво ж є реалізацією функцій і засобом регулювання формальних відносин у межах соціальної організації.

Керівник – особа, що управляє трудовою діяльністю групи на основі адміністративно-правових повноважень і узвичаєних норм міжособистісних відносин.

Керівник пов'язаний із офіційною структурою групи. Оптимальним варіантом для групи є збіг в одній особі лідера і керівника. В іншому разі ефективність діяльності групи залежить від того, як складуться стосунки між офіційним керівником і неофіційним лідером. Тому мистецтво керівника включає і вміння координувати роботу лідерів, спиратися на них.

У 30-ті роки XX ст. американський вчений Е. Богардус запропонував теорію рис лідера, в якій стверджував, що лідерами народжуються. Прихильники цього підходу вважають, що від природи людина успадковує властивості та якості (сила і рухливість нервових процесів, екстравертність, здатність до емпатії тощо), які дають їй змогу зайняти в будь-якій життєвій ситуації позицію лідера. Проте ця теорія не була підтверджена практикою, адже майже в кожній групі є особистості, які переважають лідера за розумом, здібностями, але не мають такого статусу. Виявляється, що сама по собі комбінація навіть дуже розвинутих рис ще не робить особистість лідером.

На зміну цій теорії в 50-ті роки XX ст. прийшли теорія лідерства як функції групи (автори — американські психологи Річард Крачфілд і Девід Креч) і теорія лідерства як функції ситуації (Р. Бейлс, Т. Ньюком та ін.).

Представники теорії лідерства як функції групи вважають, що лідерство є наслідком внутрігрупового розвитку. Група в процесі розвитку «виділяє» зі свого середовища особу лідера. Ним стає людина, яка послідовно, неухильно дотримується норм та цінностей групи і має найвищий статус.

На основі експериментальних досліджень діяльності лідерів у малій групі Р. Бейлс переконався, що існує як мінімум два типи лідерів: емоційний і інструментальний.

Емоційний лідер регулює міжособистісні стосунки і створює належний психологічний клімат у групі. Він завжди виступає як порадник і арбітр.

Інструментальний лідер на основі своєї компетенції бере на себе ініціативу і відповідальність при організації і здійсненні певних видів діяльності.

За змістом діяльності лідер може бути натхненником, (пропонує програму діяльності); виконавцем (забезпечує виконання запропонованої програми) або натхненником і організатором.

За стилем керівництва лідери бувають авторитарними, демократичними чи такими, що одночасно поєднують обидва стилі.

За характером діяльності лідерів поділяють на універсальних (виявляють постійно свої здібності у різних видах діяльності) та ситуативних (можуть бути лідерами лише в певних ситуаціях). Психологічний клімат у колективі передусім визначається стилем керівництва і діловими відносинами між керівництвом і виконавцями.

Авторитарний лідер (керівник) діє одноосібно, не зважаючи на думки оточуючих. Основними формами управління, якими він послуговується, є інструкція, наказ, покарання, догана і подяка. Він придушує будь-яку ініціативу в групі. Тому члени групи не проявляють ні ініціативи, ні творчого підходу під час виконання поставлених завдань.

За демократичного керівництва нова інформація стає доступною для всіх у групі. Проблеми також широко обговорюються. Кожен член групи може вільно висловлювати свою думку, яка буде ретельно проаналізована. У своїй діяльності керівник спирається на допомогу групи. При розподілі обов'язків і навантажень максимально враховує індивідуальні особливості і можливості виконавців. Заохочує ініціативу і творчий підхід у підлеглих, часто ділиться з групою своїми повноваженнями. Це створює довірливий, спокійний психологічний клімат.