Віндзорська династія

В епоху королеви Вікторії (1819-1901) британська корона засяяла у всій своїй красі, очистившись від накопичилася за попередні півтора століття бруду. Вікторія - єдина спадкоємиця Георга IV - дочка його сина, герцога Кента. Рік 1837, коли Вікторія стала королевою, був початком розгортання в країні масового робітничого руху - чартизму. 20-30-ті роки XIX століття були часом небачених страждань і лих трудящих мас. Смерть Альберта, чоловіка королеви, у грудні 1861 року потрясла Вікторію, вона навіть подумувала про відхід з життя. Протягом приблизно 15 років королева вела затворницький спосіб життя, але свою активність у державних справах вона не знизила. Після смерті чоловіка, що тяжів до миролюбства в політиці, Вікторія стала прихильницею імперського курсу. Під час російсько-турецької війни 1877-1878 років королева п'ять разів загрожувала зреченням - цим самим сильним знаряддям монархії - якщо уряд не займе більш войовничою позиції щодо Росії. Вікторія як і багато англійські монархи не грала роль «понадпартійною сили». Правління лібералів було ненависно королеві через їх лідера Гладстона (її виводила з себе відсутність інформації про засідання кабінету). Втішним для неї стало повернення, у 1886 році до влади торі-консерваторів. Все більш імпонував королеві робив кар'єру в рядах торі Бенджамін Дізраелі, який став у 70-х року, прем'єр-міністром, головним радником королеви і кумиром експансіоністські настрої буржуазії. На виборах 1880 торі зазнали поразки. Прогресивні реформи, здійснені в Англії за роки правління Вікторії, по праву увійшли в історію: виборче право отримали широкі верстви населення, вибори здійснювалися таємним голосуванням, були створені ради графств, заснований муніципальна рада Лондона, стало безкоштовним початкову освіту, вийшли закони про охорону праці жінок і дітей на виробництві, про відповідальність підприємців за каліцтва на підприємствах, про обмеження тривалості робочого тижня. Це далеко не повний перелік реформ.

Вікторії не стало 22 січня 1901 року.

До початку XX століття, пройшовши через багато критичні, кризові ситуації, інститут британської монархії знайшов обмежені актами Парламенту рамки, в яких він діє і в даний час (парламентська монархія). Старший син Вікторії Альберт (1841-1910) зійшов на престол як король Едуард VII в 1901 році. Незабаром після коронації Едуард VII приступив до здійснення давно задуманого задуму зближення з Францією і Росією. Маючи потребу в грошах, король наблизив до себе позичали його коштами банківських ділків, які чинили на нього сильний тиск і виступали за жорсткий курс Англії у відносинах з Німеччиною. Гнучкість, пристосовуваність до змін англійської монархії наочно втілив у своїй особі Георг V - молодший син Едуарда VII, що став в 1910 році королем. Вступивши на трон, він помітно змінив порядки при дворі. Колишнього блиску і розваг не стало. У коронаційної промові він здивував багатьох своєю ортодоксальністю у підтримці протестантської церкви. Георг V послідовно керувався поданням про монархію як про понадпартійною силі. Після відставки консервативного кабінету він звернувся до лейбористів з пропозицією про формування уряду. Незабаром він переконався, що лідери лейбористів відносяться до монархії не менш шанобливо, ніж керівництво старих партій. В умовах загострення соціальної напруженості в країні Георг V домігся збільшення допомоги безробітним. Під час загальної страйку 1926 року переконав уряд утриматися від крайніх заходів проти робітників.

У 1936 році престол перейшов до Георга VI (1895-1952).

Поразка консерваторів на виборах 1945 року Георг VI сприйняв як трагедію, але незабаром непогано порозумівся з лейбористських лідерів, хоча вважав їх кроки в націоналізації ключових галузей промисловості помилковими. Таку ж позицію він займав щодо надання незалежності Індії в 1947 році.

6 лютого 1952 на престол вступила Єлизавета II.

Одне з найважливіших переваг сучасної англійської монархії з точки зору стабільності в країні - це вилучення збройних сил та інших ключових ланок державної структури зі сфери міжпартійної, політичної боротьби. Ці ланки підпорядковані короні, і зараз вона демонструє себе нейтральною державною силою. Принцип поділу влади і принцип гарантованості основних прав і свобод англійських громадян залишаються основними принципами державного ладу Англії. Багатовіковий досвід підтверджує, що британська монархія у важких ситуаціях здатна самосохраняться. Відстоювання «божественних» прав і прерогатив перед лицем феодальних владик; потім, із зростанням капіталістичних відносин, ломка порядків, дозволила короні вдатися до абсолютистської форми правління; протистояння між чіпляється за старі позиції монархією і притязающим верховенство господарями промислових підприємств, банків, торговельних фірм, призвело до обмеження можливостей інституту монархії - такий шлях еволюції перебували на британському престолі династій. Еволюційне перетворення Британської монархії не зменшило, а лише додало їй популярності. Виживання монархії у Великобританії пояснюється також національними рисами англійського народу, його «вихованістю» у дусі компромісів, соціальної злагоди, виробленого за останні три століття. Для маси британців це - перш за все декоративний інститут, що дозволяє смакувати деталі побуту королівської сім'ї, церемоніалів, що для пересічних людей, що живуть зовсім в іншій сфері, видається чимось схожим на живу сюжет з чарівної казки. Ось чому королівський двір ретельно піклується про підтримку в недоторканності зовнішніх атрибутів своєї величі і винятковості.